Коментарі Отців Церкви на недільне Євангеліє
Євангеліє від св. Йоана 17:1-13
1. Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син Твій Тебе прославив, 2. згідно з владою, що її Ти дав Йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких Ти передав Йому. 3. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога, і Тобою посланого – Ісуса Христа. 4. Я Тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке Ти дав Мені до виконання. 5. Тепер же прослав Мене, Отче, у себе – славою тією, що її Я мав у Тебе перед тим, як постав світ! 6. Я об’явив Твоє ім’я людям, яких Ти від світу передав Мені. Вони були Твої, Ти ж передав Мені їх, і зберегли вони слово Твоє. 7. Нині збагнули вони, що все, тобою дане Мені – від Тебе; 8. слова бо, Тобою Мені дані, Я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від Тебе Я вийшов, і увірували, що Ти Мене послав. 9. Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких Ти передав Мені, бо вони – Твої. 10. І все Моє – Твоє, Твоє ж – Моє, і в них Я прославився. 11. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і Я до Тебе йду. Отче Святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як ми! 12. Бувши з ними у світі, Я беріг їх у Твоє ім’я; тих, яких Ти передав Мені, Я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. 13. Тепер же іду до Тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів Моїх мали у собі вщерть.
Коментарі Отців Церкви
17:1a Ісус молитвою зустрічає годину скорботи
Як ми повинні молитися. Кирило Александрійський: Коли якась нагода закликає нас до молитви, нам доречно помолитися про те, що збільшує Божу славу, перш ніж молитися про те, що стосується нас самих. … Спаситель справді промовив ці слова, щоб показати, якою дуже необхідною була Його власна слава для Отця, щоб було відомо, що Він – єдиносущний з Ним… бо Отець прославляється у славі свого Сина (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 11.3).
Христос обрав час щоб народитися і померти. Аврелій Августин: Говорячи: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина», Він показав, що всі часи і усі випадки, коли Він щось робив чи щось терпів, були влаштовані Тим, Хто не підвладний часу… ніхто не думає, що ця година настала через будь-яку невідкладність долі, а скоріше за божественним призначенням. Це не був обов’язковий закон небесних світил, який прив’язував страсті Христові до свого розкладу. Як хтось міг подумати, що зірки змусили померти свого Творця? Отже, не час привів Христа до смерті, а Христос, який обрав час для смерті. Він також зафіксував час, коли Він народився від Діви, з Отцем, від якого народився поза часом. … Тоді Той може сказати: «Отче, прийшла година!», Хто домовився з Отцем про кожну годину, промовляючи, так би мовити, «Отче, година», яку Ми призначили разом заради людства і Мого прославлення серед них «прийшла; прослав свого Сина, щоб Син Твій Тебе прославив» (Аврелій Августин, Трактати на Євангеліє від Йоана 104.2).
17:2 Влада давати вічне життя
Місія до поган не було нововведенням з боку Ісуса. Іван Золотоустий: Але що означає «Ти дав Йому владу над усяким тілом»? Я запитаю єретиків: «Коли Він отримав цю владу? Це було до того, як Він створив їх, чи після?» Сам Він каже, що це було після того, як був розп’ятий і воскрес. Принаймні тоді Він сказав: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи» (Мт 28:18-19). Що ж тоді? Хіба Він не мав влади над своїми творіннями? Чи Він створив їх, але не мав влади над ними після того, як створив їх? Проте видно, як Він усе робив у давні часи, караючи одних як грішників (Бут 18:17) … і шануючи інших як праведників. Невже Він мав силу на той час, але тепер втратив її, та збирався отримати її знову? Який диявол міг би це стверджувати? Але якщо Його сила була однаковою і тоді, і зараз — бо Він каже, що «як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче» (Йо 5:21), тоді яким є значення цих слів? Відповідь криється в тому, що Він збирався відправити їх до поган. Тому, щоб вони не подумали, що це якесь нововведення, бо Він казав: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля» (Мт 15:24), Він показує, що це є добрим також в очах Отця. … Але що Він має на увазі під словом «над усяким тілом»? Бо точно не всі повірили. Проте, що стосується Його місії, усі могли повірити. І якщо дехто не прислухався до Його слів, то винен не Вчитель, а ті, хто не прийняв Його слів (Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 80.1-2).
17:3c Ісус Христос, Посланий
Католицька віра визнає, що Отець і Син – є Бог істинний. Іларій Піктавійський: Але, можливо, кажучи «Ти єдиний», Христос відриває себе від спілкування та єдності з Богом. Так, але після слів «Тебе, єдиного, істинного Бога», чи не Він одразу продовжує: «і Тобою посланого – Ісуса Христа»? Звертаюся до почуття читача: що ми маємо вірити про Христа, коли нам заповідано вірити в Нього також, як і в Отця, єдиного істинного Бога? Або, можливо, якщо Отець є єдиним істинним Богом, то для Христа немає місця бути Богом. Це могло б бути так, якби, оскільки є один Бог Отець, Христос не був єдиним Господом (жив. 1Кор 8:6)*. Той факт, що Бог Отець єдиний, залишає Христа єдиним Господом. І подібним чином єдине правдиве Божество Отця робить Христа істинним Богом. Бо ми можемо отримати вічне життя, лише якщо віримо в Христа, а також у єдиного істинного Бога. … Але віра Церкви, визнаючи єдиного істинного Бога Отця, визнає і Христа. Вона не визнає Христа істинним Богом без Отця, єдиного істинного Бога. Вона також не визнає Отця єдиним істинним Богом без Христа. Вона визнає Христа істинним Богом, бо визнає Отця єдиним істинним Богом. Таким чином, той факт, що Бог Отець є єдиним істинним Богом, робить Христа також істинним Богом. Єдинородний Бог не зазнав зміни природи своїм природним народженням. А Той, Хто за природою свого божественного походження був народжений Богом від Бога живого, Той, за істиною цієї природи, невідчужний від єдиного істинного Бога (Іларій Піктавійський, Про Трійцю 9.34,36).
** Див. також Іларій, Про Трійцю 9.32.
17:5 Давня і майбутня слава
Творець старого і нового. Єфрем Сирин: Господь також сказав: «Прослав Мене, Отче, у себе – славою тією, що її Я мав у Тебе перед тим, як постав світ!». [Це було], коли Отець сотворив всі створіння через Свого Сина, згідно з розповіддю псалмоспівця: «Ти одягнувсь величчю й красою» (Пс 104:1 (103:1 LXX)), після чого Він витяг їх із небуття і встановив їх як бездоганних створінь. «Господи, Боже мій, — сказав він, — великий єси вельми! Ти одягнувсь величчю й красою, ти світлом, наче ризою, покрився»…. [однак] після гріхопадіння Адама створіння були одягнені у приниження [Адама] (Рим 8:20) … і Син Творця прийшов зцілити їх, щоб у момент свого приходу усунути всі нечистоти через хрещення смерті, як Він сам сказав: «Прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син Твій Тебе прославив». Він просив про це не як жебрак, який бажає щось отримати, а бажаючи відновити і довершити перший порядок Творіння. [Він просив] слави, в яку був одягнений у той час, коли створіння одягалися [у славу]. Бо як Він утворив першу сутність [творінь] через благодать, щоб [вони були] без плями, у славі й пишноті, в яку Він сам був одягнений, [так] милістю Божою, буде нове творіння всього, без жодної плями, у славі, в яку Він одягнений. Те, що Він сказав: «Прослав Мене», слід розуміти про славу, яку Він мав перед створіннями, з Отцем і в присутності Отця. Бо в грецькому тексті чітко сказано: «Прослав Мене славою тією, що її Я мав у Тебе перед тим, як постав світ». Більше того, говорячи: «Прослав свого Сина, щоб Син Твій Тебе прославив», Він виявив не потребу, а бажання. Отець не отримує слави від Сина, так начебто потребує, і Син не прославляється Своїм Отцем, ніби Йому не вистачає цієї [слави] (Єфрем Сирин, Коментарі до Діатессарона Татіана 19.17).
17:6 Ім’я Отця
Тепер Син – це нове ім’я Отця. Тертулліан: Ім’я «Бог Отець» нікому не було надане. Навіть Мойсей, який допитував Його з цього приводу, почув інше ім’я. Нам це було відкрито в Сині, бо Син тепер є нове ім’я Отця. … Тому ми молимося, «нехай святиться» це ім’я (Тертулліан, Про молитву 3*).
* Про Їхні спільні титули див. також Тертуліан, Проти Пракса 17.
Отець прагне віри в Сина. Іван Золотоустий: Його бажання тут полягає в тому, щоб навчити, що Отець дуже любить Його, оскільки зрозуміло, що Йому не потрібно було отримувати [учнів], оскільки Він створив їх і постійно піклується про них. Як же тоді Він їх отримав? Це, як я сказав раніше, показує Його єдність з Отцем. Тепер це можна було б інтерпретувати, кажучи по-людськи, і відповідно до його буквального значення, що учні більше не належатимуть Отцю. Бо якщо, коли Отець мав їх, то Син їх не мав, то очевидно, що, віддавши їх Синові, Він відмовився від свого панування над ними. Ще більш непристойним висновком було б те, що учні були визнані недосконалими, поки вони ще були з Отцем, але потім стали досконалими, коли прийшли до Сина. Але навіть смішно говорити такі речі. Що тоді Він має на увазі під цим? Він має на увазі, що й Отець має бажання, щоб вони вірили в Сина (Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 81.1).
17:9 Я молюся за них, не за цей світ
Наш Первосвященик молиться як Бог і як людина. Кирило Александрійський: Христос, що з’явився в останні часи над прообразами і символами Закону, водночас наш Первосвященик і Посередник, молиться за нас як людина. І при цьому завжди готовий до співпраці з Богом Отцем, Який роздає добрі дари гідним. Павло показав нам це найяскравіше у словах «благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа» (2Кор 1:2). Отже, Христос молиться за нас як людина, а також єднається, роздаючи добрі дари нам як Бог. Бо Він, будучи святим Первосвящеником, бездоганним і непорочним, приніс Себе в жертву – не за власні немочі, як це було в звичаї тих, кому було покладено обов’язок приносити жертви згідно із Законом, а для спасіння душ наших (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 11.8).
17:10a Твоє і Моє
Христос є рівний Отцеві. Аврелій Августин: Досить очевидним є те, що все, що належить Отцю, належить і Синові, тому що сам Син також є Богом і, народжений від Отця, є рівним Отцю. Це не в тому сенсі, в якому старшому синові сказано: «Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє» (Лк 15:31). Бо це було сказано про всіх тих створінь, які нижчі від святе розумне створіння* і, безперечно, підпорядковані Церкві. … Але тут це означає, що включається навіть саме розумне створіння, яке підкоряється лише Богові, так що й усе, що знаходиться нижче розумного небесного створіння, також підпорядковується йому. Оскільки тоді таке створіння належить Богу-Отцю, воно не було б одночасно і Сином, якщо б воно не було рівним Отцю. … Бо неможливо, щоб святі, про яких це сказано, належали комусь, крім Того, Хто їх створив і освятив. І з тієї ж причини все, що також є їхнє, має обов’язково належати Синові, якому вони самі належать. Отже, оскільки вони належать і Отцю, і Сину, вони демонструють рівність тих, кому вони однаково належать. Але коли Він каже, говорячи про Святого Духа: «Усе, що Отець має, – Моє. Тим то й сказав Я вам, що Він з Мого візьме і звістить вам» (Йо 16:15), Він мав на увазі те, що відносяться до божественності Отця і в якій Він дорівнює Йому в тому, що має все, що має, тому що додає: «Він [Святий Дух] з Мого візьме». І Святий Дух ніколи не прийме від створіння те, що підпорядковується Отцю і Сину (Аврелій Августин, Трактати на Євангеліє від Йоана 107.2).
* Наприклад, святих ангелів.
Усе Творіння належить Синові. Кирило Єрусалимський: Не ангели створили світ, а Єдинородний Син, народжений, як я вже сказав, перед усіма віками, яким усе створено*, нічого не виключене з Його Творіння. … «Бо все Моє — Твоє і Твоє — Моє», — говорить Господь у Євангеліє. І це ми, безсумнівно, знаємо зі Старого та Нового Завітів. Бо Той, Хто сказав: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» (Бут 1:26), безперечно, говорив до когось із присутніх. Але найяскравішими з усіх є слова псалмоспівця: «Бо Він повелів, і створились» (Пс 148:5), ніби Отець наказав і говорив, а Син все створив за велінням Отця (Кирило Єрусалимський, Катехитичні лекції 11.22-23).
* Дивіться Нікейський Символ віри
17:11b Вони – в цьому світі
Християни є для цього світу тим, чим є душа для тіла. Послання до Діогнета: Кажучи просто, чим є душа для тіла, тим християни є для цього світу. Душа розсіяна по всіх членах тіла, а християни – по містах світу. Душа живе в тілі, але не є тілом. Так само і християни живуть у світі, але є не від світу цього. Душа, яка невидима, замкнена в тілі, яке видиме. Так само відомо, що християни є у світі, але їхнє вірування залишається невидимим. Плоть ненавидить душу і веде війну проти неї, навіть якщо вона не зазнала зла, тому що їй заважають віддаватися її насолодам. Подібним чином світ також ненавидить християн, навіть якщо він не постраждав, тому що вони виступають проти його втіх. Душа любить тіло, яке ненавидить її, і її членів, а християни люблять тих, хто їх ненавидить. Душа укладена в тілі, але вона утримує тіло [в цілісності]. І хоча християн утримують у світі як у в’язниці, насправді вони утримують світ [в цілісності]. Душа, яка є безсмертною, живе в смертній оселі. Подібним чином християни живуть чужинцями серед тлінних речей, чекаючи нетлінного на Небі. Душа, коли стримується від їжі та напоїв, стає все кращою. Так і християни, карані щодня, зростають все більше і більше. Такою є важлива посада, на яку їх призначив Бог, і вони не мають права відмовлятися від неї (Послання до Діогнета 6).
17:11d Щоб вони були одне*
* Дивіться також коментарі на Йоана 17:20-26.
Зв’язок християнської єдності – любов. Кирило Александрійський: Христос бажає, щоб учні перебували в стані єдності, зберігаючи однодумство і тотожність волі, ніби змішавшись душею і духом, і в законі миру та любові один до одного. Він бажає, щоб вони були міцно пов’язані один з одним нерозривним зв’язком любові, щоб вони могли досягти такого ступеня єдності, щоб їхнє вільно обране об’єднання могло навіть стати образом тої природної єдності, яка існує між Отцем і Сином. Тобто Він бажає, щоб вони насолоджувалися єдністю, яка є нерозривною і незнищенною, яка не може бути залучена до несхожості волі нічим, що існує в світі, або будь-яким прагненням до насолод, але зберігає за собою силу любові у єдності відданості та святості. І так сталося. Бо, як ми читаємо в Діяннях Апостолів, «громада вірних мала одне серце й одну душу» (Дії 4:32), тобто єдність Духа. Це також мав на увазі сам Павло, коли сказав «одне бо тіло, один дух» (Еф 4:4). «Нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1Кор 10:17; див. Рим 12:5), і всі ми були помазані в одному Дусі, Дусі Христа (див. 1Кор 12:13) (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 11.9).
17:13 Христос не залишає їх без радості
Христос працює в них. Кирило Александрійський: Показуючи Себе їм одночасно як Бога і людину, Христос спонукає Своїх учнів подумати над тим, що Він буде працювати, щоб здійснити їхнє спасіння в Бозі, присутній чи відсутній. І що, як Він тримав їх під Своїм доглядом, коли був з ними на землі у вигляді людини, так Він триматиме їх, поки буде відсутній для них, як Бог. … Бо те, що є божественним, не обмежене простором і недалеко від усього існуючого, але наповнює і пронизує всесвіт. І хоча воно присутнє в усіх речах, воно не міститься нічим. Звертаючись до власного Отця, Христос каже: «Святий Отче, бережи їх», маючи на увазі… всесвітню дію сили Отця. І водночас показуючи, що Він не відокремлюється від природи Отця, але перебуваючи в ній і виходячи з неї, Христос нерозривно з’єднується з нею, хоча й уявляється як самостійно існуючий (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 11.9).
Переклад фрагментів з англійської – Максима Гонтара за виданням Ancient Christian Commentary on Scripture: New Testament IVb, John 11-21 (2007)
Ілюстрація: Eugene Burnand – The high priestly Prayer
Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!
