Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми
(Лк 1:25)
Щотижня ми публікуватимемо коментарі на черговий уривок з Євангелія від Луки. Ця подорож ні до чого Тебе не зобов’язує – жодних іспитів чи звітності, Ти можеш розпочати її з будь-якого уривку, призупинити і згодом продовжити – згідно з Твоїм бажанням (адже в кожного з нас – свій темп та стиль навчання) :) ці матеріали завжди чекатимуть Тебе тут!
Також чекаємо Твоїх відгуків, роздумів чи побажань у коментарях (або мені особисто на поштову скриньку)
А ще, запрошуємо у Біблійну Школу на Facebook – таким чином будеш в курсі новин, обговорень та спільноти.
1) Помолись Богові у намірі доброго розважання над уривком: “Царю Небесний…”, “Засвіти в серцях наших…”
[_/su_spoiler]
2) Прочитай даний уривок з Євангеліє один чи декілька разів, повільно, виразно та вдумливо, якщо є можливість - читай вголос.
3) Переглянь коментарі до цього уривку: часто в них можна відшукати пояснення незрозумілої ситуації, добру натхнену пораду, чи просто цікаву інформацію щодо уривку.
4) Розважай над прочитаним. Задай собі питання:
- що Бог хоче сказати мені цим уривком?
- де я бачу себе в цьому уривку?
- чи не нагадує цей уривок щось із мого життя?
5) На закінчення, подякуй Богові молитвою за добре розважання.
Можеш проводити такі розважання на самоті, якщо так Тобі затишніше, або навпаки: з родиною, спільнотою чи з друзями - разом з кимось розважання можуть бути значно глибшими та цікавішими!
2.1.3) Проголошення народження Йоана – 3 (Лк 1:18-25)
18. Захарія ж сказав до ангела: “По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку.”
19. Ангел озвавсь до нього: “Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість.
20. І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу.”
21. Люди ж чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у святині.
22. Коли ж він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він видіння бачив у святині. Він же давав їм знаки й зоставсь німий.
23. А як скінчилися дні його служби, він повернувся до свого дому.
24. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців, кажучи:
25. “Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.”
Євангеліє від Луки, розділ 1, вірші 18-25, переклад Хоменка
2) Початок сповнення Божої обітниці (Лк 1:5-2:52)
2.1.3) Проголошення народження Йоана – 3 (Лк 1:18-25)
Огляд: Паралелі між проголошеннями народження Йоана та Ісуса підкреслюють зв’язок між Йоаном та Ісусом в історії Спасіння (Аврелій Августин). Безпліддя Єлизавети та невинність Марії різко контрастують, але разом показують що Бог діє чудесним чином в цей вирішальний момент історії Спасіння (Максим Туринський). Мовчання Захарії є ознакою його сумнівів та того, що Ізраїль не прислухався до голосу пророків (Оріген). Захарія засумнівався в Божій обіцянці та в Божому слові (Іван Золотоустий). Єлизавета таїлася п’ять місяців; Марія буде першою, хто дізнається про її благословенний стан і побачить в ньому знак Божого відвідування (Єфрем Сирин). Скромність Єлизавети поступається визнанню того, що Бог якимось таємничим чином позбавив її ганьби (Амвросій Медіоланський).
Відповідь Захарії та промова ангела (Лк 1:18-20)
Безплідність та дівоцтво. Аврелій Августин: Церква розглядає народження Івана як щось священне. … Коли ми святкуємо Різдво Івана, ми також святкуємо Різдво Христа. … Іван народився від старої жінки, яка була безплідна. Христос народився від молодої жінки, яка є дівою. Безплідність народжує Івана, Дівоцтво – Христа. Вік батьків при народженні Івана не був нормальним і відповідним. Жодних подружніх любощів не відбулося для народження Христа. Про першого повідомив ангел. З Благовіщенням ангела було зачато другого. В те, що народиться Іван, не повірили, і його батько онімів. У те ж, що народиться Христос, повірили, і Він зачатий вірою. Передусім віра проникає у серце діви, а відтак йде за плідністю до утроби матері. І все ж, Захарія використав майже ті самі слова, коли ангел сповістив про Івана: “По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку.”, які використала Свята Марія, коли ангел сповістив, що вона скоро народить: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?”(Лк 1:34) Це практично ті самі слова. … Окрім того, Іван народився тоді, коли день починає скорочуватися, а ніч ставати довшою. Христос же народився, коли ніч починає скорочуватися, а день збільшуватися (Аврелій Августин, Проповідь 293).
Єлизавета та Марія. Максим Туринський: Проте … ми не повинні бути такі здивовані, що Іван заслужив таку благодать у своєму народженні. Попередник і провісник Христа мусить мати щось схоже при народженні з Різдвом Христа, Спасителя. І дійсно, Господь був зачатий у діві, а Іван у стерильній жінці, один – у непорочній дівчині, а другий у вже зношеній старій жінці. Народження Івана, окрім всього, також має щось славне і дивовижне. Хоч здаватиметься, що це менш визначне народжувати заміжній жінці, ніж діві, проте якщо ми очікуємо від Марії, що вона, будучи дівою, народить, ми також подивовуємо, що Єлизавета народжує, будучи старою жінкою. Справді, я думаю, що цей факт містить певну таємницю. Іван, який був персонажем Старого Заповіту, мусів був народитися від уже холоднокровної і старої жінки, тим часом як Господь, який буде проповідувати Євангеліє Царства Небесного, вийшов з жінки у цвітінні своєї юності. Марія, усвідомлюючи свою невинність, дивується плоду свого живота, тим часом як Єлизавета, розуміючи свій старий вік, соромиться, що її лоно тяжке тим, кого вона породила. Тому євангелист говорить, “Вона таїлася п’ять місяців.” І все ж, як це чудесно, що той самий архангел Гавриїл виконує службу з повагою до кожного народження! Він заспокоює недовіру Захарії і заохочує віру Марії. Він втратив мову, тому що сумнівався. Але вона, тому що повірила негайно, зродила Спасенне Слово (Максим Туринський, Проповідь 5.3-4).
Люди розуміють, що Захарія мав Видіння (Лк 1:21-23)
Знак мовчання Захарії. Ориген: Коли священик Захарія служив у храмі, він був засуджений до мовчання і не міг говорити. Або краще, він говорив лише знаками. Він залишався німим аж до народження свого сина, Івана. Що це означає? Мовчання Захарії – це мовчання пророків на людей Ізраїлю. Бог більше не говорить до них. Його, “Слово, яке було з Богом від початку, і було Богом” (Йо 1:1-2), перейшло до нас. Для нас Христос не німий. . . . Христос перестав бути з ними. Слово залишило їх. Те, що написав Ісая, здійснилося: “Зосталася дочка сіонська, немов у винограднику халупа, немов курінь на баштані, немов обложене місто” (Іс 1:8). Євреї були покинуті, і спасіння перейшло до язичників (Ориген, Гомілія над Писанням Луки 5.1, 4).
Сумніви Захарії. Іван Золотоустий: Захарія дивився на свій вік, своє сиве волосся, своє тіло що втратило силу. Він дивився на безпліддя своєї жінки і відмовлявся прийняти на віру, що здійсниться відкрите ангелом (Іван Золотоустий, Над незбагненною природою Бога 2.11).
Єлизавета торжествує у своєму новому статусі (Лк 1:24-25)
Чому Єлизавета таїлася. Єфрем Сирин: Єлизавета таїлася через горе Захарії. Або, альтернативно, вона таїлася, тому що соромилася того факту, що вона відновила зносини. Отже, Єлизавета таїлася через свій старий вік. Але погляньмо, Мойсей не написав щодо Сари, що вона таїлася, коли вона у віці 90 років носила Ісаака, так само щодо Ребекки, яка була вагітна двійнятами. Єлизавета таїлася 5 місяців, допоки її дитина не сформувалася достатньо у своїх членах, щоби могти радіти перед своїм Господом,(Лк. 1:41) і тому що Марія мала скоро отримати Благовіщення (Єфрем Сирин, Коментарі до Татіанського Діатессарона 1.24).
Скромність Єлизавети. Амвросій Медіоланський: Щоби запевнити себе, що вона народила пророка — та, яка раніше засоромилася, була благословенною, та, яка раніше сумнівалася, була зміцнена. “Ось бо,” сказала вона, “як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радости здригнулась у моїм лоні” (Лк 1:44). Тому вона викликнула сильним голосом, коли відчула прихід Господа, тому що вона вірила у Божественне народження. Не було причини для сорому, коли вона прийняла народження пророка як дане, не бажане, потомство (Амвросій Медіоланський, Тлумачення Євангелія від Луки 1.43, 46).
2) Початок сповнення Божої обітниці (Лк 1:5-2:52)
2.1.3) Проголошення народження Йоана – 3 (Лк 1:18-25)
«По чому знатиму це? … не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться» (Лк 1:18-20). Проаналізуймо ці вірші з точки зору моделі біблійних проголошень народження, що складається з п’яти кроків. В такому випадку вірш Лк 1:18 є четвертим кроком – заперечення, а вірші Лк 1:19-20 є п’ятим кроком – знак. Схоже що вірші Лк 1:18-20 є редакцією Луки вже згаданої трьох крокової моделі Проголошення Народження – Ім’я – Доля (ПН-І-Д). Порівняйте з Бут 15:7-8 “Потім сказав Господь (до Аврама): “Я – Господь, що вивів тебе з Уру Халдейського, щоб дати тобі оцю землю в посідання.” Він же відповів: Владико Господи, по чому я знатиму, що я її посяду?”, Бут 17:17 “Припав тоді Авраам на лице своє і засміявся, кажучи сам до себе: Невже в столітнього син народиться? Невже Сара, що має дев’ядесят років, породить сина?” На основі подібних питань, Лука додає вірші Лк 1:18-20, 1) щоб виявити ім’я ангела – Гавриїл (тобто “Бог – мій воїн”) з Дан 9:21,10:15 “Муж Гавриїл, якого я раніше бачив був у видінні, летівши швидко, доторкнувся до мене під час вечірної жертви … Як він говорив мені ці слова, схилив я голову до землі й мовчав”; 2) щоб підготувати завершення проголошення народження Йоана у Лк 1:57-80 (народження Йоана); 3) щоб підготувати паралельне питання Марії у Лк 1:34 “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?”; 4) щоб підготувати Лк 24:50-53 (Вознесіння Христове). Отже, те що Гавриїл змусив Захарію замовкнути, не було покаранням за прояв невіри, але є паралеллю до замовкання Даниїла у Дан 10:15 “Як він говорив мені ці слова, схилив я голову до землі й мовчав.” Уривок Лк 1:57-80 (народження Йоана), насправді не є знаком підтвердження, згаданим у Лк 1:20 “І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться”, але прикладом того що можна назвати надмірністю в стилі Луки: важливі речі потрібно повторювати. Важливим є те, що дитину ще раз назвуть “Ягве виявив прихильність”, і що люди визнають свого Бога як такого, що є правдивим навіть перед людською неспроможністю. Питання Захарії, Лк 1:18 “По чому знатиму це?”, подібно до питання Марії у Лк 1:34 “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?”, є мистецьким та теологічним способом, у який Лука переносить драматичні події у наступну дію, і їх не слід розглядати як заперечення. У цій наступній дії присутня властива Луці тема Храму, і можливо вона є найважливішою причиною для того, щоб не розглядати вірші Лк 18-20 як 4ту та 5ту частини стереотипної моделі.
«Коли ж він вийшов, не міг до них говорити» (Лк 1:22). Зображаючи Захарію німим, Лука стверджує що той не здатен завершити богослужіння, яке розпочав, адже не може благословити народ Ізраїля (Лк 1:21-23). Через цей теологічний елемент розповіді Лука відкриває смислові лапки (inclusio), які будуть закриті у Лк 24:50-53 “А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. Вони ж, поклонившися Йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.” В цьому останньому уривку Ісус, який перейняв Храм Божий і сам став Божим Храмом (див. Лк 19:28-44, святковий в’їзд у Єрусалим та вигнання торгівців із Храму), який є наріжним каменем Храму нового Ізраїля (Лк 20:9-19), тепер благословляє своїх учнів після завершення богослужіння свого життя. І Його учні перебувають в Храмі, що є у Луки символом неперервності між обітницею Старого Завіту та Божим здійсненням у Ісусі.
«Зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців» (Лк 1:24). Лука згадує про Єлизавету щоб приготувати читача до вірша Лк 1:36 “Ось твоя родичка Єлисавета – вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною.” Таким чином Лука більш тісно з’єднує проголошення народження Йоана з проголошенням народження Ісуса.
2) Початок сповнення Божої обітниці (Лк 1:5-2:52)
2.1.3) Проголошення народження Йоана – 3 (Лк 1:18-25)
Пояснення
Старий священик прийняв провіщення Ангела. Він прекрасно розумів, що останній крок для приготування приходу Господа мусить бути зроблений його сином, але вважав здійснення цієї обіцянки неможливим.
Можна було б подумати, що обставини об’явлення мали бути для Захарії достатнім доказом того, що воно буде виконане, тим не менше, він не повірив словам Гавриїла, і, врешті, не повірив Богові. Тому запитав про знак: «По чому знатиму це?» (Лк. 1,18).
Згадки про вимогу знаку досить часто зустрічаються у Біблії. Інколи сам Бог дає якийсь знак (Вих. 3,12; Іс. 7,14). Іншим разом людина його вимагає. Бог по-різному реагує на таку вимогу. Інколи така просьба не викликає докору Бога (Бут.15,8; Суд. 6,36-40; 2 Цар. 20,8-11).У цих випадках Старий Завіт не вбачає у вимаганні знаку щось погане. Воно не є ні свого роду випробуванням, ні актом недовіри по відношенню до Бога. Проте в інших випадках Бог суворо засуджує таке вимагання (Вих. 17,2; Втор. 6,16; Пс. 78,18; 95,8-11; 106,14). Подібно діє Ісус. Часом виконує просьбу (Лк. 7,18-23; Ів 2,18-19), та іншим разом дорікає за невіру, яка криється за таким домаганням (Мк. 8,11-12; 9,19; Мт. 16,1-4; Ів. 6,30). Різноманітність реакції Бога обумовлена внутрішньою поставою того, хто просить: вірою або невірою. Домагання знаку є чимось природним, коли йдеться про реальність, яку важко зрозуміти і прийняти. У такому випадку домагання знаку виправдане і Бог його прийме. Бог засуджує, однак, таке домагання, якщо воно показує брак довіри до Нього. Бо випробовує Його. Саме так стається у випадку Захарії. У його вимозі очевидно крилася недовіра. Старий священик знав, що йдеться про великі речі, настільки великі, – що не був впевнений, чи вони дійсно можуть трапитися. Тож Захарія не хотів вірити посланню Ангела. Існує певна схожість між поведінкою старого священика і поведінкою Авраама, батька віри. Патріарх також стверджував, що його тіло, як і тіло Сари вже не в змозі дати життя новому створінню (Бут. 17,15-21). Через це довго чекав виконання обіцянки. У випадку Захарії обіцянка Ангела була такою несподіваною і надзвичайною, а також такою радісною, що старий явно не повірив. Його ситуація зробила неможливим відкриття на слово Бога. Тому зі сумом вимовив слова, які пронизує сумнів: Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку. Те, що сповіщав ангел, значно перевершувало всілякі людські очікування. Вражений до глибини, не в силах повірити в щастя, в те, що було йому відкрито, просив про знак: По чому знатиму це? Скептицизм Захарії здається недоречним, тому що одкровення торкалося його найчутливішої струни. Відповідало його найсміливішим мріям; бо ж мова йшла про очікуваного сина і про очікуваного Месію.
Помилка Захарії очевидно була невеликою. Тому ангел не відмінив Божої обіцянки. Але оскільки з певним ваганням прийняв об’явлення, став німим. Проте цей знак є підтвердженням правдивості послання ангела.
Коли в святилищі творилися гідні подиву речі, народ хвилювався і проявляв нетерпеливість. Ритуал не дозволяв священикові, який складає жертву кадіння, перебувати занадто довго у святому місці. Тривале перебування Захарії в святому місці викликає здивування народу, бо час приношення жертви кадіння був дуже коротким. Після випадку з синами Арона (Лев. 10,1-20) закрадалося побоювання, що священик не виконав умов, які мав виконати кожний, хто наближається до Бога.
Здивування зросло, коли Захарія вийшов зі святого місця. Повинен був виголосити благословення, а тим часом мовчав. Священик, який виходить із Святилища був зобов’язаний голосно уділити благословення народові, що чекав на подвір’ї храму (Лк. 6,24-26). Народ зрозумів, що у Захарії було видіння. Раптове оніміння, навело присутніх на думку, що щось незвичайне відбулося у святині.
Захарія залишився в Єрусалимі до кінця терміну його служіння у Святині, а потім повернувся до дому. Священицька аристократія мешкала в Єрусалимі, а священики нижчих рангів – поблизу Святого Міста. Повернувся до свого дому – традиція ідентифікує дім із селом Aiн-Kaрiм, що розташоване в 7 км на захід від старого Єрусалиму.
Починає здійснюватися провіщення ангела про чудесне народження: Єлизавета завагітніла. Мабуть Захарія повідомив дружині про отриману обіцянку. З Євангелія (Лк. 1,60) випливає, що Єлизавета знала ім’я, яке слід дати дитині. Ця звістка відкриває зв’язок з майбутнім, зі здійсненням того спасіння, яке буде для багатьох причиною задоволення, радості і веселості (Лк.1,14). Поки що цю радість переживає тільки Єлизавета, бо, як Рахиль (Бут. 30,20) розпізнала у своєму материнстві жест Бога, Який зглянувся над нею (Лк. 1,25). Але вона затаїла свій стан. Не від страху, викликаного можливими зауваженнями людей, оскільки сама неплідність була ганьбою, яку євреї сприймали зневажливо.
Звідси очевидний висновок, що причиною відчуження, яке виявила Єлизавета в перші місяці вагітності, не був її поважний стан, який хотіла затаїти – такий стан викликав цілковиту повагу оточення. Мабуть зробила так тому, що ніхто не повірив би її словам. Однак вірш 25 виразно показує, що керувалася більш величними мотивами. Неочікувана ласка зворушила її і тому хотіла у тиші і зосередженості подякувати Богові за дар. Обоє з чоловіком будуть очікувати подальшої дії Бога і хочуть Його прославляти.
Питання
1. Євангелист часто послуговується протиставленнями. Хоче виділити контрасти між різними позиціями, щоб сильніше виділити якусь думку. Чия позиція в початковій частині третього Євангелія є протиставленням до позиції Захарії?
2. Чи помічаю я контраст між поставою старого священика і поведінкою Марії? У чому вона проявляється?
3. Чому домагання Захарії було засуджене, а прохання Марії схвалене Богом?
4. А моя віра? Чи деколи я не ставлю вимог до Бога – так як поставив Захарія?
5. Чи маю право домагатися, щоб моя віра, яка є пошуком в темряві, була інколи просвітлена? Проте, які умови належить виконати, щоб так сталося?
6. Чи вважаю я, що сумніви у випадку віруючої людини є чимось недоречним, чи вони є повноцінною складовою нашого земного існування?
7. Яким чином можуть бути розвіяні сумніви моєї віри?
8. Чи легко вірити? Адже, віра є ризиком, стрибком у темряву, відмовою від людської безпеки, цілковитою довірою до слова Господа. Що це означає?
9. Чи легко в різних ситуаціях, особливо важких, відкритися на слово Боже?
10. Як поводитись з таємницею Бога? Чого вчить позиція Єлизавети?
Роздуми
З молодих років Захарія молився про потомство. Можливо, що молився дуже довго і палко. Але лише в кінці життя Бог йому сповістив: Твоє прохання (молитва) вислухана (Лк 1,13). Бог вислуховує наші прохання. Однак час і спосіб їх здійснення визначає відносно свого мудрого плану. Однак часто людині важко розпізнати Божу дію. Іноді це випливає з того факту, що вона перевершує пізнавальні здібності людського розуму. Іншим разом джерелом є наші лінощі. А ще іншим разом в нашій підозрілості.
Поширеним явищем в історії людства є недовір’я до Бога. І ми часто Йому не довіряємо. Ми вважаємо, щось неможливим, бо не поміщається в категоріях нашого людського – такого обмеженого – мислення. Часто наші реакції схожі на поведінку Захарії. Його поведінку можна пояснити лише тим, що давно вже відмовився від мрій, які саме під впливом слів ангела знову в нього з’явилися. Розмір і надмір щастя, яке будить щойно збуджена надія, вражає його грандіозністю і викликає недовір’я. Хіба все це було можливим? Болюча реальність довгих років породила в ньому песимізм. Боїться живитися ілюзією, щоб ще болісніше не розчаруватися. Тому в перший момент воліє відштовхнути від себе міраж щастя, щоб не зазнати болісного розчарування. Його душа повна недовіри. Не повірив, але Бог його не покинув. Недовір’я до голосу Бога – це щоденне явище в наші часи.
Для таємниці Бога потрібне мовчання. Захарія в мовчанні споглядає те, що відбулося, а радше Винуватця цих подій. Коли надійде час, про це співатиме гімн. Євангелист подає ще одну деталь, з першого погляду без великого значення. Згадує про поведінку Єлизавети, яка дякує Богові, таючись перед людьми. В той час як ми, коли до нас приходить успіх, ми починаємо думати, чи оточення може побачити його достатньо виразно. Тоді так рідко ми думаємо про справжнього Винуватця нашого успіху. У радісних хвилинах так важко думати про Бога. Завжди замало про Нього думаємо, а особливо в хвилини благополуччя.
2) Початок сповнення Божої обітниці (Лк 1:5-2:52)
2.1.3) Проголошення народження Йоана – 3 (Лк 1:18-25)
Лк 1:18 Захарія ж сказав до ангела: По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку
Невіра та помилка Захарії не в тому, що він сумнівався – чи ця звістка є справді від Бога, але в тому що він забув – Бог є всемогутнім, і що був переконаний – вони з Єлизаветою вже втратили можливість мати дітей. Пізніше, посилаючись на зачаття Йоана Хрестителя, цей самий ангел пояснить Марії: “нічого бо немає неможливого в Бога” (Лк 1:37). Коли Бог запрошує нас взяти участь у якійсь справі, ми повинні уповати на Його всемогутність більше, ніж на наші убогі можливості. Також дивіться коментар на Мт 10:9-10.
Лк 1:19 Ангел озвавсь до нього: Я Гавриїл, що стою перед Богом
Ім’я “Гавриїл” означає “Божа могутність”. Бог наказав архангелу Гавриїлу сповістити події, пов’язані з Воплоченням Слова. Вже у Старому Завіті саме Гавриїл проголосив пророку Даниїлу час приходу Месії (Дан 8:15-26, Дан 9:20-27). В даному уривку йдеться про проголошення зачаття на народження Христового Предтечі, і саме цей ангел відкриє Благословенній Діві таємницю Воплочення.
Лк 1:24 Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців
Єлизавета таїлась через незвичність вагітності у її віці, та через святу скромність, що радила їй не виявляти Божий дар передчасно.
Лк 1:25 Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми
Подружні пари, що хочуть мати дітей, та яких Бог ще не обдарував ними, можуть навчитися у Захарії та Єлизавети та звернутися до них як до заступників. Парам у такій ситуації св. Хосемарія Ескріва радив, що “вони не повинні надто легко втрачати надію. Вони повинні просити Бога дати їм дітей, якщо на це буде Його воля, і благословити їх як Він благословив Патріархів Старого Завіту. Тоді їм бажано звернутися до доброго лікаря. Якщо не зважаючи на все це Бог не зішле їм дітей, вони не повинні почуватися розчарованими. Вони повинні бути щасливими, віднайшовши в цих обмеженнях Божу волю щодо них. Часто Бог не дає дітей лише тому що Його “просять ще”. Бог просить їх щоб вони свої зусилля, свою добру і лагідну відданість, які б вони могли вкладати у виховання своїх дітей, натомість вклали у допомогу своїм ближнім – відмовившись від земної радості, що є притаманна батьківству. Отже, для них немає причини відчувати невдачу чи віддаватися смутку.” (Хосемарія Ескріва, «Розмови», 96). Ось і авторитетне повчання від Йоана Павла II щодо цієї теми: “Однак, не потрібно забувати, що навіть якщо продовження роду не є можливим, все ж подружнє життя зберігає свою цінність. Насправді фізіологічна безплідність можу бути для пари нагодою для інших важливих служінь людському життю – наприклад, усиновлення, різні види освітньої праці, допомога іншим сім’ям та вбогим дітям чи дітям з особливими потребами.” (Йоан Павло II, Familiaris consortio, 14).
Дивіться також:
– Греко-католицький священик пропонує молоді он-лайн вивчення Біблії
– Новий погляд на вивчення Святого Письма
– На Львівщині створено три нові групки вивчення Святого Письма
– Це віддавна моя мрія – багато працювати з молоддю зі субкультур
Ілюстрація: uk.wikipedia.org
