Монолог Музи

Інші дописи автора

        Монолог Музи

        15 червня – 115 років від дня народження Наталі Лівицької-Холодної

         Я присяду тут, ти не проти? Певно, що ні, ми ж майже все твоє життя пліч-о-пліч. Пам’ятаєш, я прийшла, коли тобі було дев’ять? Ну, власне, я заходила й раніше (приглядалася, так би мовити), але саме тоді остаточно вирішила залишитись. Я теж ще була дівчиськом, і ми виростали разом. А зараз за нашими плечима ціле століття.

        Де ми тільки не жили: Золотоноша, Полтава, Київ, Жмеринка, Переяслав, Тарнов, Прага, Подєбради, Варшава, Оффенбах, Майнцкастель, Етлінген, Нью-Йорк, Йонкерс, Торонто. Здається, нічого не пропустила… Різні були причини тих постійних переїздів, але головне, що ми не втратили себе та близьких, не згубили своєї українськости. У тій веремії революцій і війн, вимушеної еміграції, таборів Ді-Пі, роботи на фабриках нам вдавалося присвятити себе мистецтву й освіті.

        Ми знали людей, які творили епоху. Та й навіщо бути скромними: ми теж її по-своєму творили…

        Мені пощастило познайомитися з музами Дмитра Донцова, Євгена Маланюка, Олени Теліги, Юрія Клена та Юрія Липи, Олекси Стефановича, Леоніда Мосендза, Оксани Лятуринської, Тодося Осьмачки, і з багатьма иншими. Із Маланюковою музою було найцікавіше, але гаразд, не будемо про це…

        Нас завжди надихав Петро Холодний. І з цього надиху народжувались такі теплі вірші. Він був у них присутній цілком, разом зі своїми талантами та захопленнями. Навіть для його риб і жуків я старалась знаходити місце. Писати про кохання – це таки найкраще, що нам вдавалося.

        Нам дорікали, що ми пишемо мало, що всього три збірочки видали. Але цінність не в кількости. Ти ж теж так думаєш, правда? А взагалі (тільки прошу, не ображайся), мені часто доводилось нагадувати про себе самій… Ох ці наші роки велемовного мовчання!

        Тепер ти часом губиш те, що я диктую. Вчора вранці покоївка знову викинула кілька віршів. Звісно, вона й не розуміє, що написано на тих «клаптенятах паперу» (хмм, цитую нашу Ліну Костенко), але ж це не моя провина… А, може, так і треба… Менше відчаю по собі залишимо. Хтозна чи буде цікаво комусь, «скільки вистраждано було, скільки вилито сліз без пуття»…

        Мабуть, нам пора…

        Доба так і залишиться «недоговорена, наче вірш без одного рядка».

        Монолог Музи є художньою інтерпретацією біографії поетеси Наталі Лівицької-Холодної. У тексті використано цитати з її віршів.

        Довідка

        Наталя Лівицька-Холодна народилася 15 червня 1902 року на Черкащині. Походила зі знатного козацького роду. Її батько і брат свого часу були очільниками УНР в екзилі.

        Через політичну діяльність родина змушена була еміґрувати. Навчалася майбутня поетеса в Празі, згодом у Варшаві. Здобула філологічну освіту. Була знайома з поетами Празької школи. Євген Маланюк був у неї закоханий, але Наталя Лівицька не відповіла йому взаємністю. Входила до літературної групи «Танк», літературно-мистецького об’єднання «Ми», друкувалася у «Літературно-науковому віснику».

        Вийшла заміж за талановитого художника, майстра вітражів Петра Холодного-молодшого. Подружжя жило в Німеччині, потім переїхало до США. Впродовж 17 років Наталя Лівицька-Холодна працювала на фабриці з виготовлення картонних коробок, а також викладала українську мову й літературу в школі українознавства.

        Після смерті чоловіка (у 1990 р.) оселилася в доньки в Торонто, Канада. Останні роки життя провела в будинку для літніх.

        Померла 26 березня 2005 року.

        Ірина ВОЛОЩАК

        Із молодіжного християнського часопису “З любов’ю у світ”

        Інші дописи автора

          Оціни

          [ratemypost]

             

            Про автора