21. Знищення Ханаану 1-3; мідяний змій 4-9; Зайордання 10-20; погром аморіїв 21-32; цар Ог башанський 33-35
- Прочув Ханаан, цар арадський, який жив у Негеві, що Ізраїль іде Атарім-шляхом, то став з ним до бою й полонив декого з них.
- Тоді Ізраїль обрікся Господеві, кажучи: “Якщо віддаси народ цей у мої руки, то я віддам міста їхні на цілковите знищення.”
- Вчув Господь голос Ізраїля та й віддав ханаанян в його руки, і він знищив їх та їхні міста. І названо те місце Хорма.
- І рушили вони від Гор-гори шляхом до Червоного моря, щоб оминути Едом-землю. Та люди в дорозі підупали на дусі,
- і почали вони нарікати на Бога й на Мойсея: “Для чого вивели ви нас із Єгипту, – щоб повмирати в цій пустелі? Хліба нема, води нема, а той легенький хліб набрид нам!”
- Тоді Господь наслав на людей вогненних гадюк, і почали вони кусати їх. І вимерло в Ізраїля сила народу.
- Прийшли люди до Мойсея та й кажуть: “Згрішили ми, бо говорили проти Господа й проти тебе; помолися ж до Господа, щоб віддалив від нас гадюк.” І Мойсей помолився за народ.
- Господь же мовив до Мойсея: “Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий.”
- І зробив Мойсей мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли когонебудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий.
- Вирушили сини Ізраїля далі в дорогу та й отаборилися в Овоті.
- Рушили вони з Овоту й стали табором в Іє-га-Аварім, у пустелі, що перед Моавом на схід сонця.
- Звідтіль же знялися й отаборилися над потоком Зеред.
- Двигнувшися звідти, стали табором на другому боці Арнона, що в пустелі, яка виходить із краю аморіїв; бо Арнон то границя Моава, між моавитянами та аморіями.
- Тим то й сказано у книзі воєн Господніх: Вагев біля Суфа й долина Арнона,
- і схил долин, що простягається аж до Ар та спирається об границі Моава.
- А звідти рушили до Бееру; це той колодязь, про котрий казав Господь Мойсеєві: “Збери народ, дам їм воду.”
- Тоді то Ізраїль заспівав таку пісню: Угору вода з криниці, приспівуйте їй.
- Криниця, що копали дуки, князі народу рили берлом та жезлами. – 3 пустині ж двигнулися до Маттани.
- А з Маттани у Нахлієл, з Нахлієлу до Бамоту;
- з Бамоту в долину, що на полях Моава до верху Пізга, який височіє над сухим степом.
- І вислав Ізраїль посланців до Сихона, аморійського царя, щоб сказали вони:
- “Дозволь мені перейти через твою землю; не будемо звертати ні на поля, ні на виноградники, не питимемо води з колодязів; головним шляхом ітимемо, аж поки не вийдемо поза твої границі.”
- Та не дозволив Сихон Ізраїлеві перейти через свою землю; зібрав він увесь люд свій та й вийшов проти Ізраїля в пустелю, а прибувши до Ягци, заходився воюватися з Ізраїлем.
- Та Ізраїль посік його мечем і посів його землю від Арнона до Яббока, аж до аммоніїв; Язер бо був границею аммоніїв.
- І здобув Ізраїль усі міста оті й оселився в них: у Хешбоні та в усіх приналежних до нього місцевостях.
- Бо Хешбон був містом Сихона, аморійського царя; і цей бився з попереднім моавським царем та й забрав у нього всю землю до Арнона.
- Тим то й співають: Увійдіте до Хешбона, віщі! Хай буде відбудований, нехай постане знову місто Сихона;
- бо вийшов вогонь із Хешбона, з міста Сихона пожежа, та й пожерла міста Моава, поглинула узвишшя над Арноном.
- Горе тобі, Моаве! Пропав ти, народе Кемоша! Видав синів своїх він на поталу, дочок своїх у неволю Сихонові, цареві аморіїв.
- Але на них ми ринулись, і загинув Хешбон, пропав Дівон, зруйнували ми все аж до Нофи, що близько лежить коло Медви.
- – Отак осівсь Ізраїль у землі Аморійській.
- Мойсей послав на розвідини до Язеру; і здобули вони приналежні до нього села та й вигнали аморіїв, що там були.
- Потім завернули й пішли вгору шляхом до Башану. Та вийшов проти них Ог, цар башанський, сам він та ввесь люд його, воюватися з ними біля Едреї.
- Сказав Господь Мойсеєві: “Не бійся його, бо я віддав у твої руки його й увесь народ його й увесь край його і зробиш із ним те, що зробив єси з Сихоном, царем аморійським, який жив у Хешбоні.”
- І повбивали вони його та синів його й увесь народ його, тож не лишився ні один із них живий; і здобули його країну.
“І почали вони нарікати на Бога й на Мойсея”
От що-що, а нарікати ми вміємо усі. Поза невдоволенням і наріканнями часто губимо все найважливіше і найцінніше – розуміння того, що насправді маємо багато причин для вдячності.
У цьому розділі ми можемо побачити реакцію Бога на невдячність і нарікання. Він – гнівається і посилає кару, щоб напоумити.
Ми бачимо в своєму житті ситуації, які додають складнощів, втрати, які спантеличують. Та чи завжди виносимо з цього урок дя себе?
