Втрачаючи, можемо здобути, а ділячись – збагнути. Ці протиріччя так чи інакше присутні в різноманітних ситуаціях, які потребують рішучої відповіді. Однак відповідь може прийти надто пізно, а силу благодаті можна зрозуміти згодом. Хтозна, як в’юнко впливає на нас час, хвилини байдужості, а зрештою гріх, що вносить дисонанс у питання смерті й життя. Такі моменти змушують уникати прозорості та простоти.
Смерть буває як тягар. Вічна тиранія прихована у людському єстві. Адже боротьба з гріхом містить у собі драму, переживання, зарозумілість і неприйняття. Це завжди невгасимий процес для того, кого очікує визволяюча Божа ласка. Вона надає легкості, а водночас спокій серед бурхливого драматизму у буревії пожадання.
Господь завжди опікується людиною. «Бо знаємо, хто воскресив Господа Ісуса, – воскресить і нас з Ісусом» (ІІ Кор. 4,14). Довіра і заклик до Бога у важкі хвилини роблять щось неймовірне. Звертаючи увагу на Творця у різних ситуаціях, знаходимо позитивну відповідь: «Кожен бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють» (Мт. 7,8).
Необхідно вибирати віру у Любов, яка прийшла у світ, стала подібною до людини, щоб показати свою близькість. Маємо відповісти взаємністю. Адже тоді, коли любляча особа простягає свою руку, то сумніватися у правильності жесту було б безглуздо. Натомість наша взаємність буде випромінювати свідчення тим, які ще сумніваються.
Джерело: vifbs.in.ua
