30. ПОХІД ДАВИДА НА АМАЛЕКИТЯН 1-20; РОЗПОДІЛ ЗДОБИЧІ 21-31
Як же прийшов Давид зі своїми людьми третього дня у Ціклаг, напали були амалекитяни на Негев і на Ціклаг: вони сплюндрували Ціклаг і спалили його вогнем;
зайняли в полон жінок і все, що було в ньому, мале й велике; але нікого не вбили, а погнали геть та пішли своєю дорогою далі.
Як же прийшов Давид зо своїми людьми в місто, воно було спалене; а їхніх жінок, синів і дочок забрано в полон.
Тоді Давид із людьми, що були з ним, заплакали вголос; і плакали, аж поки в них не стало сили плакати вже більше.
Обох жінок Давидових зайняли в полон: Ахіноаму з Єзреела й Авігайлу, вдову по Навалі з Кармелю.
Давид потрапив у велику скруту, бо люди говорили, щоб його каменувати, тому що в усіх було на душі гірко – кожному за своїх синів і дочок. Однак, Давид кріпився духом у Господі, своїм Бозі.
Давид сказав до священика Евіятара, сина Ахімелеха: «Принеси мені ефод.» І приніс Евіятар Давидові ефод.
І Давид спитав Господа: «Чи наздоганяти мені цю орду? Чи я її дожену?» І сказано йому: «Наздоганяй, ти доженеш їх певно та визволиш (бранців).»
І двигнувся Давид, він і шістсот чоловік, що були при ньому, прибули до Бесор-потоку; а ті, що відстали позаду, залишились.
Давид із чотирма сотнями гнав далі, а решта двісті зупинилась, бо були так потомлені, що не могли перейти Бесор-потоку.
Знайшли вони в полі якогось єгиптянина та й привели до Давида. Дали йому з’їсти хліба й води напитись.
Дали йому також шматок збитих сухих смокв і двоє грон родзинок. Те все з’їв він і очуняв, бо був не їв і не пив нічого три дні й три ночі.
Тоді Давид його спитав: «Чий ти? Звідки ти?» Той відповів: «Я єгипетський хлопець, раб одного амалекитянина. Пан мій мене покинув, бо три дні тому я був занедужав.
Ми були напали на Негев Керетійський, на той, що належав Юді, та на Негев Калевський, і Ціклаг були підпалили.»
Давид його спитав: «Чи проведеш мене до тієї орди?» Той відповів: «Поклянись мені Богом, що не вб’єш мене й не видаси моєму панові, то я проведу тебе до тієї орди.»
Повів він його туди, а вони розкинулись по всій країні, – їдять, п’ють і танцюють, святкуючи із-за великої здобичі, що були забрали з Філістимлянської землі й землі Юди.
Громив їх Давид від світанку аж до вечора, винищуючи так, що ніхто з них не врятувався, крім чотирьохсот молодих чоловіків, які скочили на верблюдів та повтікали.
І визволив Давид усе, що амалекитяни були забрали, й обох своїх жінок теж визволив.
Нічого в них не пропало, ні з малого, ні з великого, ні з синів, ні з дочок, ні зо здобичі, та ніщо з того, що ті були забрали, – все Давид повернув назад.
і забрали всіх овець і худобу та гнали їх перед Давидом, вигукуючи: «Це Давидова здобич!»
Тоді Давид повернувсь до тих двох сотень чоловік, що були надто стомлені й не могли йти за Давидом і що він лишив їх був при Бесор-потоці. Вони вийшли назустріч Давидові й людям, що були при ньому, й, приступивши до Давида та людей, поздоровили їх.
Та всякі злостивці й негідники між людьми, що ходили з Давидом, заговорили так: «Тому, що вони не ходили з нами, не дамо їм нічого зо здобичі, яку ми відібрали, крім Їхніх жінок та їхніх дітей: нехай собі їх візьмуть та йдуть.»
Але Давид мовив: «Не чиніте так після того, що Господь дав нам: нас оборонив, а орду, що була вийшла проти нас, він видав нам у руки.
Та й хто вас слухатиме в цій справі? Бо яка частина тих, що ходили в битву, така частина й тих, що сиділи при обозі! Всім приділять по-рівному.»
Так було воно з того дня надалі. Він це зробив законом та звичаєм в Ізраїлі по цей день.
Повернувшися в Ціклаг, Давид послав частину здобичі старшим юдейським, своїм приятелям, зо словами: «Ось вам гостинець зо здобичі від ворогів Господніх.»
І послав тим, що в Бетулі, в Рамоті-Негеві, в Яттірі,
тим, що в Ароері, в Сіфмоті, в Ештемоа,
тим, що в Кармелі, по містах єрахмаельських, по містах кеніїв,
тим, що в Хормі, в Бор-Ашані, в Атаху,
тим, що в Хевроні, та по всіх місцях, де Давид блукав був зо своїми людьми.
31. БИТВА НА ГОРІ ГІЛЬБОА ТА СМЕРТЬ САУЛА
Коли філістимляни воювали з Ізраїлем, мужі ізраїльські втікали від філістимлян; побиті падали на горі Гільбоа.
Філістимляни наскочили на Саула та на його синів і вбили Йонатана, Авінадава й Малкішуа, синів Саулових.
Тож битва зосередилась довкруги Саула: лучники стали у нього стріляти; і він був тяжко поранений.
Тоді Саул сказав до свого зброєноші: «Вийми твого меча й проколи мене, щоб не наскочили ці необрізані, не прокололи й не наругались надо мною.» Та його зброєноша не хотів, бо вельми був злякався. Тоді Саул вхопив меча та й настромився на нього.
Побачив зброєноша, що Саул мертвий, та й собі кинувся на свого меча й умер із ним.
Отак умерли разом того самого дня Саул, три його сини, його зброєноша, а й усі його мужі.
Тоді ізраїльтяни, що жили по тім боці долини й по тім боці Йордану, побачивши, що ізраїльські мужі повтікали та що Саул поліг із синами, покинули свої міста й повтікали, а філістимляни прийшли й у них осілись.
Другого дня прибули філістимляни обдирати мертвих і знайшли Саула з його трьома синами поляглими на горі Гільбоа.
Вони відтяли йому голову, зняли зброю з нього та й послали їх скрізь по землі Філістимлянській, щоб дати своїм ідолам і людям добру новину.
Потім склали його зброю в капищі Астарти, а трупа його повісили на мурі в Бет-Шані.
Коли мешканці Явеш-Гілеаду почули, що філістимляни вчинили з Саулом,
рушили всі мужі хоробрі й, пробувши усю ніч у дорозі, зняли трупи Саула та його синів з муру в Бет-Шані, принесли в Явеш і там їх спалили.
Кості ж узяли, поховали під тамариском у Явеші й сім день постили.
