15. Пісня Мойсея 1-19; пісня Марії 20-21; гіркі води 22-27
- Тоді Мойсей і сини Ізраїля заспівали Господеві ось яку пісню: Заспіваю Господеві, славно бо прославився; коня і вершника скинув у море.
- Сила і міць моя – Господь, він став мені рятунком. Він мій Бог, і я його прославлю, Бог батька мого, і я вихвалятиму його.
- Господь – муж войовник, Господь – ім’я йому.
- Полки і колісниці фараона вкинув у море, виквіт вождів його втопивсь у Червонім морі.
- Безодні їх покрили, пішли на дно неначе камінь.
- Твоя правиця, Господи, прославилась у силі, твоя правиця розгромила ворога.
- Ти величчю надмірною своєю знищив супротивників. Послав ти гнів твій, що, мов стебло, пожер їх.
- Від подиху ярости твоєї збились у купу води, і стали валом хвилі, згусла хуртовина на дні моря.
- Ворог сказав: Пущуся за ним, дожену, розділю здобич, насичу жагу свою. Я вийму меч мій, моя рука їх знищить.
- Ти дмухнув вітром, їх укрило море; мов оливо, втонули у водах глибоких.
- Хто, як ти, Господи, між богами, хто, як ти, у святості величній, страшний у славі, що твориш чудеса?
- Ти простягнув правицю, пожерла їх земля. Ти провадив у милості своїй народ, що врятував його.
- Привів його потугою своєю до житла святого твого.
- Почули те народи, затремтіли; жах огорнув мешканців Філістії.
- Тоді зжахнулися едомські дуки, страх охопив князів моавських, ханааняни ж усі поникли духом.
- Страх напав і жах великий, від сильної руки твоєї вони окаменіли, докіль пройшов народ твій, Господи, докіль пройшов народ цей, що ти його собі придбав.
- Ти ввів їх і насадив на власній горі своїй; на місці, що зготував, Господи, собі для житла, у святині, що твої руки, Господи, заснували.
- Господь царює назавжди і ввіки.
- Коли фараонові колісниці й вершники ввійшли в море, Господь повернув на них морські води; сини ж Ізраїля пройшли по суші, серед моря.
- Взяла тоді Марія, пророчиця, Аронова сестра, літаври у руку; і вийшло все жіноцтво за нею з бубнами та хороводами.
- І приспівувала їм Марія: Співайте Господеві, славно бо прославився; коня і вершника скинув у море.
- І повелів Мойсей Ізраїлеві вирушати з-над Червоного моря; і двинули вони до Шур-пустині, і йшли три дні пустинею та й не знаходили води.
- Прийшли вони в Меру, та води з Мери не могли пити, бо гірка була; тим і прозвали те місце Мера.
- І нарікали люди на Мойсея, говоривши: “Що нам пити?”
- А він заголосив до Господа; і вказав йому Господь дерево; вкинув він його у воду, і вода стала солодкою. Там дав він їм закон і суд, там випробував їх.
- І сказав: “Коли ти пильно слухатимешся голосу Господа, Бога твого, і чинитимеш те, що йому довподоби, і вважатимеш на його накази, і дотримуватимешся всіх його установ, ані одної з тих недуг, що я навів був на Єгипет, не наведу на тебе: я бо Господь, твій цілитель.”
- Потім прийшли в Елім, де було дванадцять водних джерел і сімдесят пальм. І отаборились там над водою.
“Господь царює назавжди і ввіки”
Якщо постановити для себе, що єдиним керівником мого життя є Бог, то не потрібно буде вигадувати різних правил, умов, бо про все вже Господь подбав, давши нам свої Заповіді. Подумайте лише, якби кожен, не оглядаючись на те, як і що роблять інші, просто жив за тими десятьма правилами – зрозумілими і простими, то хіба не був би світ іншим? Нам здається, що потрібно докладати масу зусиль, щоб йти цією дорогою. Але все тому, що для нас вони не стали органічними, тобто тими, які сприймаємо за замовчуванням, як обов’язкові, без яких не можемо ані повноцінно жити, ані досягти щастя, ані зустрітися з Богом.
Тих десять простих правил можуть стати не лише орієнтирами, а твердою дорогою до Царства Божого. І якщо жити згідно з ними постійно, то й не відчуватимемо ані якогось дискомфорту, ані примусу і не виникатиме думки – а чому так?