Христос приходить у світовий простір, який відзначається безмежною красою та природньою цікавістю на те, що знаходиться поза його просторами. Господь прекрасно тут діє вже більш ніж дві тисячі років, показуючи відомі істини у свіжому погляді.
«Люблю дивитися на чудові зоряні ночі. Безконечність позірних краплинок грандіозних зірок виказує небокрай незораних внутрішніх горизонтів. Цей пошуковий наратив у співвідношенні з відкритістю до добра входить у простір мрійливого рішення. За всім цим дивиться мить, яка володіє різноманітними часовими кордонами. У гаморі внутрішньої заангажованості настає окрилений промінь свободи, який, у зустрічі з тишею, набуває відтінку вічності». Ці слова є одним із способів виразити широту простору.
Сьогодні, завдяки науці, ми дізнаємося про Всесвіт все більше і більше, та здавалося б, він стає ще більш непізнаним. Такі відкриття нових планет і галактик у декого можуть породити страх перед невідомими позаземними істотами. Інші ж довіряють ефективним законам науки, яка готова дати безпеку та захист.
Все ж невідомість має різне бачення. Багато століть тому, один з псалмоспівців мав інший погляд на дійсність. Він, поетично описуючи велетенський світ, звертався до Бога із приголомшенням: «То що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш». Однак, відчувши любов Творця до людини, відразу продовжив: «Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук твоїх» (Пс. 8). Ця любов Бога до людини виявляється й сьогодні через прихід Христа у світ.
Завдяки комунікації сфера простору зміщується у міжлюдські стосунки. Ось тут справді можна загубитися. Інтернет, телебачення, ажіотажні події неначе вимагають звернути на себе увагу оточуючих. Інтим виказується добровільно всім, а зайнятість вривається у дозвілля. Не маючи добрих орієнтирів та часу для рефлексії, може статися так, як до себе промовляє Фауст у однойменному романі:
На всі високі духу поривання
Матерія лягає тягарем…
І почуття, і пориви натхненні
Ми в суєті розгублюєм буденній.
Ці песимістичні тенденції щоразу більше завойовують собі місце. А що на це Христос? А він є з нами: «І слово стало тілом і оселилося між нами» (Ів. 1,14). Завдяки зустрічі з живим Богом у Євхаристії ми можемо почуватись у центрі Всесвіту та відчувати своє особливе місце. Присутність живого Бога змінює все навколо нас: чи це маленький хутір, чи мільйонне місто. Про це гарно розповідає папський проповідник о. Раньєро Канталамесса. «З Христом у серці людина почувається у центрі світу, навіть перебуваючи в найбільш глухому селі на землі. Цим пояснюється те, яким чином велика кількість віруючих чоловіків і жінок можуть жити, нікому невідомі, займатися найскромнішим ремеслом на світі, або й взагалі зачинитися у затворному монастирі і почуватися при цьому найщасливішими і найбільш реалізованими людьми на землі… Чудесним плодом цього є мир».
Таким чином, простір дає нам безкінечність у спогляданні та нагоду для пізнання. Тому не забуваймо товаришувати зі світом природи й мудро розвивати свій потенціал. А для цього необхідна боротьба з одержимими бажаннями світу. Саме присутність Христа допомагає на цьому шляху.
