2. Народження та рятунок Мойсея 1-10; втеча в Мідіян 11-22; поклик 23-25
Один чоловік із дому Леві пішов і взяв собі за жінку дочку одного левія.
Завагітніла жінка і вродила сина; бачивши ж, який він гарненький, таїлась із ним три місяці.
А що не могла вже більше з ним таїтись, то взяла для нього кошичок з очерету, обмазала його маззю та смолою, поклала в нього хлоп’ятко і сховала його в комишах узберіг річки.
Сестра ж його засіла здалека, бажала бо знати, що з ним станеться.
Аж ось зійшла фараонова дочка скупатися в річці, слугині ж її ходили собі край берега річки; вгледіла вона кошичок в комишах і послала рабиню, щоб узяла його.
Відчинила вона його, побачила дитинку, а ось воно хлоп’ятко плаче. Змилосердилася вона над ним і каже: “Це єврейська дитинка.”
Каже тоді його сестра дочці фараоновій: “Хочеш, побіжу й покличу тобі мамку з єврейок, щоб вигодувала тобі дитятко?”
І відповіла їй фараонова дочка: “Побіжи!” Побігла дівчина й покликала матір дитинки.
І каже їй фараонова дочка: “Візьми оце дитятко та вигодуй його мені, а я дам тобі за це заплату.” Взяла жінка дитятко й вигодувала його.
А як дитятко виросло, привела його до фараонової дочки, і він став їй за сина. І надала йому ім’я Мойсей, кажучи, з води, мовляв, витягла я його.
Раз якось, у той час як Мойсей був уже дорослий, вийшов він до братів своїх та й приглядався до їхніх тяжких робіт; і побачив як один єгиптянин б’є єврея, одноплемінника його.
Озирнувся він туди й сюди і, бачивши, що нема нікого, убив єгиптянина та й сховав його в піску.
Іншого дня вийшов він знову та побачив, як двоє євреїв б’ються; і каже до того, що скривдив: “Чого б’єш ближнього свого?”
А той: “Хто тебе настановив князем і суддею над нами? Чи не задумав ти вбити й мене, як убив єгиптянина?” Злякався Мойсей та й каже собі: “Таки виявилося діло.”
Та й фараон дізнався про цей вчинок і намислював усе, як Мойсея вбити. От і втік Мойсей від фараона й зупинився аж у Мідіян-землі; і присів там коло однієї криниці.
А в мідіянського священика було семеро дочок. Прийшли вони черпати воду, щоб наповнити пійла та напоїти батькових овець.
Але надійшли чабани і відігнали їх; тоді Мойсей устав і допоміг їм, понапував їм овець.
Коли ж вони прийшли до Реуела, свого батька, він і питає: “Чому так скоро повернулися сьогодні?”
А вони: “Якийсь єгиптянин відборонив нас від чабанів та ще й начерпав нам води й понапував нам вівці.”
І каже він дочкам своїм: “А де ж він? Чому то ви лишили того чоловіка? Закличте його до їди.”
І погодився Мойсей зостатись у того чоловіка, а цей видав Ціпору, дочку свою, за Мойсея.
І породила вона сина, і він дав йому ім’я Гершом, кажучи: “Захожий я в чужій землі.”
Та за той довгий час умер цар єгипетський. Сини ж Ізраїля стогнали від праці й голосили, й лемент їхній від тяжкої роботи знявся до Бога.
Почув Бог їхній стогін та й згадав союз свій з Авраамом, Ісааком та Яковом.
І побачив Бог, як ото йдеться Ізраїлеві та й зрозумів його.
“Чого б’єш ближнього свого?”
Зневага і нетерпіння поміж своїми – це те, що не дає можливості розвиватися. Часто люди з більшим пієтетом ставляться до когось стороннього, хто, насправді, нічим особливим не доклався до їхнього життя, не вболівав за них, не допоміг і не підтримав, а просто в певний момент з’явився в їхньому житті. Чомусь видається, що саме ці – сторонні люди, якісь особливі: мудріші, кращі, аніж ті, хто поруч завжди.
Живучи разом, працюючи поруч день у день, ми перестаємо бачити цінність один одного. Навіть найкращі риси, найбільші переваги для нас маліють. Тоді починаємо оглядатися в сторони, вишукуючи когось дуже цінного, забуваючи, що ті, хто йдуть із нами по житті – насправді найбільша цінність.