Деякі вислови у згаданому в заголовку уривку євангелія від Луки можуть здатися незрозумілими чи й досить провокативними, але насправді тільки вказують на три помилкові підходи, які можуть у нашому житті проявлятися, коли хочемо наслідувати Христа.
Перший з них можна охарактеризувати як перебільшений ентузіазм. Нераз легко піддатися обманному натхненню і згарячу багато Богові та собі наобіцяти: відтепер не буду взагалі грішити, буду дотримуватися серйозних молитовних практик, буду строго постити, навертатиму інших і т. д. Євангелист Іван одного разу навіть згадує про такий момент хвальби апостола Петра: «Життя моє за тебе покладу я!». Але й розповідає також, що Ісус трохи охолоджує таку його гарячковість: «Життя твоє покладеш за мене? […] Істинно, істинно кажу тобі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся мене» (Ів. 13, 37-38).
Також і в уривку, над яким роздумуємо, на чиєсь захоплення: «Я піду за тобою, куди б ти не пішов», Христос відповідає: «Лисиці мають нори й птиці небесні гнізда, Син же чоловічий не має де голови приклонити». І цим спонукає нас до питань віри підходити свідомо, щоб, «зачарувавшись», потім не розчаруватися так само швидко. Закликає розуміти, що життя свідомого християнина – це не лише гарні богослужіння, духовні натхнення, обіцянки раю, але часто і випробування, зречення, спокуси, упадки, духовна боротьба.
Другою помилкою є відкладання духовного життя на потім. У сьогоднішній історії на поклик Ісуса йти за Ним, хтось відповідає: «Дозволь мені перше піти та поховати мого батька» (Лк. 9, 59). Тут не йдеться про те, що батько вже помер й Ісус не відпускає сина на похорон, але ці слова говоряться в значенні: «поки ще живе мій батько, дозволь мені бути при ньому, а потім, коли вже буду вільний, то зможу тобі якось послужити».
В повсякденному житті ми теж нераз знаходимо багато таких оправдань: «хай тільки закінчу навчання», «хай тільки виростуть діти», «хай тільки вийду на пенсію», «трошки пізніше», «ввечері», «ось зараз», тільки перегляну стрічку новин»… і тоді вже займуся духовним життям. Але каже Христос, щоб ці [мертві] оправдання, які часто собі просто вигадуємо, залишити вирішувати [хоронити] мертвим – тим, що прийняли рішення з Богом не йти.
І останньою, третьою, перешкодою є нездорова прив’язаність до інших людей, речей, звичок, сумнівів. Наприклад: «чи добре я зробив, що одружився (або не одружився) / здобув (чи не здобув) саме цю професію»; «чи не витрачаю даремно час, молячись, читаючи Святе Письмо, допомагаючи при парафії (скільки корисного би можна було натомість зробити!)», «чи не марную свого життя, коли уникаю поганих компаній, стараюся не мстити іншим, не лихословлю, не напиваюся?», чи «якщо від цієї шкідливої звички / недобрих поглядів не можу відмовитися, то може буду добрим християнином і з ними?». Та Христос говорить, що хто, прийнявши рішення йти за Ним, не змінює своєї ментальності цілковито (у тексті: «поклав руку на плуг і озирається»), до Царства Божого не здатний (Лк. 9, 62).
Тож, хай наші серця будуть з Богом, бо тільки Він є справжнім скарбом. Господь не заперечує важливості стосунків, побутових клопотів, інших важливих речей, але нагадує, що в усіх земних справах порядок настане тільки тоді, коли найперше будемо шукати Небесного Царства. Каже, що Отець Небесний знає, що все це інше нам теж є потрібне (пор. Лк. 12, 22-31).
Отець Олег ОВСЯНИК
