Соренто. Амальфійське узбережжя.
“Де є страх, там нема любові” (ап. Павло)
Сідаємо у Соренто в автобус. Всі в очікуванні прекрасного від поїздки, яка чекала на нас. Автобус рушив. Коли збільшувалася швидкість, збільшувався страх. Адже серпантин, яким ми піднімалися, пролягав через важкопроїздні місця. Були такі моменти, що на повороті не могли розминутися з іншим транспортом. Ще перед поворотом водій сигналив, для тих, кого не було видно, щоб вони зупинилися і пропустили автобус.
Поворот за поворотом ми піднімалися вгору. Неперевершена краса Творця милувала взір і в той час обриви над якими ми проїжджали наганяли страх. Однак, коли не дивишся в низ, а милуєшся краєвидами, небом, то страх відступає.
Вийшовши з автобуса, ми довго стояли на березі моря і розглядали Амалфі, яке здавалося вросло в гори. На головних вуличках порозсипалися магазинчики, піцерії. Важко було зупинитися у потоці людей, які кудись спішили. Хтось поспішав на море, а хтось із моря. За головними артеріями містечка почалися вузькі вулички, де важко було розминутися двом особам. Ці вулички пролягали під будиночками і справляли враження тунелю. Сам задум і розташування цілого містечка – фантастичний.
Подорожуючи ними народжувалося таке враження, що подорожуєш лабіринтом. Помолившись перед храмом Андрія Первозванного ми рушили до нашого автобуса. Коли він рушив, то ми вже знали в якому напрямку нам слід дивитися).
Краса Божого Творіння невимовна. Море, гори, прекрасні краєвиди вказують на могутність і величність нашого Творця. Якщо постійно дивитися вниз, то страх паралізує наше життя, якщо ж дивитися вгору, то Любов Творця наповнює серце і ти прагнеш бути подібним до Нього у Його Любові. Це прагнення проявляється через любов до Господа, до себе і до ближніх. Де б ти не був, ти сієш насіння Його Любові, бо Його Любов не може вмістити наше серце. Вона наповнює Його і розливається там, де інші потребують Її.
