Буває так, що нам, християнам, особливо католикам, дорікають що наші переконання не засновані на Святому Письмі. Так є і з тим, що Католицька Церква навчає про безсмертя душі. У Катехизмі Католицької Церкви читаємо: “Церква вчить нас також, що душа безсмертна (пор. V Латеранський Собор 1513р.: DS 1440.): вона не вмирає після розлуки з тілом у момент смерті і знову з’єднується з тілом при воскресінні мертвих.” (ККЦ §366). Таким чином, вчення про безсмертя душі було закріплене у 1513 році на V Латеранському Соборі.
Яким же є біблійне підґрунтя для вчення про безсмертя душі? Далі ми розглянимо уривки Святого Письма, які можуть дати нам більше розуміння цієї теми. Вони будуть тематично згруповані відповідно до змісту, як такі що відносяться до опису тілесної смерті, перебування в шеолі, молитви за померлих, явління душ померлих живим, перебування душ померлих на небі та інші уривки, що не стосуються до жодної із цих тем.
Смерть тілесна
У Книзі Проповідника читаємо: “І порох повернеться у землю, звідки взявся, а дух відійде до Бога, що його Він дав” (Проп 12:7), отже тіло чекає якась одна доля (гниття в землі), натомість душа (дух) відходить до Бога Творця.
Маємо такий опис смерті нашого Господа Ісуса Христос на хресті: “Ісус закликав сильним голосом: «Отче, у Твої руки віддаю духа Мого!» Сказавши це, він віддав духа” (Лк 23:46).
Також маємо опис смерті першого християнського мученика Стефана: “І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!»” (Дії 7:59).
Апостол Павло пише: “Однак, як я живу в цім смертнім тілі, я можу ще корисно працювати; – та що вибрати, не знаю. Тягне бо мене на обидва боки: хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще; та задля вас мені куди конечніше зостатися в тілі.” (Флп 1:22-24). Тут видно, що він ідентифікує себе із душею, яка після смерті тіла буде із Христом.
Схожу думку св. Павло повторює в іншому посланні: “Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа, – бо ходимо вірою, а не видінням, – ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа. Тому й намагаємося з усіх сил Йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом.” (2Кор 5:6-9).
Третя книга Ездри так описує долю померлих за старозавітніх часів: “Коли піде остаточне рішення від Всевишнього, щоб людина померла, як відходить подих з тіла, щоб повернутися знову до Того, Хто дав, щоб перше пошанувати славу Всевишнього. І якщо відтак буде з тих, що знехтували і не служили дорозі Всевишнього, і з тих, що зневажили Його закон, і з тих, що ненавиділи тих, які бояться Бога, то ці духи не ввійдуть до помешкань, але, блукаючи, будуть відразу в муках, завжди в болях і сумні, на сімох дорогах. … Бо такий є порядок тих, що зберегли дороги Всевишнього, коли почнуть відділятися від тлінної посудини. У той час, коли жили, служили Всевишньому в труднощах і кожної години терпіли небезпеки, щоб досконало зберігати закон Законодавця. Задля цього тут про це мова: По-перше, побачать з великою радістю славу Того, Хто їх приймає, бо спочинуть через сім станів. … Сім днів буде їхня свобода, щоб в сімох днях побачили раніше сказані слова, і після цього будуть зібрані до своїх помешкань” (див. 3Езд 7:75-101, переклад о. Рафаїла Турконяка).
Висновок: у людини є тіло і душа (дух), причім св. Павло ідентифікує людину з душею, а тіло наче належить душі. Після тілесної смерті душа (дух) людини не зникає, а відходить до Бога Творця.
В шеолі/аді
У Євангеліє від Луки наш Господь розповідає притчу про Лазаря та багатія: “Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім. Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять. Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять” (Лк 16:19-31).
Апостол Петро свідчить що наш Господь Бог зійшов у шеол і там проповідував душам померлих: “Бо й Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші: праведник – за неправедних, умертвлений тілом, але оживлений у дусі, в якому він пішов проповідувати навіть тим духам, що в темниці; тим, що колись були неслухняні, яких очікувало довготерпіння Боже за часів Ноя, коли будувався ковчег, в якому мало, тобто вісім душ, урятувалися водою” (1Пт 3:18-20), що Петро підтверджує удруге далі “На те бо й мертвим проповідувано благовість, щоб, суджені за людською волею в тілі, вони жили у Бозі духом” (1Пт 4:6), про що і апостол Павло свідчить, що Христос був у шеолі та забрав на небо душі праведників: “Тому й сказано: Вийшов на висоту, забрав у полон бранців, дав дари людям. А те “вийшов” що означає, як не те, що він був зійшов і в найнижчі частини землі? Той же, хто був зійшов на низ, це той самий, що вийшов найвище всіх небес, щоб усе наповнити”.
Висновок: до воскресіння Христа шеол/ад існував як вмістилище всіх душ померлих, після воскресіння Христос зійшов у шеол і проповідував там євангеліє душам померлих, і забрав із собою на Небо душі праведників.
Молитва за померлих
Маємо приклади молитви за померлих у Другій книзі Маккавеїв: “Він зібрав, з кожного поголовно, зо 2 000 драхм сріблом, і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, – бо якби він не надіявся, що поляглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих. При цьому мав він на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають, – що за свята й благочестива думка! – Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха” (2Мак 12:43-46).
Інший приклад молитви за померлих, коли Апостол Павло молиться за добродія Онисифора, який за думкою багатьох дослідників (Ellicott, Alford, Hofmann, de Wette) на той час помер: “Нехай Господь дасть милосердя домові Онисифора, бо він часто мене підкріплював, не соромивсь і моїх кайданів, а бувши в Римі, шукав мене запопадливо і знайшов. Хай Господь дасть йому знайти милосердя в той день. А скільки послуг він зробив мені в Ефесі, ти знаєш ліпше від мене” (2Тим 1:16-18).
Висновок: Слово Боже дає нам приклади молитви за померлих, що свідчить про те що доля людей після їхньої смерті не визначена остаточно (інакше такі молитви не мали б сенсу).
Явління душ померлих з шеолу
У Першій книзі Самуїла, цар Саул викликає духа померлого пророка Самуїла для того щоб спитати в нього пораду: “8. Скинув Саул свою одежу, надяг на себе другу й пішов з двома супровідниками. І коли вони вночі прийшли до жінки, він сказав: «Поворожи мені, будь ласка, привидом і виклич мені того, кого я назву тобі.» … 11. Спитала тоді жінка: «Кого маю вивести тобі?» Він відповів: «Виведи мені Самуїла.» 12. Якже побачила жінка Самуїла, скрикнула на ввесь голос і сказала до Саула: «Чого ти мене обманув? Ти ж Саул!» 13. Цар відповів їй: «Не бійся! Що бачиш?» Жінка сказала до Саула: «Бачу я, щось божеське виходить із землі.» 14. Спитав її: «Який він з виду?» Та відповіла: «Виходить старий чоловік, загорнутий у довгу одежу.» І зрозумів Саул, що то був Самуїл, припав обличчям до землі й поклонився. 15. І Самуїл промовив до Саула: «Чого мене тривожиш? Навіщо викликав мене?»” (1Сам 28:8,11-15).
Слід зауважити, що викликання духів померлих є заборонене Господом, про що неодноразово говорить Святе Письмо: “Не вдавайтесь до заклиначів мертвих та до знахурів по пораду не ходіть, щоб не осквернитись вам ними; Я – Господь, Бог ваш.” (Лев 19:31), “Хто звернеться до заклиначів мерців і знахурів, щоб слідом за ними блудувати, Я звернуся проти нього й викоріню його з-поміж його люду.” (Лев 20:6), “Чоловік або жінка, що будуть викликати мертвих або відьмувати, мусять бути скарані на смерть; камінням нехай поб’ють їх; кров їхня упаде на них” (Лев 20:27), “Щоб не було в тебе нікого, хто призводив би свого сина чи свою дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує; або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців.” (Вт 18:20-11). Також Ісая згадує про це явище, коли пророкує занепад Єгипту: “Збентежиться у них дух Єгипту, і я оберну в ніщо його раду. Вони питатимуться кумирів та чародіїв і тих, що мертвих викликають, і знахурів.” (Іс 19:3).
Інша справа, коли духи померлих являються живим виконуючи волю Божу. Такий випадок маємо під час преображення нашого Господа на горі Тавор, коли Христові та трьом апостолам являються Мойсей та Ілля: “І ось два мужі з ним розмовляли: були то Мойсей та Ілля, що, з’явившись у славі, говорили про його смерть, якої він мав зазнати в Єрусалимі.” (Лк 9:30-31, пор. Мт 17:3, Мр 9:4). І хоча пророк Ілля був взятий на небо в тілі (2Цар 2:1,11), Мойсей же помер та був похований (Вт 34:6), отже його поява тут вказує на його існування у вигляді безсмертної душі.
Висновок: душі (духи) померлих людей можуть бути викликані живими людьми або зіслані Богом до живих людей (принаймні така ситуація була до воскресіння Христа).
Душі померлих на небі
Книга Мудрості описує таку долю для душ праведників: Душі праведних у руці Божій, і мука не спіткає їх. Очам безумних видалось, що вони вмерли, і їхнє переставлення вважано за нещастя, а відхід їх від нас – за згубу, вони однак – у мирі. Бо хоч, в очах людських, їх спіткала кара, надія їх повна безсмертям; вони, потерпівши трохи, великих благодійств зазнають, бо Бог їх досвідчив | і знайшов їх достойними себе. Він випробував їх, як золото в горнилі, і прийняв їх, як жертву всепалення. В час їхніх відвідин вони засяють і, немов іскри по стерні, розбіжаться. Правитимуть народами й володітимуть племенами, а Господь царюватиме над ними повік” (Муд 3:1-8).
Євангелист Лука розповідає про спасіння розкаяного розбійника на хресті: “Один із повішених злочинців зневажав Його, кажучи: «Хіба Ти не Христос? Спаси себе і нас!» А другий, озвавшися, скартав його й мовив: «Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, Цей же не зробив нічого злого.» І додав: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.» Сказав (Ісус) до нього: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо Мною в раї.» (Лк 23:39-43).
Св. Павло пише у своєму Посланні до євреїв: “Але ви приступили до гори Сіону й міста Бога живого, до небесного Єрусалиму, до безлічі ангелів, до святкових зборів, до церкви первородних, записаних на небі, і до судді всіх – Бога, до духів праведників, що вже дійшли до досконалости, і до Ісуса, посередника нового завіту, і до крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева” (Євр 12:22-24).
Апостол Йоан в Книзі Одкровення двічі згадує про душі померлих мучеників: “Коли відкрив п’яту печать, я побачив під жертовником душі повбиваних за слово Боже і за свідчення, що мали” (Од 6:9-11) та “І побачив я престоли і тих, що сидять на них, і судити дано їм – і душі обезголовлених за свідчення Ісуса і за слово Боже, і тих, котрі не поклонилися звірові ні образові його, і не прийняли клейна на чоло своє і на руку свою. І вони ожили і царювали з Христом тисячу років” (Од 20:4).
Висновок: душі (духи) праведників перебувають на небі з Богом (після воскресіння Христа).
Інші аргументи
Наш Господь Бог, звертаючись до садукеїв, які сперечалися з Ним щодо воскресіння з мертвих, сказав: “Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для Нього” (Лк 20:38). Йосип Флавій стверджував що садукеї не лише відкидали воскресіння але і навчали що душа помирає разом із тілом (Древності 18.16, Юдейські війни 2:165). “Садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне і друге” (Дії 23:8). Таким чином, Ісус відповідає не лише на питання садукеїв про воскресіння, але і на їхню невіру у безсмертя душі (Hoekema 1979:233-34).
Крім того наш Господь Бог сказав “Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі” (Мт 10:28), що говорить про можливість коли тіло мертве а душа – жива.
Апостол Павло також писав про особливий дарунок від Господа для нього: “Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, – чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає, – був він узятий аж до третього неба. І знаю, що той чоловік – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, – був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити” (2Кор 12:2-4). Ця розповідь свідчить що Павло не виключав можливість існування людської душі окремо від тіла, і подорожі такої душі на небо, у рай.
Юдейські апокрифи
Апокрифи – збірна назва християнської та довкола-християнської літератури, що не увійшла у визнаний канон Святого Письма. Така література не має авторитету у Церкві, адже не визнається натхненою Богом, однак може бути корисна у деяких випадках. Наприклад юдейські апокрифи можуть вказувати на переконання, які панували серед юдеїв у дохристиянські часи. Далі йде переклад уривку з Commentary on the New Testament Use of the Old Testament edited by G. K. Beale, D. A. Carson.
Книга Ювілеїв 23:27-31 говорить про вічне блаженство праведників Божих і образно посилається на нього як на “одну тисячу років”, коли “вони … житимуть у радості та … вони повстануть і побачать великий мир … втішатимуться радістю на віки віків … і їхні кості спочиватимуть в землі, а іхні душі матимуть багато радості”.
Четверта книга Маккавеїв також зображає перехід у небесне життя через тілесну смерть. Зберігаючи віру через страждання аж до смерті, Маккавейські мученики отримують “перемогу над смертю” (7:3), що далі називається початком “життя вічного” (17:12); хоч вони і померли тілесно, “для Бога вони не померли, бо вони живі для Бога” у момент тілесної смерті (7:19, див. також 16:25), отримують “безсмертні душі”, і збираються разом із померлими патріархами (13:17; 18:23) у небі (17:4-5). Це “життя” назване “блаженним” і є асоційоване з тим щоб бути “коронованим” (17:15-18). У 4Мак 17:17-18 сказано прямо, що невіруючі “захоплювались їхнім [мучеників] терпінням, через яке вони тепер стоять біля божественного трону і живуть блаженним життям”.
Друга книга Варуха говорить про “скарбниці душ” святих, яких Бог “зберігає” та “підтримує” поки вони не об’єднаються зі своїми тілами в останньому воскресінні (21:9; 30:1-3; 85:11-12) і також ідентифікує їх з “Авраамом, Ісааком та Яковом” (21:23-24).
Висновок: давні юдеї вірили у блаженне життя душ праведників після тілесної смерті.
Підсумки
На основі наведених біблійних уривків можна зробити такі висновки. Ще в дохристиянські часи юдеї вірили у безсмертя душі. Після смерті тіла людська душа (дух) переходила у шеол (ад). Юдеї молилися за душі померлих. Душі померлих людей могли являтися живим. Після воскресіння Христос проповідував у шеолі та переніс душі праведників на небо (рай), де вони перебуватимуть до судного дня. Таким чином вчення Церкви про безсмертя людської душі може бути підкріплене наведеними уривками зі Святого Письма.
Фото: Timothy Eberly / Unsplash
Автор: Максим Гонтар
