11. Ізраїль нарікає на манну 1-15; сімдесятеро найстарших 16-30; перепелиці 31-35
- Почали люди гірко нарікати, і дійшло нарікання до вух Господніх; почув Господь та й запалав гнів його, і зайнявсь між ними вогонь Господній і пожер кінець табору.
- Заголосили люди до Мойсея, і Мойсей заблагав до Господа, то вогонь і погас.
- І названо те місце Тавера, бо палав між ними вогонь Господній.
- І забаглося мішаній юрбі, що була між ними, їсти так, що й сини Ізраїля собі стали плакати: хто, мовляв, дасть нам м’яса їсти?
- Пригадуємо собі рибу, що задарма їли в Єгипті, огірки, дині, пір, цибулю, часник;
- а тепер душа наша прагне: нема нічогісінько, сама лише манна перед нашими очима.
- Була ж манна, наче коріяндрове насіння, а колір її, як колір буелія.
- Народ розсипався і збирав її і молов на жорнах або товк у ступах, то й варили її в горщиках і пекли пляцки; а на смак була вона, мов тістечко на олії.
- І коли вночі спадала роса на табір, то спадала на нього й манна.
- Вчув Мойсей, що народ плаче по сім’ях, кожен коло входу до свого шатра, і гнів Господній запалав вельми, то й стало йому прикро.
- І сказав Мойсей до Господа: “Чому вчинив ти таке з своїм слугою? Чому не знайшов я ласки в очах у тебе, що он тягар усього цього народу звалив єси на мене?
- Чи то ж я зачав увесь той народ? Чи то ж я породив його, що ти мені кажеш: носи його, мовляв, на лоні в себе, як то нянька носить немовлятко, аж до землі, про яку ти клявся їхнім батькам?
- Звідкіль узяти мені м’яса, щоб нагодувати ввесь народ оцей? Ось вони з плачем насіли на мене, кажучи: Дай нам м’яса їсти!
- Не під силу мені одному нести ввесь люд оцей; занадто тяжкий він для мене.
- Якщо й далі так обходитимешся зо мною, то ліпше, молю, вбий мене, коли я знайшов ласку в очах твоїх, щоб я не бачив горя мого.”
- І промовив Господь до Мойсея: “Збери лишень мені сімдесят чоловіків із старшин в Ізраїлі, про яких знаєш, що вони люди розсудливі та вміють правити народом, і приведи їх до намету зборів; нехай стануть там з тобою.
- Я зійду й говоритиму там із тобою, і візьму від духу, що на тобі, та й покладу на них, то вони й нестимуть з тобою тягар народу, щоб не одному тобі нести його.
- А людям скажи: Освятітеся на завтра, й їстимете м’ясо; за те, що ви плакали вголос перед Господом, примовлявши: О коли б то ми вже мали м’яса! В Єгипті було нам так добре! – дасть вам Господь м’яса, і їстимете.
- Не один день їстимете, і не два дні, і не п’ять день, і не десять день, і не двадцять день,
- а цілий місяць, аж покіль не знудиться й не опротивіє вам, ви бо погордували Господом, який серед вас, і плакали перед ним, нарікаючи: Чого це, мовляв, вийшли ми з Єгипту?”
- І сказав Мойсей: “Народу, що між ним я обертаюся, 600 000 піхоти, а ти кажеш, дам вам м’яса, щоб їли цілий місяць.
- Хіба вистачило б для них, якби повбивати дрібну й велику скотину? Хіба вистачило б для них, якби виловити всю рибу в морі?”
- Господь мовив до Мойсея: “А хіба рука Господня вкоротилась? Ось побачиш, чи справдиться слово моє, чи ні.”
- Вийшов Мойсей і передав народові слова Господні; потім зібрав сімдесят чоловіків із старших народу й поставив їх навкруги намету.
- І зійшов Господь у хмарі та й говорив з ними; і взявши з духу, що був на ньому, поклав на сімдесятьох старших; як тільки спускався на них дух, то вони пророкували, а поза тим не пророкували.
- Двоє чоловіків залишилися були в таборі: один на ім’я Елдад, а другий Медад; і спустився на них дух; були вони записані, але не вийшли були до намету, отож стали вони пророкувати в таборі.
- Прибіг якийсь хлопчина та й оповів Мойсеєві, кажучи: “Елдад та Медад пророкують у таборі.”
- А Ісус Навин, що услуговував Мойсеєві змалку, урвав йому мову, кажучи: “Мій пане Мойсею, заборони їм!”
- Мойсей йому й каже: “Чого то ти заздриш замість мене? Ох, коли б то ввесь люд Господній та й зробився пророком! Коли б то Господь зіслав свій дух на них!”
- І повернувсь Мойсей до табору, сам він і старші Ізраїля.
- І повіяло вітром від Господа, і нанесло перепилиць від моря та й накидало їх у табір – десь на день ходи в один бік і десь на день ходи в другий, навкруги табору, а поверх землі близько на два лікті.
- Кинулись люди збирати перепелиць – увесь той день і всю ніч ще й увесь другий день; навіть хто найменше назбирав, мав десять хомерів, тож і розстелили їх навколо табору.
- М’ясо було ще в них на зубах, ще його й не з’їли, а гнів Господній уже запалав на людей, і вдарив Господь їх тяжким мором.
- Тим і названо те місце Ківрот-га-Тава, там бо поховано людей, що були ласі.
- З Ківрот-га-Тави рушив народ до Хацероту, і в Хацероті зупинився.
“Почув Господь та й запалав гнів його, і зайнявсь між ними вогонь Господній”
Як рідко ми задоволені тим, що маємо. Нам завжди чогось бракує. Постійно щось потребуємо понад тим, що дарував нам Господь. Це стсоується не лише якихось матеріальних статків, але й зовнішності, вмінь, талантів.
Звичайно, цілком нормально прагнути більшого, та поміж тим варто пам’ятати, що нам завжди є за що дякувати Богові. Що кожен новий день – це ще одна причина бачити, якою великою є Його любов до нас.