Священники – мабуть найбільш консервативна «професія», яка впродовж стількох століть дуже мало видозмінилася. З одного боку, саме так і повинно бути, а іншого, священники – це також люди і як будь-які інші люди є унікальними, неповторними, хоч і належать до певної генерації.
Нещодавно я натрапив на ряд цікавих статей на провідних сайтах, зокрема й BBC, в яких йдеться про т. зв. «Теорію поколінь». Насправді – цікаве дослідження, хоча далеко й не нове, яке провели в США вчені Нейл Хоув і Вільям Штраус ще в 1991 році. Прочитавши ці роботи, я запитав себе: «А якими будуть священники нового покоління?».
Якщо поглянути на покоління отців, які були висвячені у підпіллі, боролися за незалежність Церкви, та тих, які були свячені вже в роки незалежності – між ними хоч і не серйозна, але вже буде відмінність. Коли йдеться про отців, які стали до служби у Господньому винограднику вже після 2000-х років, то це ще інше покоління, зі своїми поглядами й цінностям.
Тому пропоную спільно подумати над цією тематикою. Одразу скажу, що це мої приватні думки та вони, вочевидь, не претендують на істинність і «непогрішність», адже я далеко не фахівець у цій галузі.
Для початку давайте все ж коротко розберемося, що та за «Теорія поколінь», про яку всі так масово говорять впродовж останніх років?
Що таке «Теорія поколінь»?
Основою цієї моделі є цінності людей – представників середнього класу. Та, на думку сучасних учених, саме цінності і їх схожість, а не вік, формують і визначають покоління як групу людей, народжених у певний віковий період, що випробували вплив одних і тих же подій і особливостей виховання, зі схожими цінностями. Ми цих цінностей не помічаємо, але саме вони багато в чому визначають нашу поведінку: як ми спілкуємося, як вирішуємо конфлікти і будуємо команди, як розвиваємося, що і як купуємо, що нас мотивує, як ставимо цілі і управляємо людьми.
Теорію поколінь сьогодні широко використовують маркетологи, соціологи та економісти, психологи, управлінці. Адже, розгадавши таємницю відмінностей поколінь, можна знайти ключик до представників різного віку. Виділяють шість поколінь (з тих, що сьогодні живуть):
- покоління переможців або GI (народилися в 1901-1922);
- мовчазне покоління (1923-1942);
- покоління бумерів або Baby Boom (1943-1963);
- покоління Х (1963-1982);
- покоління Y або «міленіали» (1982-2000);
- покоління Z або ж «зумери» (2000-2020).
Короткий погляд на душпастирів різних поколінь
Священники-бумери
Не так давно в УГКЦ отримав єпископську хіротонію наймолодший католицький Владика (станом на 9 червня 2020 р.) Степан Сус. Йому 38 років. Уже перша його проповідь дала зрозуміти, що це людина цілковито іншої ментальності, ніж цілий ряд старших владик. І це нормально.
Якщо поглянемо на отців та владик, які ще нині виконують свої душпатсирські обов’язки, то, згідно «Теорії поколінь», також можемо говорити про священників-бебібумерів, тобто таких, які народилися у період 1943-1964 років. На сьогоднішній день це переважно дуже поважні душпастирі, чимала кількість яких прийняли свячення в часи СРСР, тобто коли УГКЦ була в підпіллі. Особисто для мене такі отці – сучасні герої. Без зайвої улестивості, це люди, які зробили свій вибір на користь Христа, навіть, можливо, не до кінця сподіваючись бачити Церкву вільною. Не зважаючи на те, що події, які сформували їх цінності, це: радянська відлига, підкорення космосу, СРСР – світова супердержава, «холодна війна», єдині стандарти навчання в школах, гарантоване медобслуговування, вони хоч і не так стрімко, як сучасні покоління, втім досить швидко адаптовуються до сучасних викликів. Їхні цінності – це оптимізм, зацікавленість у винагороді, особистому і командному зростанні, колективізм і командний дух, культ молодості. Вони дуже діяльні і працюють фізично; раціональні і економічні, скептично ставляться до банківських кредитів; сім’янини. За статистикою, у цього покоління мінімальна кількість розлучень, родина як цінність – на першому місці, і неважливо, чи вони щасливі в цьому шлюбі.
Священники-бумери – це когорта людей, яких ну вже напевно не вдасться переконати в чомусь новому або ж змінити, якщо питання дуже серйозне. У легковажніших речах вони радо стануть на ваш бік, але задля того, щоби підтримати молоде покоління. Такі отці радо виховують біля себе молодих майбутніх душпастирів, передаючи свій досвід, для яких сьогоднішні семінаристи є мало що не діти. Вони не бачать у них конкурентів, тому що чітко дають собі звіт про «завтрашню» емеритуру (пенсію).
Отці покоління Х
Зовсім інша картина в генерації душпастирів покоління Х. Події, що їх формували – це, переважно, світові події, пов’язані з розрухою та зміною світового ладу. Йдеться про залізну завісу, перебудову, пандемію СНІДу, активного поширення наркотиків та, вочевидь, війну в Афганістані. Покоління цих отців відрізняється готовністю до змін, можливістю вибору, глобальною інформованістю, технічною грамотністю, індивідуалізмом, прагненням вчитися все своє життя, неординарністю поглядів, прагматизмом, надією на себе та рівноправністю статей. «Ікси» найбільш гнучкі, читають і готові до навчання, іронічні (постійно жартують з себе), самозаглиблені, цілеспрямовані: заради досягнення мети готові «гризти землю», працювати безкоштовно.
Ця генерація душпастирів народилася в період 1963-1982 років. Сьогодні це кістяк нашої Церкви, адже й наш Блаженніший Святослав якраз до неї належить. Переважна їх більшість є інтелектуалами, чимало мають європейську освіту. Саме це покоління станом на сьогодні займає ключові уряди як на парафіях, так і в єпархіальних структурах, що дає привід зрозуміти, чому наша Церква так стрімко розвивається, адже це покоління надзвичайно працьовите. Вони прихильники «класики» у всьому, починаючи від одягу, закінчуючи тим, як служать, а служать вони так, як цього їх навчили «перші вчителі».
Якщо подивитися на їх відносини з іншими поколінням, то тут неминуче буде так званий «конфлікт поколінь», адже вони цілковито інші як від попередників, так і від наступників. Ясна річ, у Церкві цей конфлікт не так помітний, адже попри різні теорії, які пропонують вчені, у Церкві діє головна заповідь – любові до ближнього. І тим не менше, рідко який священник із цієї генерації радо відгукнеться, якщо, скажімо, йому призначать молодого сотрудника, адже, по-перше, він звик діяти по-своєму; по-друге, хоч і мінімальна, але конкуренція все ж неминуча; по-третє, і в цьому винні самі священники молодого покоління, часто-густо вони інтелектуально є слабшими, що створює помітний дисбаланс.
Які вони священники-міленіали?
Це генерація душпастирів, які щойно мало-помалу вступають до Божого виноградника. Вони народилися в період між 1984 та 2000 роками. Це період розпаду СРСР, терактів та військових конфліктів, розвиток цифрових технологій, смартфонів та інтернету, епоха брендів. Їхніми головними цінностями на даному етапі є бажання продовжити формуватися, але в цю систему цінностей вже включені відповідальність, наївність, прагнення до негайної винагороди.
Міленіали оптимістичні, довірливі, емоційні, зацікавлені в порятунку світу, оскільки постійно чують про теракти, зміну клімату та екологічні катастрофи. Прагнуть до різноманітного досвіду: замість того, аби дертися вгору обраною вертикальною драбиною, намагаються отримати широкий, «горизонтальний» досвід у кількох сферах.
«Ігреки» не бажають йти «торованою» дорогою, «длубатися», «пихкати» і дотримуватися офісних ритуалів. Хочуть все й одразу, що, природно, дратує старших колег. В той же час вони й самі охоче визнають, що це покоління чітко визначається незамиленим поглядом та енергійністю. «Молодці, завжди щось нове придумують», – хвалять із обережністю старші колеги.
Серед інших характеристих «міленіалів» можна також виділити: лінощі, самовпевненість, егоїзм, креативність, мобільність, гнучкість, адаптивність, легковажність і непостійність, бажання мало працювати і багато заробляти, неграмотну мову і письмо, балакучість, оптимізм і вразливість. А ще їм часто байдуже щодо корпоративної етики, дрескоду, робочого графіка і субординації.
Священники цієї генерації вступали до семінарії вже після 2000 років, коли система навчання була вже більш-менш тією, яка є сьогодні. Так, вони ще пам’ятають, як сидіти в бібліотеці чи писати реферат від руки, але дуже швидко адаптувалися до клавіатури та інших ґаджетів. Попри всілякі зацікавлення, більшість із них мало часу проводить за книгами, адже їхній головний тренд – бути практиками. Ні, вони читають, але замість сухої теорії якогось богослова радо прочитають якусь цікаву художню книгу.
Їхні знання переважно із «передання» старших, як і їхнє богослужбове служіння. Вони активно дбають за здоров’я, прагнуть добре виглядати, цінують можливість вибору. Ці душпастирі охоче працюють з дітьми та молоддю, оскільки ще самі донедавна були в їхній «шкірі», а тому легко знаходять спільну мову. Ще однією їхньою рисою є те, що вони не прив’язуються до міста. Якщо, скажімо, священнику покоління Х сказати про переїзд, то він це сприйме набагато важче, аніж «міленіал».
(ДАЛІ БУДЕ)
о. Володимир ЛУКАШЕВСЬКИЙ
Враховуючи наявні сьогодні тенденції, в майбутньому священники будуть зовсім без покликання. Це будуть або службовці та адміністратори або шоумени та селебріті.
Більшість молодих людей йдуть вчитися до семінарій в 17-18 років. Навряд чи в такому віці можна говорити про справжні покликання. Вони більше думають про дівчат ніж про навчання (бо ж треба до висвячення обов’язково одружитися), про розваги (табори, прощі) ніж про розвиток власної духовності.
Постійні заклики до лідерства, успішності, досягання цілей, “пробування в житті всього” також не на користь сьогоднішнім семінаристам (а майбутнім священникам). Семінаристи, священики та навіть монахи ведуть свої сторінки, блоги, знімають відео щоб бути відомими, прагнуть отримувати “лайки” та поширення.
Під впливом гасла “не хочу працювати на “дядю” майбутні священники також захочуть бути такими собі фрілансерами, не підкоряючись церковній владі.
Ісус розпочав своє служіння у віці близько 30 років. Тоді як сучасні семінарії приймають абітурієнтів від 17 до 30 років. Інший приклад-Мойсей. Він почав свою діяльність як пророк в зрілому віці.
Доречно було б приймати до семінарій абітурієнтів тільки після 25 років. А висвячувати на священників не раніше 30 років. Щоб була можливість серйозно обміркувати своє покликання.
Мати священникові свою сторінку у фейсбуці потрібно – метод євангелізації, комунікація з вірними. 2. Щодо віку – у 16 років людина отримує паспорт-картку; у 18 вже можна оформляти касиром; у 21 – у всіх країнах світу повнолітня особа. 3. Маємо молоде обличчя УГКЦ – священник в 29 керував дуже великою парафією, в своїх 41 – вже другий храм будує. Священник у свої 39 вже в Римі вчиться. Єпископ у 40. Тому в мене виникають питання до людини, яка у 35 не має офіційного оформлення, ніколи не одружувалася, в монастир не просилася, не висвятився після семінарії – завищені вимоги до життя (до роботи, до дівчат, до духовенства), неготовність до взяття обов’язків будь-якого стану. Так що нема нічого поганого, що беруть юнаків у семінарію – люди мають паспорт-картку; екзамен чи не мають страху дорослого життя.
Чиста правда. В нашій парафії священники генерації Х,але один з 60 років,а інший з 80х.
І старший,поважний,начитаний,навчений що священик важку роботу не повинен виконувати,безплатно працювати не буде,до проповіді готує шпаргалки,невміє добре роз’яснити писання,але тільки переказує те що люди і так дуже добре знають.
Молодший священик,перш за все працьовитий,також дуже розумний,любить щоб все було чітко й точно,якщо старший може собі дозволити утреню чи вечірню почати на 10-20хв пізніше,то молодий накрутив годинник,щоб він ішов швидше щоб не запізнюватись,молодший любить щоб всюди був порядок,все перевіряє самий,старший знає що є касир в церкві що відповідає за фінанси,є церковне братство,палямар,дяк,його нічого не цікавить що робиться в церкві,він знає що має тільки відслужити і йде по своїх справах,молодший завжди щось затіває він так як мотор,просувник церкви,він може днювати в церкві і працювати за дякую,якщо щось затіяв то обов’язково зробить. З молоддю старший священик взагалі не працює,діти,молодь,катехизація,літні табори для дітей,поїздки,походи—це все на молодшому священикові.
Але найцікавіше це спостерігати за їхніми дискусіями,коли молодший переговорює старшого,але потім все одно погоджується зі старшим. З молодшим можна говорити на будь які теми від питань церкви до с/г,будівництва,машин і т.д. зі старшим також можна про це поговирити але він не так добре знається в інших галузях.І в статті дуже добре сказано що іменно завдяки таким священикам які з 80х наша церква активно рухається вперед,і в той же час завдяки священикам з 60х вона залишається поважною,достойною…
Не від віку священника залежить, а від його ВИХОВАННЯ – в цьому проблема. І є отці, які є принциповими каноністами, вбачають провину там, де її нема – це хвороба душі; є такі, що перейшли з православ’я в греко-католики – посвідчення змінене, але на богословському рівні – як православні є. Має бути рішення синоду з дискусійних питань!
Дякую. Радий, що належу до “людей Х” :)
Це проблема УГКЦ – священники різного виховання, бо нема однозначної відповіді на якесь питання. І такого щоб не було, що людина консультується з якогось питання – четверо отців каже “можна”, а двоє – вбачають провину, то треба, щоб синод зробив душпастирську інструкцію.