Що катований військовополонений навчив мене про вервицю

Інші дописи автора

        Що катований військовополонений навчив мене про вервицю

        (Дивіться також: Посібник для початківців з молитви на вервиці)

        Я чув цю історію ще в підлітковому віці – задовго до того, як став католиком – і зараз не можу згадати, чи прийшла вона до мене через газету, чи розповідь на телебаченні, але вона захопила мене, і ці образи залишились у пам’яті.

        Вони такі вражаючі.

        Молодий американський солдат був недбало кинутий до спекотної тюрми в джунглях. Хворий, спітнілий та недоїдаючий, він лежав напівсвідомий на брудній підлозі. Побої, які він зносив, відбувалися щодня, а іноді – щогодини. Ніч зливалася з днем, і за тижднем йшов тиждень, а невпинна жорстокість продовжувалася без сенсу, без милосердя і без кінця.

        І все ж, незважаючи на те, що він лежав під вагою нестерпного болю та гарячкового марення, моменти ясності виявили, що тремтячий палець солдата малює – креслить – щось на земляній підлозі. Десять крапок були приблизно з’єднані по колу, а в центрі – хрест. І ось, майже непомітно, його опухлі, закривавлені губи почали бурмотіти:

        Радуйся, Маріє, благодаті повна, Господь з тобою…

        Після цього цей солдат згадував вервицю, і саме вона утримувала його при розумі в часи незрозумілої безжалісності. Вимовляння слів ангела Гавриїла та святої Єлизавети до Марії, “Радуйся, Маріє, благодаті повна, Господь з тобою. Благословенна ти між жінками”, моління Отче наш і Славослов’я, і споглядання радісних, скорботних або славних таємниць – це ввело Живого Бога в цю відчайдушно чорну тюремну камеру. Просувати зламані пальці вздовж крапок, викарбуваних у бруді, означало відчути порядок, який на мить розвіював безлад, і благодать затьмарювала безглузді страждання.

        Воістину, Бог був присутній.

        Бо вервиця, як цей воїн так чітко зрозумів, не є безглуздим декламуванням фрази за фразою або бездуховною каталогізацією подій із життя Христа. Скоріше, вона – не що інше, як глибоко містичне занурення у Бога. Це втеча від жорстокого “зараз” у люблячу Вічність. Це можливість зосередитися на теплих обіймах Христа, використовуючи молитви, фрази та образи, взяті з тисячоліть благочестивого поклоніння. Або, як гаряче висловив один віруючий письменник:

        Слова [вервиці] подібні до берегів річки, а молитва – як сама річка. Береги необхідні для того, щоб визначити напрямок та допомогти річці плисти. Але нам йдеться саме про річку. Тож у молитві має значення лише схильність серця до Бога… Коли річка впадає у море, береги зникають. Так само, коли ми переходимо до глибшого відчуття Божої присутності, слова зникають і… ми залишаємось у тиші в океані Божої любові.

        Robert Llewelyn, Doorway to Silence

        Це дійсно так.

        Спершу, коли я став католиком, я вважав, що вервиця – це продумана, захоплююча молитва відданості. Можливо, – міркував я, – це молитва, яку я повинен час від часу молитися. Але саме зворушливе свідчення цього солдата явно довело мені, що вервиця – це щось, набагато більше. Це незрівнянна зустріч з Христом, яка здатна вийти за межі найсуворіших реалій. Це молитовне місце, де слова незабаром відпадають і “ми залишаємось у тиші в океані Божої любові”.

        Солдат, який пережив пекельні тортури, зрозумів і прийняв вервицю як глибоку, життєво необхідну зустріч з Богом.

        Чи не повинні і ми зробити так само?

        Автор: Tod Worner
        Джерело: Aleteia
        Переклад з англійської: Максим Гонтар
        Фото: LIU JIN / AFP

        Інші дописи автора

          Оціни

          [rating-system-posts]

             

            Про автора

            Максим Гонтар
            Волонтер Патріаршої Комісії у справах Молоді УГКЦ (Календар ДивенСвіт, Спільноти УГКЦ). Програміст, захоплюється графічним дизайном та перекладом з англійської. З 2011 бере участь у щотижневих зустрічах біблійного кола та займається перекладом біблійних коментарів. Учасник Літньої Біблійної Школи УКУ в 2018 та 2019 роках.