1. Паломництво до Шіло 1-18; народження й посвята Самуїла Богові 19-28
Був один чоловік у Раматаїмі, Цуфій з гори Ефраїм, на ім’я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа ефраїмія.
Було в нього дві жінки: одна на ім’я Анна, а друга – Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було.
Щороку чоловік той ходив із свого міста поклонитися й принести жертву Господеві сил у Шіло, де були два сини Елі, Хофні та Пінхас, священики Господні.
Коли надходив День, і Елкана звичайно приносив жертву, він давав Пенінні, своїй жінці, й усім її синам та дочкам по частці.
Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно.
А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно.
Отак воно рік у рік бувало, щоразу як вони ходили до Господнього дому; Пенінна завдавала жалю Анні, а Анна плакала й не їла.
Раз якось Елкана, її чоловік, сказав до неї: «Чого ти, Анно, плачеш? Чому ти не їси нічого? Чого сумує твоє серце? Хіба я тобі не дорожчий від десятьох синів?»
Раз, як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом; Елі ж священик сидів саме на ослоні біля дверей Господньої святині.
В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко.
І обріклась таким обітом: «Господи Сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп’ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови.»
І от як вона довго перед Господом молилась, Елі стежив увесь час за її устами.
Анна говорила тихцем, тільки ворушилися губи в неї, а голосу її не було чути; тож Елі думав, що вона п’яна.
І сказав до неї: «Докіль ти будеш п’яною? Піди та витверезися!»
А Анна відповіла, кажучи: «О ні, мій Пане! Я – бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом.
Не вважай твою рабиню за якусь негодящу, бо то з надміру журби та горя я досі промовляла.»
Тоді Елі відповів їй: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала.»
Вона ж сказала: «Дозволь своїй рабині знайти ласку в твоїх очах!» І пішла собі жінка й їла, й лице в неї не було таке, як перше.
Встали вони раненько і, поклонившись перед Господом, пустилися в дорогу й прибули додому в Раму. Елкана спізнав Анну, свою жінку, й Господь згадав про неї,
і Анна, зачавши, у свій час породила сина й назвала його ім’ям Самуїл, бо, мовляла, – я його випросила в Господа.
Раз, коли чоловік Елкана рушив з усією своєю родиною, щоб принести Господеві щорічну жертву й виконати обіт,
Анна не пішла, кажучи своєму чоловікові: «Не піду, покіль не відлучиться хлопець; тоді я приведу його, й він побачить обличчя Господнє й там зостанеться назавжди.»
Елкана ж, її чоловік, мовив до неї: «Роби, як знаєш. Сиди дома, аж поки його не відлучиш. Дай тільки Господи, щоб справдилось твоє слово!» От і зісталась жінка й годувала сина, докіль не відлучила.
А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім, з однією міркою муки й бурдюком вина, та й привела його в дім Господній, у Шіло. Хлопець же був іще собі маленький.
Бичка заколено, а мати привела хлопця до Елі,
і сказала: «Прошу тебе, мій пане! Так правда, як ти живий, я та жінка, що тут стояла біля тебе, молившись до Господа.
Про це хлоп’ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього.
За те ж я й віддаю його Господеві: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!» І зоставила його там Господеві.
Самуїла 1, 28: “По ввесь свій вік буде відданий Господеві!”
