З-посеред багатого творчого доробку митрополита Андрея Шептицького виділяється «Молитва про Божу мудрість». Вдумуючись у її багатогранні слова, розуміємо, що мудрість – це не щось абстрактне, а здатність у конкретних практичних ситуаціях звірятися з Божим законом і слідувати за його вказівками. Тому слуга Божий митрополит Андрей перераховує в цій молитві ті випадки людського життя, які особливо потребують мудрості. А що вона є даром Святого Духа (Іс 11,2), то просить передусім Творця про неї для себе і всього ввіреного його духовній опіці українського народу.
Зокрема, ця молитва містить такі слова: «Дай мені (Боже) мудрість радости і мудрість смутку; нехай тішуся лише тим, що до тебе веде, нехай смучуся лиш тим, що від тебе віддалює». Іншими словами, віддає в Божі руки людські почуття радості й смутку, аби Всевишній навчив молільника правильно ними послуговуватися. Бо емоції самі по собі не є чимось поганим. Вони такими стають хіба що тоді, коли людина своєю волею їх неправильно скеровує. Натомість, якщо мудро ними скористатися, то вони зможуть принести добрий плід. Тож невипадково митрополит Андрей у «Молитві про Божу мудрість» відводить цим (та багатьом іншим) почуттям окреме прохання.
Те, що ми сумуємо чи радіємо, – незаперечний факт. Ці емоції в нас часто переплетені між собою. Буває, що різко змінюють одна одну. Часом ми взагалі нездатні пояснити собі їхньої причини. Їх важко контролювати. Важко, скажімо, викликати радість на замовлення – якщо й спробуємо, то вийде фальшиво, нещиро. І від цього смуток ще більше помножиться.
З глибокого власного духовного життя та багатої душпастирської практики митрополит Андрей знав, наскільки дошкульним є смуток, наскільки у повсякденні, обтяженому різними клопотами, бракує радості. Розумом християнин себе переконує, що повинен радіти, адже Христос Своєю хресною жертвою і воскресінням звільнив його з-під влади смерті й гріха, дарував життя вічне, однак на рівні почуттів осягнути це буває складно. Потрібне втручання Божої благодаті, про яку просить духовний батько українського народу в молитві. «Дай мені мудрість радости і мудрість смутку».
Чомусь не «забери в мене смуток, а даруй мені радість»… Виходить, що і одне, і друге почуття може скерувати нас до Бога. І одне, і друге може принести нашим душам користь, хоч часто радість для нас є бажаною, а смуток – тим, чого ми б хотіли позбутися.
Божа мудрість натомість може використати будь-які наші емоції нам на збудування та спасіння. Головне, щоб ми хотіли з нею співпрацювати. Як? – Про це далі говорить праведник митрополит Андрей у своєму проханні. Аби християнин, молячись цією молитвою, не просто був пасивним прохачем: «Дай мені, Боже, і край!», а мав розуміння, що і навіщо. «Нехай тішуся лише тим, що до тебе веде, нехай смучуся лиш тим, що від тебе віддалює». Чітка вказівка на випадки, коли смуток і радість наближають нас до Бога. І, якщо подумати, приводів для радості в нашому житті є багато тоді, як для смутку є тільки один – гріх.
Апостол Павло називає смуток через усвідомлення власної гріховності «смутком задля Бога» і, протиставляючи «смуткові цього світу» – через різні життєві клопоти, труднощі, неприємності, непорозуміння, нещастя тощо, визнає його корисним для душі. «Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює» (2 Кр 7,10).
Ось такого смутку, який спричинює старанність, палке бажання, горливість (пор. 2 Кр 7,11), для духовного зросту ми потребуємо, і, як навчає митрополит Андрей Шептицький, повинні просити в Бога. А поєднавши цей смуток з пам’яттю про Боже милосердя до тих, що каються, можемо бути певними, що його спасительні плоди не забаряться.
