Про Дорогу Св. Якова дізналась на зустрічі в рамках Тезе у Львові. Всі троє лекторів – побували та ній. Коротко поділились практичними порадами. Показали різні документи : серед них креденціал (паспорт паломника) та ін. Була там, і книжка Дзвінки Матіяш “Дорога святого Якова”.
Серед слухачів було ще декілька осіб, які пройшли цією дорогою, як іноземні гості так, і українці. Дехто з них вже на той момент був декілька разів. Кожен з них ділився своїми рефлекціями під час паломництва. Певні речі, коментарі пам’ятаю собі занотувала. Мене зацікавила ця дорога. Опісля, зустрічі переглянула фільм “Шлях” (2009). Почала трішки досліджувати цю тему. Потім, відійшла від цього.
Вдруге запалилась, коли виявилось, що одна знайома спільночанка пішла цим шляхом. Знову почались дослідження, моніторинг і т.п. речі. В середині десь жевріло.
Пройшов ще період. Соцмережі висвітлили інфо/фото від моїх трьох знайомих дівчат, які побували на цьому Шляху. Тут, я вже дуже серйозно взялась за певну підготовку. Роздумувала, яким з маршрутів піти. Їх основних є 4, але є море розгалужень. В який період йти, дати, сезон… Мала інфо коли +/- добре починати.
Випадково долітає до мене інфо, що ще один знайомий вирушив у паломництво. І, вирушив французьким шляхом – він найдовший. Це вплинуло на остаточне моє рішення – ТРЕБА ЙТИ. Почалась серйозна підготовка.
Тож, моніторинг ще більш детальніший. Визначення з початком і пошук квитків на сайті https://skyscanner.com.ua (мала інфо,що там добре замовляти квитки). Обдумання маршруту – вже на той момент знала, що хочу йти Португальським – Прибережним шляхом. Та, думала над кілометражем. Його можна було починати з Лісабону – це 600 км, або Порто. Кілометраж до 300 км. Думала над цим довго. Довгим було думання і над маршрутом повернення до дому. Не хотілось пересадок в аеропортах. Дууууже давно літала та від того часу багато змінилось. Шукала прямі рейси та дешеві квитки на них, щоб і все добре співпало з робочими моментами. Ох, скажу, нелегка це була робота. Листків багато було списано. Вже ніби визначилась. Та, потім знову перегравалось. І, ось фініш – є, як повертатимусь. Та, було ще одне – 600 чи коло 300 км?. Час збігав треба було визначатись і купувати квитки.
Хто здогадався та знав про мій намір, казали йти меншим. Та, й сама до цього дійшла – відпустка могла бути недовше певної кількості днів. Впиралось у ній. Перші квитки, списки речей, котрі обдумувала брати зі собою. Їх мало бути небагато та на всі випадки життя)) – чи то спека, чи холодно, чи дощ.
Цей період настав. Вирушила у СВОЄ КАМІНО – своєрідний подарунок в день народження. Саме в день уродин прилетіла в Порто. Отримавши кредеціал (паспорт паломника) у Центральному Соборі, зареєструвавшись, поселившись, мала можливість відсвяткувати Новий рік життя. А, наступний день – початок паломництва.
Скажу таке. Як би не вивчав дорогу, вичитував море матеріалу, дивився відео, фото, фільми, списував листків – це крапля. Вся ця підготовка, приготування – своєрідна наука, певний багаж і досвід. В практичному паломництві складається зовсім по інакшому. Так, як приготовано саме для мене. Головне це зрозуміти, відчитати, не боятись прийняти виклик. Їх на цьому Шляху вистарчає. А, спокус і випробувань ще більше. Тут, треба мудро та вміло протистояти. Так,як це зробив Ісус в пустелі – не піддався, стояв міцно та твердо. Був кріпким і сильним вірою, духом.
Шлях св.Якова – є різноманітним і різнобарвним. Хоча є всюди позначки – це жовті стрілки (один з символів) – та, так стається, що кожен пілігрим йде своїм. Дороги то сходяться, то розходяться, а кінцева точка одна й та сама.
Отож, 25 травня – початок прощі до мощей Св.Якова у Сантьяго де Компостела.
Перший день був учбовим, пізнавальним, вивчаючим, ознайомчим. Відкриття, знайомства з паломника з якими потім неодноразово перетиналась. Зустріч з водяним велетом – Атлантичним океаном, котрий своїми хвилями розбивався об берег. Нові відчуття, пережиття, емоції, барви, краєвиди – вони різноманітні. А, ще цей день виявився рекордним по кілометражу, котрий подолала. А, це немало-небагато – 37 км.
Почався мій Шлях з Порто.
Далі, він йшов через міста, містечка, сільські місцевості. Через гори, доли, полонини, ліси. Різноманітні дороги: це і асфальтована дорога, створена з дошок, битий щлях, лісові та піщані тропи, з середньовічної бруківки та каменю, що не раз створювали своєрідні сходи, польова дорога… Одним словом – всі види, що є. Хіба, що не було хащів. А, ліворуч шумить океан – більша частина маршруту. Коли йдеш попри нього – повіває свіжим вітерцем, котрий змагається з велетом морським. А, з верху пригріває сонечко.
Ти мандруєш по берегу океану, то вузькими вулицями того чи іншого міста. Долаєш підйоми та спуски. Зачаровуєшся старими будівлями, картинами з плитки (асулежу- популярне в обох країнах – десь більше, а десь менше), пейзажами, оазами. Оминаєш мости, мостики, стежечки, річки, лісові краєвиди. Дуже багато зустрічається «капличок» – невеличкі будови з хрестами (не знаю точної назви). Церкви, магазинчики, кафешки і т.д.
Щодо ночівлі – є альберго (будиночки для пілігримів). Там, і відпочити можна, і помитись, поїсти та поспати.
Нище перелік головних міст, де відбувались ночівля: Порто -Матозіньюш -Віла де Корде – Ешпозенде – Віана ду Каштелу – Камін”я.
З Камін”ї йде поділ – можна йти вже Центральним. або продовжити Прибережним.
Я пішла Прибережним. Точніше мене переманили на нього. Перепливши човном, опинилась на березі Іспанії. Тривалість перетину кордону до 5 хв.))
! Щодо іспанської частини – тут треба мати на увазі, що годинник переводиться на голину вперед. І, коли в Португалії вде світло, в Іспанії лиш сіріє.
Іспанська сторона: через Ойа – Моугас (ночівля) – Фреіксо (можна у Віго) – Редондела – Сан де Мігуель (через Понтеведра – там можна не знайти місць, бо сходяться всі Дороги) – Падрон. І, фінальний 10 день – Падрон – Сантьяго де Компостела. Не рекомендую втікати зразу на наступний день. Погуляйте та відпочиньте . Є що подивитись , і є місця де варто побувати.
Прибувши до Сантьяго – потрібно піти зареєструватись і отримати сертифікат. Правда, не все так просто. Треба постояти в черзі, бо подорожуючих дуже багато. Тут, можна побачити і зі східних країн (в дорозі познайомилась з кореянкою) – їх дуже багато . З Європи – це Польща, Німеччина, Ірландія, Італія (багато велопаломників) Африки, Південної Америки, зокрема Аргентини та інші країни, міста. Звісно, без українців там теж не обійшлось. В перший же вечір познайомилась з трьома українками – дві з Києва та одна Запоріжжя. А, потім, познайомилась ще з одним запорізьким прочанином (стояли разом в очікуванні паперів). Він велосипедом здолав море кілометрів. Рушив з Запоріжжя до Порто, і далі по маршруту. Також зустріла і кількох росіян. Одним словом – там весь світ.
Місто зустріло хмарками. І, взагалі цей день трішки скропив – прогуляла дощовик. Це єдиний мокрий день і то несильно.
Біля центрального Собору – є величезна площа, на котру, зі всіх сторін, сходяться, з’їжджаються подорожуючі-пілігрими. Це неймовірні відчуття, словами не передати,що відбувається на самій площі, у твоєму внутрішньому світі. Тут і радість, і сльози, емоції та спокій. Ця велична, готична споруда вражає своєю могутністю. Біля неї почуваєшся мурашкою. Розумієш, який ти малий у цьому світі, насправді.
Маючи день в запасі (рекомендовано багатьма) вирушила на кінець світу – мис Фістера. Власне там, багато паломників закінчує своє Каміно. До нього можна добратись пішки – це приблизно ще два з половиною дні. Або ж автобусом з центрального вокзалу Сантьяго. Від нього ще треба пройтись приблизно 3 км в одну сторону та на зворотньому шляху. Картина, котра там відкривається – залишає великий слід у споминах потім. Безмежність, велич води та вітру, висотність скелястого та уквітчаного, з іншої сторони, берегу. Поєднання бурхливості та спокою, хмарного неба та сонця, руху та стишення. Там, можна просто посидіти чи постояти, порозмовляти з Богом, подумати, помріяти, відпочити та випити філіжанку кави з круасаном. Це місце зібрало у собі багато різноманітних частичок. Творіння, що є неповторним і прекрасним.
Вода у всіх барвах синього. А, в деяких місцях – колір бірюзи. Він надзвичайний, так і манить до себе. Чим я і скористалась спустившись у місто. Знайшла тихий берег, де океан не такий буйний і занурилась в нього. Він прохолодним і солений. Але, це не зупинило. Розбиваючи руками хвилі, поєдналась з природою сповна.
Повернувшись у Сантьяго, погуляла ще вечірнім містом, а потім вирушила в аеропорт. Галіція проводила дощем. Відлетіла 6 червня, рано-вранці – насолодившись світанково-ранковими хмарами з неба.
Помандрувавши по Європі – повернулась до дому.
Доріг багато – шлях один. І, від самих залежить, котрий оберемо
п.с. На цьому шляху були певні свої відкриття. Але, зрозуміла напевне – без повної довіри до Бога, долати певні перешкоди самому важко. А, ще треба слухати свій внутрішній голос. Він підкаже правильність дій, кроків.
Довідка: «Шлях свято́го Я́кова, або шлях до Сантья́го (ісп. Camino de Santiago)— паломницька дорога до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела, головна частина якої пролягає по Північній Іспанії. Відомий з IX століття. Завдяки своїй популярності та розгалуженості цей маршрут справив великий вплив в епоху Середньовіччя. Входить до числа пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. З початку 1980-х популярність маршруту безперервно зростає: так, якщо у 1978 по ньому пройшли всього 13 осіб, то в 2009 — понад 145 000. Також — Компосте́льське пало́мництво (грец. Peregrinatio Compostellana).»
