Ми живемо зараз у дуже непростий час, де заперечуються моральні цінності, панує вседозволеність, «свобода робити, що хочу». Все більше просувається гендерна ідеологія, зі шкіл витісняється християнська етика. Людина настільки почувається вільною, що хоче керувати світом, хоче зайняти місце Бога.
При згадуванні про моральні цінності у людей згасає погляд. Ніби розуміють все, але часто заперечують, бо мовляв ми вільні вибирати, ми вільні робити, що хочемо. На жаль, етичні та моральні цінності ще не зайняли належного місця у житті українців. І саме ті, хто бореться з Богом відкидають світоглядні дисципліни із шкільної програми. Бо вони самі ніколи не мали основ християнської етики у школі і далекі від будь-якої моралі.
Ми християнська держава, і нікому з громадян (особливо не українцям) не завадить вивчати релігію країни в якій вони живуть. Ще нікому не зашкодило викладання релігії в школі. Навіть ті, котрі пізніше десь відійшли від Бога, маючи християнські засади із навчання у школі, де викладається християнська етика – прекрасно свідомі від чого саме вони відійшли. Звісно тут не ідеться про релігійну агітацію, а мається на увазі інформативне навантаження щодо моральних настанов. Дитина у школі має почути певну інформацію щодо моральності та духовності і формувати себе як високоінтелектуальну особистість тощо.
Є багато підходів та концепцій щодо освіти та виховання. Хочу звернути увагу на концепцію виховання, яка майже невідома сучасним вчителям та вихователям. Інформація про неї відсутня і в загальнодоступній навчально-виховній літературі. Та й ніхто не хоче надто про неї говорити, хіба що в католицьких колах. Це надзвичайно цінна педагогічна спадщина блаженної Марцеліни Даровської. Новаторство якої — впровадження індивідуального підходу в навчання молоді. Вона створила заклад, який став взірцем для таких шкіл по всій тодішній Польщі, Західній Україні, Білорусі.
Разом з Юзефою Карською 1857 р. заснувала в Римі конгрегацію Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, щоб працювати над відродженням сім’ї, належно виховуючи молодих жінок. Повернувшись в Україну 1863 року, стала засновницею і першою настоятелькою монастиря сестер-непорочниць у с.Язловець біля Бучача на Тернопільщині. Це була перша християнська школа-інтернат для дівчаток зі шляхетних католицьких родин. Закладала школи початкового типу для сільських дітей Поділля (навчали дітей усіх віросповідань). ЇЇ принципи вражають універсальністю і відповідністю вимогам сучасного суспільства. У Заповіті мати Марцеліна писала: Виховання створює людину морально.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ БЛ. МАРЦЕЛІНИ ДАРОВСЬКОЇ
Основу виховної системи матері Марцеліни складають чотири педагогічні принципи, сформульовані нею у 1872 році.
Перший принцип: Бог є всім – через усе до Бога.
На цьому ґрунтується вся виховна система, базовою площиною якої є світ християнських цінностей. Бог визнаний головною метою, а все, що має людина – її таланти, темперамент й особистість, її життєва ситуація і суспільна позиція – усе це є індивідуальною дорогою до Нього. Завдання мудрого вихователя полягає у тому, щоб розпізнати характер цієї особистої дороги розвитку – дороги до Бога – і вказати кожному вихованцю властивий саме йому напрямок. Кожна дитина є суб’єктом виховання та вимагає відповідної поведінки, індивідуалізації виховних цілей, методів і засобів.
Принцип другий: (частково результат першого) приналежність до нації і визначеної Богом батьківщини.
Бог створив нас громадянами, – пише мати Марцеліна. Це накладає на людину певні обов’язки, усвідомлення яких повинно супроводжувати її від наймолодшого віку. Кожна нація має виконувати встановлені Богом завдання. Фундаментальними засадами при цьому є «віра батьків» і відданість Церкві. Тому мати закликає прищеплювати вихованцям почуття національної гідності та вчити їх патріотизму, під яким розуміється ідентифікація з християнським і гуманістичним корінням народу та його найшляхетнішими традиціями.
Третій принцип: вірність обов’язкам свого стану.
Мати Марцеліна вважала, що кожна людина поставлена Богом у призначеному місці, яке накладає на неї конкретні обов’язки і завдання. Іноді це велика і визначна місія, а частіше – метушня непримітної, одначе важливої з Божої перспективи щоденної праці. Хто вірний в малому – не розчарує й у великому – пише мати, підкреслюючи вагу і сенс дрібних на перший погляд справ. Обов’язки – це поруччя на життєвій дорозі – додає, закликаючи сестер виховувати у своїх підопічних ретельність і сумлінність у виконанні обов’язків.
Четвертий принцип: навчити дітей думати. Метою матері Марцеліни є виховання розумних жінок, здатних висловлювати зважені погляди і цінності; жінок, які свідомо формуватимуть свою життєву дорогу, своє середовище, сім’ю та оточення. Це «думати» стосується також самого знання: учениці непорочницьких шкіл мали знайомитися з різними науками, пізнавати найновіші досягнення і теорії, поширювати свої інтелектуальні горизонти, однак не заучуючи все напам’ять, а вивчаючи структуру окремих ділянок знань, їх внутрішню організацію, закони і методологію.
Ці принципи донині залишаються основою програм непорочницьких навчальних закладів, які можна назвати авторськими школами матері Марцеліни. “Незважаючи на труднощі в прагненні індивідуалізації виховання і навчання, у всіх дидактичних починаннях нашого згромадження домінують «особотворчі» цілі”.
“Ми навчаємо для того, щоб краще виховувати. Школа – це знаряддя виховання. Виховання – це справа любові. Викладати може кожен професор, але навчить і вплине лише той, хто любить”– говорила блаженна Марцеліна.
За книгою “Виховання любов’ю” (педагогічна система блаженної Марцеліни Даровської)
Далі буде…
о. Теодор Дутчак
