Наше завдання – Боже Царство

«Хай хвалить Господа все, що живе» (Пс. 150), – співається в одному із псалмів. Прослава Бога є невідворотнім стрижнем християнина. Через свій зір ми намагаємось краще пізнати навколишню дійсність, через слух – зрозуміти внутрішній світ іншої особи. Також через інші чуття зростаємо, розвиваємось та маємо шанс змінити світ на краще. Радше не світ, а інших, а в кінцевому результаті самих себе.

От тільки як зрозуміти сяйво Бога у глибині наших порухів, зустрічі та неймовірній безповоротності щоденного життя?

Питання є складним і простим водночас.  Простота існує завдяки переконанню віри у люблячого Творця, Його Історію спасіння людства та значенні Церкви як місця благодаті. Натомість складність з’являється у нашій причетності до Божої голосу серед повсякденних обов’язків, тяжіння до закритості, невміння побачити Божу дію у кожній хвилині неймовірного дарунку під назвою життя.

Все ж, людське прагнення нескінченності може привести до пошуку надії у незвичайних речах. Не дай Бог, щоб це були тільки забобони, дешеві наукові фокуси або махінації, пов’язані з неуважністю. Ми потребуємо більше. «Шукайте перше Царства Боже та його справедливість» (Мт. 6,33), – закликає Христос. Ці слова спонукають невпинно шукати, знаходити, терпіти, каятися, надіятись, а найголовніше – радіти. Ця внутрішня радість є ознакою правильного вибору, який підказує наш подальший шлях і дороговкази.

Розуміємо, що радість не буває самотньою, вона має своїх конкурентів, які стимулюють її до глибшого пошуку. Крім того, усмішка та веселість перейдуть у серйозність і тут на передній план виходить терпіння. Від людини передбачається терпеливе стояння у добрі. Якщо перенести це на християнську віру, то маємо завдання вправлятися у терпеливості та відстоюванні віри серед різних перешкод. Христос це сформулював у обіцянці «Блаженні переслідуванні за правду, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5,10). Хоч не маємо зараз у нашій державі відкритих переслідувань, однак існує прихована небезпека у вигляді секуляризму. Це явище намагається послабити важливість релігійного виміру, поступово його применшуючи.

Отож, через такий дух сучасності, який нав’язує свої правила, маємо завдання відстоювати свої християнські переконання, адже внаслідок Святої Тайни Хрищення «ми прийняли не духа світу, а Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога» (І Кор. 2,12). Тому необхідні більші зусилля у творенні діл згідно свого сумління, відкритості на життя та слуханні Божого Слова. Завдяки таким діям, які вимагають терпеливості і мужності можемо прийти до Божого Царства. Натомість Господь ніколи не втомиться посилати нам свої благодаті і радість, яка творитиме нову пісню слави Вічній Любові.

Фото: ameblo.jp