Львів завжди буде окрасою нашої держави. У всій своїй неперевершеності та ніжності, величі та стриманості, це місто залишається неповторним, сповненим шарму, мрій, відлуння історії та відчуття майбутнього. Про Львів та його туристичне обличчя, особливо у часи пандемії та карантину, про релігійний туризм, екуменічні надбання архітектури та культурного наповнення, про духовність і міжрелігійність як чинники до формування єдності, – у інтерв’ю, яке радше є романтичним зізнанням у коханні місту Лева, – із Наталією Шолок, старшим менеджером із внутрішнього туризму компанії “Андреоллі-тур” (м. Львів).
Я тішуся можливістю бути “вічним мандрівником”, навіть тижнями сидячи в офісі!
Наталю, розкажіть, будь ласка, про свій досвід роботи у туристичній сфері та про компанію, у якій працюєте?
Я працюю у туризмі вже майже 8 років. Прийшла у туристичну фірму швидше заради цікавості, ніж заради роботи. Думала, що це буде моїм тимчасовим місцем праці, допоки не знайду себе. Але вийшло так, що туризм знайшов мене першим, і не захотів відпускати :) Я працюю у туристичній компанії “Андреоллі-тур” у місті Львові. Ми організовуємо різноманітні тематичні екскурсії Львовом, виїзні тури по Україні та маємо вже “невеличке віконечко турів в Європу”. Навіть попри карантин, потрохи ростемо.
На початку своєї кар’єри туристичного менеджера я працювала адміністратором офісу: опрацьовувала вхідні дзвінки, вела всілякі таблички-списки, закупляла канцелярію тощо. Якщо коротко – робила роботу “сірої мишки”. Згодом, коли більше вивчила місто, його архітектурні особливості, коли познайомилася з іншими туристичними маршрутами (Львівщина, Закарпаття, Поділля тощо) – змогла виконувати більш “серйознішу” роботу: формувати різноманітні тури і продавати їх для клієнтів. Це був довгий шлях пізнання себе через пізнання міста, через пізнання країни загалом.
Тепер я можу впевнено говорити, що формує туристичні смаки людини. І я щаслива від того, що можу і далі вчитися, відкривати нові горизонти, щось нове важливе для людей. Я пишаюся своєю роботою. І тішуся можливістю бути “вічним мандрівником”, навіть тижнями сидячи в офісі!
На жаль, українського туриста мало цікавлять храми, релігійна культура, особливості сакральної забудови міста. А особливо цікавим для іноземця – є наші старовині храми, культура співжиття різних конфесій у Львові тощо
Чи могли б Ви пояснити, наскільки поширеним у Львові (та навколишніх територіях) є релігійний туризм? І що б ми могли охарактеризувати релігійним туризмом у контексті нашого міста?
Якщо говорити про релігійний туризм, як про певний туристичний кластер, то тут слід говорити про сегмент людей, який його заповнює. Здебільшого, це іноземний турист, старший 35-40 років. На превеликий жаль, з мого досвіду буду говорити, українського туриста мало цікавлять храми, релігійна культура, особливості сакральної забудови міста. Тобто, відсоток українських мандрівників, які приїжджають до Львова, аби оцінити сакральну архітектуру, значно менший, ніж частка закордонних туристів, які приїжджають до нас з цією метою.
Українських подорожуючих, у плані відпочинку у Львові, більше цікавлять гастрономічні тури, розважальні екскурсії. У випадку виїзного туризму: різні локації для відпочинку і рекреації. А от туристи з-за кордону більш вибагливі до історії, фактів, візуального наповнення екскурсій. Їм подобається наша культура, вони цікаві до пізнання нас. А особливо цікавим для іноземця – є наші старовині храми, культура співжиття різних конфесій у Львові тощо.
Практично всіх іноземних туристів вражає наша культура релігійного співжиття
Якими найбільш відвідуваними є святині Львові? Що саме в архітектурі церков, монастирів та інших сакральних споруд приваблює з естетичної точки зору?
У Львові найпопулярнішим об’єктом зацікавлення однозначно буде Вірменська церква з її неймовірними фресками та іконостасом, каплиця Боїмів, Латинська катедра і костел Єзуїтів. І направду дуже тішить, що духовенство (адміністративний відділ) зараз йде назустріч такому туристу. Відкриває більше можливостей для пізнання того чи іншого об’єкту, пропонує додаткові опції огляду. Як, скажімо, у Гарнізонному храмі Львова є можливість оглянути храм згори, піднявшись на хори, а також – оглянути підземелля, які, до речі, на сьогодні є одним з найкращих музейних об’єктів Львова.
Поза межами Львова, у плані релігійного туризму, однозначно лідирують дерев’яні храми Західної України, які охороняються ЮНЕСКО. І направду, ми дуже тішимося, що багато такої сакральної спадщини взяли під своє патронатство такі організації, як ЮНЕСКО.
Бо, направду, в українському бюджеті ніколи б і не знайшлося коштів на їхнє відновлення та утримання в належному стані. Плюс, ці об’єкти регулярно потрапляють до іноземних туристичних журналів та путівників. От, скажімо, Дрогобич. Мало хто з українців знає про це галицьке містечко. А от нещодавно турист з Японії цікавився у нашій туристичній фірмі цим містом, і хотів там відвідати церкву Святого Юра з її унікальним стінописом. Це не може не тішити. Хотілося б, аби український мандрівник, крім хліба і видовищ, ще трохи просив культури та архітектури.
Про естетику сакральної архітектури. Найбільш поширеним питанням у нашого туриста, який оглядає котрийсь з храмів чи монастирів: “Хто цей шедевр створив (іконостас, розпис, фреску тощо)?” Багато наших екскурсантів дивуються зі складності виконання/створення певної роботи у храмі чи монастирі. Вони не до кінця можуть повірити у те, що, наприклад, майстер-художник може бути безіменним, чи, до прикладу, не мати певної належної освіти. І від цього постає питання: як таке можна придумати/створити? Вони захоплені унікальністю наших храмів, нетиповістю. А ще, практично всіх іноземних туристів вражає, наша культура релігійного співжиття. Вони дивуються, як ми можемо мати два Різдва на Рік, і ходити на служби до різних храмів. Я завжди кажу: що я – людина без конфесії. Мені подобаються і орган Латинського собору і обряд рукостискання, і колядувати у Домініканському Соборі, і ходити до Вірменської церкви, і цікавитися єврейською культурою у Львові, а по єврейських святах – їсти фалафель. Хто любить Львів – той любить його повністю. І в цьому є найбільша особливість Львова – як полікультурного міжрелігійного міста.
Карантин дав нам змогу по-новому заглянути у наше місто, дослідити його
Якою, на Вашу думку, є найбільш яскрава особливість туристичного контексту Львова?
Звичайно ж – його полікультурність, універсальність, насиченість. Любов і кава, гарна архітектура і багата сакральна забудова, кав’ярні, львівські гастро-сувеніри, знаменита галицька кухня, багато легенд та переповідок, величні львівські палаци, затишні дворики, говірка. Все це робить Львів дуже туристично привабливим містом, своєрідним магнітом серед усіх міст України. Бізнесовий туризм, подієвий туризм, сакральний туризм. Ці сегменти за останні 5 років значно зросли, поліпшили свій сервіс, додали дієвої реклами, аби заманити туриста. Туристичний Львів – тепер це не тільки площа Ринок і Оперний театр, але й Сихів, Підзамче, Руський Львів з його унікальними монастирськими комплексами. Львів почав розвиватися поза межами свого центру. І якщо ми раніше боялися, що місто вже вичерпало себе, то карантин дав нам змогу по-новому заглянути у місто, дослідити його, і сказати туристу: поїхали на Сихів до церкви, де побував сам Папа Іван Павло II. І це працює. Щось нове, таке більше “колуарне” – набагато більше справляє на туриста враження, ніж “попсові” маршрути.
Як показує мій досвід, одесити – найбільш впертий і вибагливий турист
Що найбільше вражає туристів з інших територій України у духовному туризмі Львова? Чи можете поділитися цікавими та неординарними історіями?
Дуже чітко прослідковуються “туристичні захцянки” з різних регіонів України. З східних областей – людей більше цікавлять монастирі (здебільшого – православні) і святі місця. Люди сюди їдуть з певними конкретними потребами (за зціленням, духовною розрадою тощо). Мандрівники з центральної України просять більше “покажіть щось ваше, польське таке…” (багато хто з наших туристів ще вважає, що Львів святкує Різдво 25 грудня, а Латинська катедра – то головний храм Львова). З теплих регіонів, тобто людей з Півдня, у храми практично не заманити. Як показує мій досвід, одесити – це найбільш впертий і вибагливий турист. Вони раз побачать храм Петра і Павла у Римі, і львівська “церквушка” їм вже не цікава. Із західних областей України наші туристи більш розважливі, здебільшого – завжди мають список об’єктів до огляду. Це теж цікавий турист. У мене була навіть одна така туристична група з Рівного, яка сама собі провела екскурсію храмами Львова. Гід тільки почне щось розказувати, а туристи зразу по-одному продовжують фрази. Все і про все вони знали. Нашому екскурсоводу довелося “повиймати із загашників” всі свої детальні знання про львівську сакральну архітектуру, аби хоч якось бути нарівні з нашими обізнаними туристами. І з такими людьми і важко, і приємно водночас. Ще дуже мені запам’ятався один турист з Києва, який цікавився нетиповими скульптурами Ісуса Христа. Він знав усі скульптури Ісуса Христа, які були створені у сидячому положенні. Таких у світі, і в Україні зокрема, є досить мало. Обізнаність таких людей вражає.
Нас роз’єднує дуже багато чинників, окрім релігії: мова, соціальне становище, відношення до політики, до війни в країні
Працюючи у сфері туризму багато років, чи можете стверджувати, що Львів є духовною столицею нашої держави, яка може об’єднати громадян як єдину націю?
Чи є Львів тим п’ємонтом, про який всі так говорять? Чи є він духовним п’ємонтом? Як на мене, у релігійному плані, Львів – як Олімп: всі хотіли би туди потрапити, але там живуть одні боги. Важко сказати, що у духовному плані Львів і громада Львова можуть бути орієнтиром і прикладом для наслідування. Однозначно Львову є чим пишатися. Та цього замало, аби бути дороговказом. Цього однозначно недостатньо, аби об’єднати українців як націю. Нас роз’єднує дуже багато чинників, окрім релігії (мова, соціальне становище, відношення до політики, до війни в країні). У нас є дуже багато причин, аби сваритися, і дуже мало – аби бути одним цілим. Є одна дуже вражаюча ілюзія. Ми (в контексті – Львів і Захід) настільки намагаємося показати, які ми всі однакові (Захід і Схід), що втратили здатність помічати, що Схід не хоче бути однаковим, не хоче бути з нами, не піде брататися. Схід хоче бути Сходом зі своїм світоглядом.
То, можливо, стоїть питання у тому, аби дати йому право на вибір?
Мої судження є суб’єктивні. І я наперед кажу, що під словом Львів, Захід чи Схід не хотіла “змести всіх у одну діжку”, чи когось образити.
“Колядуйте, тіштеся і не робіть збитків”
Напередодні Різдва, особливо в часи COVID-19, що б Ви могли побажати львів’янам?
Найперше і найголовніше, – бажаю нам всім нам бути здоровими. Напередодні такого гарного і великого свята як Різдво Христове, бажаю всім трохи вірити у чудеса, у доброту людей, у гарне майбутнє. Бажаю провести святковий вікенд з родинами, з коханими, з друзями, і бути у тому місці, де ви себе почуваєте щасливими. Як казала моя бабуся: “Колядуйте, тіштеся і не робіть збитків”. Не сидіть в телефонах, а сидіть з рідними. Не гуляйте віртуальними музеями, а гуляйте вуличками Львова. Сихівчани – їдьте на Підзамче. Жителі Рясного – мандруйте до Клепарова. Кастелівка – шпацеруйте трохи до Нового Львову. Карантин – не привід гризти стіни. Йдіть і пізнавайте своє місто. Бо у Львові завжди є де поблукати, розплутати думки, позазирати на миловидні підвіконники, усміхнутися незнайому перехожому, відкрити для себе нову і гарну крамничку. Рух – то є життя. Живіть н повну і частіше посміхайтеся. Бо Бог не любить плаксіїв (так теж мені казала мені моя бабуся). З прийдешнім Новим Роком і Днем народження Маленького Ісусика!
Розмовляла Лідія Батіг
