У Ватикані оприлюднено Послання Папи Лева XIV з нагоди 41-го Світового дня молоді, який проходитиме у два етапи: у неділю, 22 листопада 2026, він відзначатиметься на місцевому рівні, а на початку серпня 2027 року збере юнаків і дівчат з усього світу на міжнародній зустрічі в Сеулі, столиці Південної Кореї. Папа нагадує юнакам і дівчатам слова Івана Павла II, закликаючи їх бути відважними, і підкреслює, що гідність не походить від образу, який створюємо про себе, а з Божого образу, що в нас.

Послання Святішого Отця Лева XIV
 з нагоди XLI Всесвітнього дня молоді
22 листопада 2026 року – 3-8 серпня 2027 року

«Бадьоріться: я переміг світ!» (Ів. 16,33)

Дорогі юнаки й дівчата,

цим посланням я хотів би наблизитися до вас усіх, і насамперед хочу подякувати Богові за той дар, яким ви є для Церкви та суспільства. Він знає вас, любить вас і супроводжує вас на дорозі вашого життя. Його Дух пробуджує у всіх вас, хоч ви й такі різні та розкидані по всьому світі, одне й те саме прагнення великих і вічних речей, спонукає вас до пошуків свободи та істини. Від Бога походить ваше бажання любити й бути любленими, а також надія, яку Святий Дух пробуджує у ваших серцях: надія, яка може стати світлом і для інших. За все це я дякую Господу.

Ми готуємося до відзначення в місцевих Церквах XLI Всесвітнього дня молоді, що відбудеться 22 листопада цього року, в урочистість Господа нашого Ісуса Христа, Царя Всесвіту; і вже налаштовані на нашу міжнародну зустріч у Сеулі в серпні 2027 року. Як приготування до цих подій я хочу передати вам слова Ісуса: «Бадьоріться: я переміг світ!» (Ів 16,33). Над цими словами, які являють собою тему, що буде провадити нас протягом наступних місяців, розпочнімо тепер роздумувати разом.

Де народжується сміливість?

Слова Ісуса розпочинаються запрошенням бути відважними. Я добре знаю, що іноді в нас, як і в перших учнів, замість сміливості можуть взяти гору невпевненість чи страх. Багато хто з вас носить у собі запитання та тривоги, які обтяжують серце. Можливо, ви відчуваєте побоювання щодо майбутнього, відчуваєте тиск необхідності досягати успіху та виглядати досконалими, а також наражаєтеся на стрес постійного порівнювання себе з іншими або з недосяжними та штучними взірцями. Вам може бути важко визнати і прийняти свою ідентичність під впливом образів, створених соціальними мережами. Ви відчуваєте потребу в щирих почуттях, бо технологія може імітувати емпатію, але не може замінити справжню людську близькість. Дехто з вас знає, що таке самотність, розчарування чи страх не виправдати очікувань.

З цих причин, можливо, і ви почувалися так само, як учні Ісуса, що вночі перебувають у маленькому човні, який перетинає озеро. Вітер посилюється, хвилі збільшуються, а берег зникає в пітьмі. В подібних обставинах у Євангелії лунає заклик бути сміливими. Ісус підходить до своїх учнів і каже їм: «Це я, не бійтеся!» (пор. Ів 6,20). У цьому полягає певність, яку я хочу ввірити вашим серцям: ще до того, як ви починаєте шукати Христа, Він уже шукає вас, крокуючи по бурхливих водах життя. Християнська сміливість не походить насамперед із нашої сили: вона народжується з Його присутності.

Христос, безперечно, Сам не жив і нам не обіцяє життя, позбавленого бур. Але жодна темрява і жодне страждання не сильніші від Його любові. Він ніколи вас не покидає. Він запрошує вас до дружби з Ним і довірити Йому свій шлях та шлях ваших спільнот. Тож дозвольте Ісусу Христу, Який шукає вас, зустріти вас, і довірте Йому свій особистий шлях та шлях вашої групи. Ви відчуєте, як у вашому серці зростає нова відвага, яка не зникає.

Перемога над світом

Господь Ісус, Який пішов назустріч своїм учням, крокуючи по воді, тепер каже і нам: «Бадьоріться: я переміг світ!» (Ів. 16,33). Прийміть ці слова як обітницю, звернену особисто до кожного і кожної з вас та до братів і сестер, з якими ви поділяєте свій шлях. Перше ніж заклик, це – дар. Христос не каже: «Ви переможете світ». Він каже: «Я переміг світ». Ми знаємо, що під «світом» у цьому уривку з Євангелії мається на увазі не всесвіт, створений і улюблений Богом та призначений для спасіння, а «світ пітьми» (пор. Еф 6,12), тобто та таємнича реальність, присутня також у серці кожної людини, яка чинить опір Богові й протистоїть Йому. Ісус, і тільки Він, своїми смертю та воскресінням переміг цю темну реальність і знову відкрив людству шлях до Бога, щастя, справедливості, миру.

Таким чином ми розуміємо інші аспекти сміливості, до якої вас запрошує Ісус. Вона не походить від ваших постанов чи сили вашого характеру. Вона народжується з довіри до Того, Хто йде перед вами, народжується з віри в Ісуса Христа. Якщо ми замислимося над тим, що Христос переміг світ, полюбивши його, то зрозуміємо, що християнська відвага – це не відвага «проти» чогось чи когось, а відвага «за»: за життя, за істину, за свободу, за справедливість.

З тією відвагою, яку нам дарує Христос, ми можемо поглянути новими очима на світ, який Бог так полюбив (пор. Ів 3,16). Нам також довірено свою, хай навіть невелику, роль у переході від «світу темряви» до «спасенного світу». Христос не кличе вас втікати від цього світу, а дивитися на нього Його поглядом і торкатися Його любов’ю, яка все зцілює. Дозвольте, щоб реальність вражала вас і зворушувала! Ісус не любив світ здалеку. Він повністю увійшов у нашу реальність, упокорившись аж до хреста (пор. Флп 2,7-8). Він пізнав радість і дружбу, але також і втому, відторгнення, самотність та страждання, не дозволивши, щоб його серце закрилося.

Ви теж живете у світі, створеному добрим, але пораненому; сповненому можливостей, але позначеному несправедливістю, напруженнями та страхами. Багато з вас прагнуть миру, але стикаються з насильством; багато з вас прагнуть спілкування, але відчувають самотність. Серед цих суперечностей християни покликані наслідувати Христа в Його лагідній відвазі: відвазі бути люблячими, коли закамʼянілість здається легшою і рішучішою; відвазі шукати мир, коли конфлікт здається вигіднішим; відвазі берегти надію, коли цинізм видається переконливішим.

Перемога любові, яка є даруванням себе

Чуючи слово «перемога», хтось може подумати, що йдеться про те, щоб бути сильнішим за інших, самостверджуватися чи постійно доводити свою цінність. Але це перемоги, які пропонує сучасний менталітет, перемоги світу без Бога. Якщо ми поглянемо на Ісуса, то побачимо інший вид перемоги. Святий Павло каже, що Христос, існуючи в Божій природі, понизився, прийнявши становище слуги (пор. Фил 2,6-7). Божий Син упокорюється, бо Його любов є вільною: Йому не потрібно нічого доводити чи забезпечувати для Себе; понижуючись, Він не втрачає своєї гідності, а відкриває висоту й глибину Свого божественного серця, спроможного дарувати життя тим, хто був мертвий. Його перемога – це перемога любові, яка дарує себе без розрахунків.

Дорогі юнаки й дівчата, справжня перемога полягає не в тому, щоб нав’язувати себе, а в тому, щоб дарувати себе. Йдучи шляхом, який відкрив Ісус Христос, ви також не мусите нав’язувати себе, постійно доводити свою цінність, здаватися досконалими чи приховувати свою вразливість, сумніви чи обмеження. Відважтеся бути справжніми перед Богом і перед іншими. Ваша гідність не походить від того образу, який вам вдається створити про себе. Ви цінні тому, що створені на образ Бога, що Він вас знає і любить. Ми відкриваємо, ким ми є насправді, коли усвідомлюємо, що наше серце створене для Бога, щоб любити Його і, в Ньому, любити братів і сестер. Адже в нас є прагнення дарувати себе, віддавати себе заради щастя та добра інших. Ось та свобода, яку Христос вам пропонує: вийти за межі виключної турботи про себе та відкритися на великодушну креативність любові.

Сміливість покори

Христове пониження з любові до нас не закінчується на хресті: Отець воскресив Сина і підніс його понад усяке створіння (пор. Фил 2,9-11). Зауважмо, що Воскресіння не є актом самопіднесення, воно є даром Отця та Його Святого Духа. Тут відкриваємо інший аспект відваги: відваги отримувати. Можемо назвати його сміливістю покори. Бути друзями Ісуса означає дедалі більше уподібнюватися до Нього також і в цьому.

Певний спосіб мислення каже нам робити все самостійно, працювати над собою, щоб постійно вдосконалюватися, формувати сильнішу особистість і характер, але зрештою це може привести до переконання, що ми самі є своїми рятівниками. Євангеліє показує нам інший шлях зростання: не спасати самих себе, а дозволити Ісусу Христу нас спасти. Тут потрібна відвага прийняти допомогу інших, визнати власні обмеження, зупинитися, прислухатися та довірити своє життя Богові.

Дорогі юнаки й дівчата, відкривши своє серце Христу, ви не втратите себе, навпаки, ви глибше відкриєте для себе, ким ви є в очах Бога, і пізнаєте себе Його поглядом. Тому зверніться до глибин свого серця: ви не заблукаєте, бо саме там Бог чекає на вас. Дозвольте Йому спасти вас, дозвольте Його любові – Святому Духу – формувати ваше життя і нехай Ісус живе у вас, у ваших рішеннях. Коли це відбувається, все оновлюється, навіть у щоденних ситуаціях: у вірності друзям, у шанобливому ставленні до тих, хто думає інакше, ніж ви, в увазі до тих, хто самотній, у близькості з найслабшими, а також у тому, як ви поводитеся у цифровому світі. Все перетворюється любов’ю. Для багатьох любов є формою слабкості, натомість Христос показує нам, що вона є джерелом свободи та сили.

Воскреслий Христос виходить вам назустріч зі своїм миром

У вечір Воскресіння, коли світло Пасхи вже ввійшло у світ, учні досі були у світлиці за зачиненими дверима, сповнені страху. Віра не робить так, щоб темрява одразу зникла, але й не залишає нас у ній наодинці. Ісус, Переможець, не чекає, коли учні подолають страх або відчинять двері. Він приходить до них, а його перші слова: «Мир вам!» (Ів. 20,19). Вони Його покинули. Один із них зрадив Його, інший зрікся. А Він дарує їм свій мир.

Можливо, і у ваших серцях, і в спільнотах, до яких ви належите, є двері, що залишаються зачиненими через розчарування, рани, образу, почуття провини. Христос приходить, щоб дарувати вам свій мир та примирити вас одні з одними. Християнська відвага народжується з присутності Воскреслого Господа, Який прощає й посилає. Дар Його миру наповнює нас сміливістю, якої світ не може дати: сміливістю, в якій, попри рани, страх більше не має останнього слова.

Відкрийте серце Христові

Коли ми зустрінемося в Сеулі, ви особливо відчуєте красу Вселенської Церкви та великодушну гостинність Корейської Церкви. Молодь із різних країн, різних мов і культур згуртується в Христі. Під час Євхаристії, Хресної дороги, катехиз, богослужінь та численних зустрічей тих днів ви знову переконаєтеся, що Євангеліє долає будь-які кордони й промовляє до кожного народу. Нехай ці дні стануть справжньою зустріччю з Ісусом Христом, моментом, коли ви довірите Йому своє життя. Саме для цього й були започатковані Світові дні молоді. Наше паломництво вже розпочалося. Готуйте не лише практичні речі для подорожі до Сеула: готуйте своє серце!

Несіть Христові свої запитання, свої рани, але також і ті, що роздирають ваші суспільства та протиставляють ваші країни одна одній. Несіть Йому це створіння, що стогне й страждає, голос землі та бідних, до якого Папа Франциск нас навчив прислухатися. Діліться з Ісусом своїми радощами та надіями. Саме в цьому світлі я переймаю слова, якими святий Іван Павло II розпочав свій понтифікат: «Не бійтеся! Відкрийте, ба більше, навстіж відчиніть двері для Христа!». Не чекайте, доки станете досконалими, щоб відкритися Йому. Він виходить вам назустріч таким, якими ви є. Відкрийте Христові своє життя. Відкрийте Христові свої спільноти. Відкрийте дороги, що ведуть вас до сердець людей, яких ви зустрінете. Воскреслий Господь, Який увійшов крізь зачинені двері, і сьогодні стає серед нас. Тому не вдовольняйтеся життям, меншим за те, до якого вас кличе Христос. Дозвольте, щоб вас об’єднала і перетворила Його любов.

Дорогі юнаки й дівчата, я дуже хочу зустрітися з вами в Сеулі. Але пам’ятайте: Господь, Якого ми там зустрінемо, вже йде вам назустріч. Прийміть Його обітницю: «Бадьоріться: Я переміг світ!» (Ів. 16, 33) і дозвольте Йому супроводжувати вас протягом усього шляху.

Я ввіряю кожного з вас материнському заступництву Пресвятої Діви Марії, Матері Церкви, щоб навчила вас, як і Вона це робила, відкривати серце для Христа, довіряти Його слову та з радістю приймати Його мир, аби ділитися ним з усіма.

Дано у Ватикані, 22 жовтня 2026, спомин святого Івана Павла II.

ЛЕВ PP. XIV