Подорож у часі на 2000 років назад. День за днем, Він, взявши за руку, як гостинний Господар, супроводжував мене по найпам’ятніших місцях свого земного життя – Вифлеєм, Назарет, Йордан, Кана, Капернаум, Єрихон, Ізраїльська пустеля, Тавор, Галілейське озеро, Єрусалим, Голгофа…7 днів, крок за кроком, як колись створював світ, тепер змінював мій, відкривав свої таємниці.
А ночі були Вифлеємські. Місто, де колядують люди з усього світу впродовж цілого року різними мовами, прихистило і нас.
Це була остання Вифлеємська ніч. Абсолютно безсонна. Я стояла біля вікна готельного номера і на безхмарному небі, всіяному зорями, шукала ту одну. Ніяк не могла повірити, що все відбувається зі мною, що за пару кілометрів колись давно «…Слово стало тілом, і оселилося між нами…». Марія так довірливо дала мені на руки своє Дитя, без жодної впевненості, що не скривджу.
– За що такі безцінні подарунки?? Хіба я достойна???!
– Достойний КОЖЕН, хто шукає. Я завжди побіжу на зустріч до тих, хто зробить перший крок!!! ЗАВЖДИ!
– Але чому???
– “БО Я ТАК СИЛЬНО ПОЛЮБИВ СВІТ! І НЕМАЄ БІЛЬШОЇ ЛЮБОВІ”!!!
Від неймовірного зворушення по моїх щоках текли йорданською рікою сльози, змиваючи брудні сумніви з душі. Тоді я ще не усвідомлювала – в цю мить Незбагненний Бог народжувався набагато ближче – в убогих яслах мого серця….
Світало. Небокрай золотився ніжним мереживом, декоруючи мій 30-й день народження. До Львова я везла вифлеємську новорічну іграшку кольору золота найвищої проби-несподіваний подарунок нашого ізраїльського гіда. Символ, незабутній спогад про те світло ВІРИ, що спалахнуло і освітило мою Різдвяну Вифлеємську ніч…
