Як це прийнято у Папи Франциска, зворотний рейс з його апостольської поїздки до Словаччини включав прес-конференцію з журналістами Ватикану, які представляли різні мовні групи та країни.
Англомовний контингент запитав Папу про проблему про-абортних католицьких політиків, розпитуючи навіть чи він, як священик, стикався з питанням вділяння Євхаристії політику, який підтримує аборти.
Святіший Отець сказав, що йому ніколи не було відомо, щоб перед ним, для отримання Причастя, був політик, який підтримував аборти. Але він скористався нагодою, щоб повторити причини, чому Церква, як він висловився, “настільки тверда” у питанні абортів.
Аборт – це більше, ніж проблема. Аборт – це вбивство. Аборт – тут немає прочитання між рядками: той, хто робить аборт, вбиває. Візьміть будь-яку книгу з біології для студентів медичної школи. Ще до третього тижня після зачаття, задовго до того, як мати це усвідомлює, усі органи вже є, усі вони, також і ДНК. Це не просто людина, це людське життя. Крапка.
І це людське життя треба поважати. Цей принцип настільки прозорий. Тим, хто цього не розуміє, я поставив би два запитання: “Чи правильно вбивати людське життя, щоб вирішити проблему?” З наукової точки зору це людське життя. Друге запитання: “Чи справедливо найняти вбивцю для вирішення проблеми?”
[…] Науково це людське життя. Про це говорять підручники, і я запитую, чи справедливо вбивати, щоб вирішити проблему? Ось чому Церква так твердо ставиться до цього питання. Тому що це так – якщо вона приймає це – ніби вона приймає щоденні вбивства.
Як батько
Хоча запитувач конкретно згадував політичну ситуацію в США, Папа, як це прийнято, не розглядав справи окремих країн.
Однак він наполягав, що це питання має вирішуватися пасторально.
Причастя, сказав Папа, виходячи з самого слова, призначене для тих, хто перебуває “у спільноті” Церкви.
Тоді ті, кого немає у спільноті, не можуть причащатися […]. Чому? Через те, що вони поза спільнотою – ex-comunitate – їх називають екскомунікованими. Це суворий термін, але він означає, що вони не є у спільноті, тому що вони не належать до неї, тому що вони не охрещені, або з якоїсь причини відійшли від неї.
Євхаристію не можуть прийняти ті, хто не є у сопричасті, у спільноті, “і це не покарання”, – сказав він, – але просто, тому що “Причастя є єднанням себе із спільнотою”.
Ця проблема не є теологічною, вона є простою. Але це пастирська проблема: як ми, єпископи, пастирськи керуємо цим принципом.
Далі Святий Отець навів різні історичні ситуації, де говорив, що певний принцип був політизований замість того, щоб розглядатися пастирськи. За його словами, прикладом може бути спалення святої Йоанни д’Арк. Або полювангня на відьом.
Якщо ми подивимось на історію Церкви, то побачимо, що кожен раз, коли пастори вирішували проблему, не як пастори, вони займали позицію в політиці. З політичного питання. […] Коли Церква, щоб вирішити принцип, не робить цього пастирськи, вона робить це політично. І так є завжди.
Використовуйте Божий стиль
Що тоді повинні робити пастори, запитав він?
Будьте пасторами, будьте пасторами, а не йдіть і засуджуйте, не засуджуйте: будьте пасторами. Навіть пасторами для тих, кого відлучили від Церкви. […] Бути пастирем у Божому стилі. А стиль Бога такий: близькість, співчуття та ніжність.
Папа Римський Франциск сказав, що він не хоче “вказувати” на Сполучені Штати, але “дає принципи”. Він противився гіпотетичній відповіді:
Ви можете мені сказати: “Якщо ти близький, ніжний і співчутливий до людини, чи причастиш ти її?” Це гіпотеза. Якщо він пастор, він завжди знає, що робити. Але як пастор. Але якщо він виходить із пастирського виміру Церкви, він одразу стає політичним. І ви бачите це у всіх доносах і непастирських засудженнях, які зробила Церква. Із цими принципами, я вважаю, що пастор може справитися. Принципи взяті з теології. Пастирське служіння – це теологія і Святий Дух, який веде вас діяти у стилі Бога.
Автор: Kathleen N. Hattrup
Джерело: Aleteia
Переклад з англійської: Максим Гонтар
Фото: Tiziana FABI / AFP
