Перші асоціації, які виникають, коли чуємо слово «азарт», це – казино, карти, рулетка, гральні кості, грошові ставки на певні події… Тобто речі цілком несумісні з християнством, адже ведуть до невпорядкованого використання матеріальних засобів, нечесного їх здобування – не так, як Бог заповідав, що «як будеш їсти працю рук твоїх, щасливий будеш і добре тобі буде» (Пс 128(127),2). Як наслідок – ледарство і залежність від моменту, що «ось-ось поталанить».
Але, як кажуть, «таланить» тут тільки тому, хто ці ігри організовує. Натомість ті, хто сподівається через них покращити свій добробут, все більше узалежнюється від такого способу життя, занедбуючи той неоціненний дар, який Христос Своїм розп’яттям придбав для кожного з нас – свободу.
Однак всякий стереотип – це лише одна грань певної дійсності. Сама ж дійсність – значно повніша і охоплює більше рис, ніж ми звикли під нею розуміти. Так є і з азартом – явищем суто психологічним. Те, що ми зазвичай під ним розуміємо, – це негативний його бік. Явище ігроманії настільки полонило наше суспільство, що не дозволяє нам помітити, як можна азарт використовувати на добро.
Відповідь на це запитання криється в самому означенні поняття азарту. В європейські мови воно прийшло з арабської і первісно справді означало саме гру в кості. А от французька та італійська мови уже надають йому психологічного відтінку. У першій слово «hasard» означає «випадок, випадковість», а у другій «azzardo» – це «ризик». І вже від них бере свій початок поняття азарту в сучасному його розумінні як «емоційного стану збудження, пов’язаного з очікуванням бажаного результату своєї діяльності або того, за кого уболівають». Академічний тлумачний словник української мови подає азарт як «сильне захоплення чим-небудь: запал, завзяття».
Якщо вдуматися у всі ці інтерпретації, то азарт уже не видається чимось загрозливим для нашої свободи, а радше навпаки. Християнство без ризику – це не християнство. Ризикували перші апостоли, які відгукнулися на заклик Христа іти за Ним. Інакше навіщо Петрові було б питати Вчителя: «Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» (Мт 19,27). Ісус зі свого боку теж не заперечує ризику, попереджає про гоніння, утиски, спокуси, загрози для життя, але пропонує незмірно ціннішу нагороду, яка цей ризик оправдовує. Недаремно у притчі про таланти Він порівнює служіння Своїх послідовників з торгівлею – справою надзвичайно ризикованою. Перші двоє слуг не побоялися, ризикнули, орудували талантами, які їм Господар довірив, і отримали нагороду. А той, хто уникав ризику, закопавши талант у землю, не уникнув справедливої кари.
Якщо говорити про азарт як про емоційне збудження в очікуванні бажаного результату своєї діяльності, то спадає на думку кінцева ціль нашого життя – Царство Небесне, яке «здобувається силою» (Мт 11,12). Звісно, передусім за Божою благодаттю, але і не без наших старань та рішень. Тож якщо не будемо очікувати його з азартом: із запалом, завзяттям, то якими будуть наша діяльність та її плоди? Та й самі ми якими постанемо колись перед Суддею, якщо усе своє духовне життя триматимемо в комфортних рамках, проводитимемо мляво, не даючи йому розвинутись? – Такими, що заслужать на докір і засуд: «Тому, що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх» (Од 3,16).
Нарешті, коли вболіваємо за когось з азартом, то це не означає горлання з трибун стадіону як під час гри улюбленої футбольної команди, а насамперед щиру ревну молитву за потреби наших ближніх та допомогу їм.
Тож «не гасімо Духа» (пор. 1 Сл 5,19), Який викликає у нас і хотіння, і діяння за Своїм уподобанням (пор. Флп 2,13), аби ми не відбували нашу місію на землі як якесь обтяжливе доручення, а в усіх обставинах служили Господеві з радістю (пор. Пс 100(99),2), з азартом, і цим сподобилися осягнути Його Царство
