1. Політичне становище Ізраїля по смерті Ісуса Навина: на півдні 1-21; в осередніх землях 22-29; на півночі 30-36
- По смерті Ісуса сини Ізраїля спитали в Господа: “Хто з нас має виступати першим проти ханаанян, щоб воювати з ними?”
- І сказав Господь: “Юда нехай виступає. Ось я віддаю край йому в руки.”
- Юда й сказав своєму братові Симеонові: “Йди зо мною в мою частку, й будемо воювати з ханаанянами; а потім піду й я з тобою в твою частку.” І пішов Симеон разом з ним.
- Виступив Юда, і віддав Господь ханаанян та перізіїв йому на поталу, і розбили вони з них під Безеком десять тисяч чоловік.
- Біля Безеку зіткнулись вони з Адонівезеком, вдарили на нього й розбили ханаанян та перізіїв.
- Адонівезек утік, та вони кинулися за ним, схопили його й повтинали йому на руках і на ногах великі пальці.
- Сказав тоді Адонівезек: “Сімдесят царів з повідтинаними пальцями на руках і ногах збирали кришки під столом у мене. Як я вчинив, так Господь відплатив мені!” І привели вони його в Єрусалим, де він і вмер.
- І вдарили сини Юди на Єрусалим, опанували його, винищили лезом меча, а місто спалили.
- Потім сини Юди спустились, щоб воювати з ханаанянами, що жили в горах, на півдні, та по узгір’ях.
- Далі виступив Юда проти ханаанян, що жили в Хевроні, – Хеврон же звавсь раніше Кіріят-Арба, – і розбили Шешая, Ахімана й Талмая.
- А звідтіля пішов на мешканців Девіру, що звався колись Кіріят-Сефер.
- І обіцяв тоді Калев: “Хто нападе на Кіріят-Сефер і візьме його, за того віддам дочку мою Ахсу.”
- І взяв його Отнієл, син Кеназа, меншого Калевового брата, і віддав він за нього дочку свою Ахсу.
- А коли вона прибула, він підмовив її просити в батька поле; і як зіскочила з осла, Калев спитав її; “Що тобі?”
- А та до нього: “Дай мені, – каже, – благословення: дав бо єси мені суху землю, дай мені і джерела вод! І дав він їй горішні й долішні джерела.
- Сини кенія Ховава, Мойсеєвого тестя, з Пальмового міста, повиходили разом із синами Юди в пустиню Юди, що на південь від Араду; пішли вони й оселились з амалекитянами.
- Згодом двигнувся Юда з братом Симеоном, і розбили вони ханаанян, що жили в Цефаті, і цілком знищили його, тим і прозвано те місто Хорма.
- Далі завоював Юда Газу з її околицею, Аскалон з околицею й Екрон з околицею.
- Господь був з Юдою, так що він посів гори. Подолян же не здолав прогнати, бо в них були залізні колісниці.
- І дали вони Калевові Хеврон, як заповідав Мойсей, і повиганяв він звідтіль трьох синів Анака.
- Євусіїв же, мешканців Єрусалиму, не повиганяли сини Веніямина, так що живуть євусії в Єрусалимі з синами Веніямина по цей день.
- Дім Йосифа виступив і собі проти Бетела, і Господь був з ними;
- бо як вони розглядали Бетел, що звався перше Луз,
- побачили розглядачі чоловіка, що виходив з міста, і сказали йому “Покажи нам, де можна вломитись у місто, й ми тебе помилуємо.”
- І він показав їм вхід до міста, й вони побили його вістрям меча, чоловіка ж того й усю родину відпустили.
- Пішов той чоловік у хеттитську землю, збудував місто й назвав його Луз. Так зветься воно й по цей день.
- Манассія не прогнав мешканців Бетшеану з його присілками, ані мешканців Танаху з його присілками, ані мешканців Дору з його присілками, ані мешканців Ївлеаму з його присілками, ані мешканців Мегіддо з його присілками. І зостались ханааняни вперто жити в цій країні.
- Як же Ізраїль вбився в потугу, зробив він їх рабами, повиганяти ж їх – не повиганяв він.
- Та й Ефраїм теж не повиганяв ханаанян, що жили в Гезері, так і зостались ханааняни жити в Гезері.
- Завулон не повиганяв мешканців Кітрону і Нагалолу. Так і жили ханааняни поміж ними, але були їхніми рабами.
- Ашер не повиганяв мешканців Акко й мешканців Сидону, Хелеву, Ахзіву, Хелви, Афеку і Рехову,
- і жили ашерії серед ханаанян, мешканців краю, бо вони їх не повиганяли.
- Нафталі не повиганяв мешканців Бетшемешу і Бет-Анату, і жив серед ханаанян, що перебували в цій країні, але мешканці Бетшемешу і Бет-Анату стали їхніми рабами.
- Аморії ж відкинули даніїв у гори й не давали їм спускатись у долину.
- І жили аморії й далі в Гархересі, в Аялоні й у Шаалвімі. Як же почав дім Йосифа брати над ними гору, вони стали їхніми кріпаками.
- Границя ж аморіїв ішла від узвозу Акраббім і від Селі далі вгору
Суддів 1, 7: “Як я вчинив, так Господь відплатив мені!”
Коли просимо про справедливу відплату для тих, хто міг нас образити, завдати нам біль, пам’ятаймо і про справедливість щодо себе.
Адже кожен не безгрішний. Кожен може образити, кожен може ранити. І добре, якщо це сталосямимовільно. Добре, коли розкаялися. Гірше, коли це зробили націлено, вважаючи, що ця людина заслужила нашої злоби.
Просячи про справедливість, не забуваймо, що Господь бачить сльози кожного.
