Коли студенти починають повертатися до навчання, багато хто переїжджає жити до незнайомців або до друзів, які були прекрасними однокласниками, але залишаються неперевіреними як співмешканці. Кожен, хто мав співмешканця, може засвідчити, що ваш сусід по кімнаті може зробити кращим або зруйнувати ваш навчальний рік – і навіть, часом, вашу душу. На щастя, є деякі святі, які ідеально підходять для заступництва за нас, коли ми намагаємось знайти (і бути) такими людьми, які ведуть своїх співмешканців до неба.
Св. Василій Великий (330-379) та св. Григорій Богослов (329-390) обидва мають канонізованих батьків та велику кількість канонізованих братів і сестер, але вони проводять святковий день не з сім’єю, а з другом, який став ріднішим за сім’ю. Двоє молодих чоловіків із сучасної Туреччини познайомилися в Афінах, куди обидва переїхали вчитися і незабаром стали друзями та співмешканцями. Пізніше Григорій писав: «Наше суперництво полягало не в тому, щоб шукати перше місце для себе, а в тому, щоб поступитися іншому, бо ми кожен дивився на успіх іншого як на власний. Здавалося б, ми були двома тілами з єдиним духом». Василій та Григорій змагалися не за почесті чи за навчання, а лише за чесноти, навіть коли вони обидва стали єпископами. Вони дійсно боролися, іноді запекло (наприклад, коли Григорій звинувачував Василія в тому, що той використовував його як пішака у битві з іншим єпископом), але вони лютували один на одного і кидали виклик один одному до святості настільки величним чином, що їхня дружба – це не тільки справа легенди, але агіографія.
Св. Домініка Константинопольська (395-474) – жінка з теперішнього Тунісу, яка покинула будинок своїх батьків- християн і переїхала до Олександрії. Там вона жила з чотирма язичницями, яких вона євангелізувала і які незабаром були навернені свідченням їхньої святої сусідки по кімнаті. Врешті-решт Домініка та її співмешканки переїхали до Константинополя, де Домініка залишила своє служіння сусідам і стала відлюдницею. Решту свого життя вона провела в молитві та пості, будучи чудотворчинею з даром пророцтва.
Св. Франциск Ксав’єр (1506-1552) та св. П’єр Фавр (1506-1546) були співмешканцями в коледжі, які не мали особливого бажання геройських вчинків чи радикальної святості, поки не прибув їхній третій сусід по кімнаті: ексцентричний чоловік середнього віку із більшою кількістю грошей, ніж розуму (як здавалося) і не дуже освічений. Зокрема, Франциск мав намір досягти мирського успіху і вважав, що їхній новий співмешканець – просто катастрофа. Але святість Ігнатія Лойоли (1491-1556) почала тертися об його співмешканців; незабаром П’єр вирішив, що Бог кличе його до священства, і хоча Франциск намагався ігнорувати свідчення своїх сусідів, лише недовго він зміг співіснувати з такою святістю, не бажаючи її сам. Ці троє поклали своє серце на небо, заснувавши Товариство Ісуса і ставши першими із багатьох святих ісусівців.
Св. Альфонс Родрігес (1532-1617) зустрів св. П’єра Фавра, коли Альфонсу було 10; лише через чотири роки свідчення святого о. Фавра надихнуло Альфонса покинути цей світ і вступити до ісусівців. Але протягом року помер батько Альфонса, і йому довелося повернутися додому, щоб утримувати сім’ю. Він одружився, втратив двох дітей, овдовів, втратив матір і змушений був закрити сімейний бізнес. Коли він втратив єдину дитину, що залишилася, цей стражденний чоловік, нарешті, знову домагався вступу до ісусівців – і отримав відмову. Зрештою, Альфонса прийняли як брата-мирянина, а через кілька років він жив зі св. Петром Клавером (1580-1654), чоловіком майже на 50 років молодшим за нього. Благословенний даром пророцтва, Альфонс сказав Петрові, що Бог кличе його провести своє життя у служінні людям Латинської Америки; Петро послухався і став одним з найбільших святих 17 століття через служіння поневоленим людям у Колумбії.
Св. Йосиф Ле Джанг Тхі (1825-1860) був в’єтнамським сержантом в імперській армії, чоловіком та батьком, який попросив і отримав звільнення від служби за станом здоров’я, коли спалахнуло переслідування, яке вимагало від нього відступництва, щоб залишитися солдатом. Але незабаром переслідування поширилося і на мирних жителів, і Тхі був заарештований та засуджений до смертної кари. Очікуючи страти, Тхі молився разом з іншими католиками, ув’язненими разом з ним, втішаючи та надихаючи їх. Він також подружився з однокамерником, якого заарештували за крадіжку, і місяцями свідчив йому, поки чоловік не прийняв Євангеліє, а потім катехизував його до дня, коли обидва мали померти. Того ранку Тхі охрестив свого співмешканця (за відсутності священика), і вони разом пішли на смерть, мученик за віру і новонароджена душа, яка йшла назустріч Богові, що обмив її.
Св. Пітер Чонг Вон-цзи (1845-1866) народився в католицькій родині в Кореї, а в дитинстві втратив батька, який помер мученицькою смертю. Будучи молодим, він орендував кімнату в будинку св. Пітера Чо Хва-со (1814-1866), чоловіка і батька, який заохочував віруючих у своєму районі. Коли ці двоє були заарештовані, Вон-цзи спочатку відступив від віри, але його сусідка по кімнаті Хва-так заохотила його думати про свого Господа і про свого батька-мученика і бути вірним. Хва-со виконав таке ж служіння для багатьох своїх однокамерників, збудовуючи їх, коли вони мали спокусу заперечити свою віру і врятувати своє життя. Вон-цзи та Хва-со остаточно були вірними аж до мучеництва разом із сином Хва-со, св. Йосифом Чо Юн-хо.
Автор: Meg Hunter-Kilmer
Джерело: Aleteia
Переклад з англійської: Максим Гонтар
