Ернесто Діако: «Першими євангелізаторами молоді є самі молоді люди»

Завершальним моментом Форуму став Подячний Молебень та слово Ернесто Діако, секретаря Комісії у справах молоді CCEE.

Учасники Форуму спільно подякували Богові за час молитви, зустрічей і спільної праці та за можливість разом шукати відповіді на виклики, з якими сьогодні стикається українська молодь у Європі.

У своєму виступі  Ернесто Діако зазначив:

 —  Насамперед хочу передати вітання та побажання Його Високопреосвященства монсеньйора Клаудіо Джуліодорі, голови Комісії у справах молоді Ради Єпископських Конференцій Європи (CCEE), який цими днями перебуває в Ассізі на формаційному курсі Католицького університету Святого Серця, де він є генеральним церковним асистентом. Монсеньйор Джуліодорі дуже шкодує, що не може особисто взяти участь у цій зустрічі, і доручив мені передати — від його імені та від імені CCEE — найтепліший знак церковної єдності та духовної близькості. Я охоче приєднуюся до цих побажань.

У роки його головування, яке розпочалося наприкінці 2022 року, Комісія у справах молоді CCEE неодноразово приділяла увагу душпастирству молоді на європейському рівні. Зокрема, хочу згадати:

• опитування щодо соціокультурної ситуації молоді в Європі та душпастирства молоді Єпископських Конференцій CCEE, проведене на початку 2024 року;
• зустріч національних відповідальних осіб секцій, які входять до складу Комісії у справах молоді CCEE — душпастирства молоді, покликань, шкільної та університетської душпастирської діяльності — у Сантьяго-де-Компостела 17–22 вересня 2024 року;
• онлайн-зустріч тих самих відповідальних осіб 21 квітня 2026 року, присвячену взаємозв’язку між душпастирством молоді та цифровим середовищем.

Із цих зустрічей та обміну досвідом, у яких Українська Греко-Католицька Церква завжди брала участь, вимальовується загальна картина з певними спільними рисами та тенденціями, які стосуються душпастирства молоді в Європі.

1.

Перше спостереження є майже очевидним: ситуація молоді та душпастирські підходи Церков у Європі дуже відрізняються залежно від географічного регіону, країни, а подекуди навіть у межах однієї країни. Це приводить до висновку, який зовсім не є очевидним: не існує єдиного шляху, щоб зустрічати молодь і звіщати їй Євангеліє. Потрібно використовувати різні методи та інструменти, не залишаючи без уваги жодної можливості.

2.

Другий висновок також може здатися зайвим. Більшість європейських Церков відзначають високий рівень секуляризації своїх суспільств, що проявляється також у зменшенні кількості молоді, яка практикує віру.

Спільним є усвідомлення того, що більшість молодих людей сприймає Церкву як застарілу реальність, відірвану від життя, інституцію, сповнену правил і заборон, яка часто говорить незрозумілою мовою та пов’язана з численними скандалами. Ця дистанція є також наслідком послаблення передачі віри з боку традиційних її носіїв, передусім сім’ї.

Попри це, найпоширенішою реакцією європейської молоді є не відкритий відкид віри, а пошук «духовності на власний смак», яку часто обмежують приватною сферою. Молоді люди в Європі зростають у реальності, яка відкрито не виступає проти Бога чи Церкви, проте фактично живе без Бога і без Церкви. Віра не сприймається як необхідність, а радше як особистий вибір, нарівні з багатьма іншими.

3.

Така ситуація ставить під сумнів деякі звичні для нас форми душпастирства, водночас відкриваючи нові та плідні горизонти. Про це свідчить, зокрема, дивовижне зростання кількості молодих людей і молодих дорослих серед катехуменів, а також інші ознаки релігійного пробудження в окремих країнах Західної та Північної Європи — саме в найбільш секуляризованих регіонах.

Варто зауважити, що в багатьох випадках бажання глибше пізнати християнську віру та прийняти Хрещення виникає завдяки свідченню однолітків. Відбувається надзвичайно важлива і обнадійлива річ: першими євангелізаторами молоді є сама молодь.

Це підтверджує також те, про що йшлося у посланні до Синоду Єпископів, надісланому після завершення зустрічі в Сантьяго-де-Компостела: «З молоддю важливіше не говорити про Бога, а допомогти їй пережити досвід Бога, жити вірою та свідчити про неї через глибокий досвід, який захоплює, такий як Всесвітній день молоді і багато інших звичайних та особливих душпастирських ініціатив, які сьогодні розвиваються в Європі».

Попри часто невелику кількість, можемо стверджувати, що в Європі є багато молодих людей, які по-справжньому залучені до життя Церкви, усвідомлюють своє християнське покликання та прагнуть ділитися з іншими цінностями віри.

Зазвичай такі молоді люди формуються у парафіях, спільнотах, рухах та церковних організаціях, беруть участь у формаційних зустрічах, паломництвах, літніх таборах і братерських зустрічах. Вони долучаються до літургійного життя як читці, співаки, вівтарні служителі. Нерідко служать волонтерами у різноманітних церковних ініціативах.

Зазвичай це мотивовані молоді люди, які охоче розповідають про власний духовний досвід, дають — також дорослим — красиве, глибоке й дуже особисте свідчення віри, співпрацюють зі священниками у реалізації різноманітних євангелізаційних ініціатив.

Я б додав, що це молоді люди, які шукають супутників на життєвій дорозі та прагнуть зустрічати Церкву в місцях свого щоденного життя, зокрема й у цифровому середовищі.

4.

Якщо запитань не бракує, то якими є відповіді наших Церков? Які пропозиції найпоширеніші та найпривабливіші?

У душпастирстві молоді європейських Церков співіснують традиційні форми та інноваційні досвіди. Спільною тенденцією є дедалі частіший перехід від масового душпастирства до особистого супроводу. Звичайно, ці два підходи не суперечать один одному.

Особливо виразно бачимо потребу в тому, щоб кожна молода людина особисто відчула на собі погляд прийняття, любові та правди.

Якщо говорити про місця, то парафія в багатьох контекстах залишається основним простором для життя та живлення віри. Важливу роль відіграють також спільноти, рухи та церковні організації, які пропонують сильний і привабливий досвід. У різних країнах зростає значення католицьких шкіл та університетських капеланств.

Великою є також притягальна сила санктуаріїв — не лише тих, які мають міжнародне значення. Таких ініціатив справді багато. Можна сказати, що паломництва та різноманітні «шляхи» належать до пропозицій, які найкраще допомагають налагодити контакт із молодіжним середовищем. Те саме стосується літніх таборів, волонтерства та служіння бідним.

Адже це можливості, у яких людина залучається цілковито, а не лише на інтелектуальному рівні. Саме тому часто організовують також заходи, де поряд із духовністю значне місце відводять музиці чи спорту.

У різних країнах поширеною є також пропозиція євангелізаційних курсів — зокрема Alpha, «Сикомор», проєкту 10k та інших.

Через свою велику духовну та формаційну цінність не втрачає значення Всесвітній день молоді — досвід, який завжди залишає незабутній слід у тих, хто має можливість у ньому взяти участь.

5.

Окреме місце займають досвіди так званого «цифрового» душпастирства, яке використовує платформи, соціальні мережі, застосунки, подкасти, а також чат-боти на основі штучного інтелекту. Їх створюють, щоб сприяти контакту між Церквою та молоддю, надавати ресурси для духовного розвитку і формації та розповідати про церковні ініціативи.

З численних прикладів можна виокремити певну стратегію душпастирства молоді.

Передусім очевидним є прагнення поставити в центр молодих людей, розглядаючи їх не лише як адресатів, але й як активних учасників та творців ініціатив.

Крім того, такі проєкти часто звертаються до молоді, яка не має тісного зв’язку з церковним середовищем, адже цифровий простір є особливо важливим місцем першого контакту.

Ще одним важливим елементом є вибір бути присутніми у цифрових просторах «для всіх» — тих, якими молодь зазвичай користується. Це означає активну та професійну присутність у провідних соціальних мережах.

Ще одним спільним напрямом є увага до спільнотного виміру: усі ці досвіди спрямовані на побудову стосунків і мереж взаємодії, відходячи від односторонньої комунікації.

Таким чином, цифровий простір стає місцем зустрічі та приналежності, а не просто платформою для споживання контенту.

Так формується модель душпастирства молоді, заснована на взаємодії та поєднанні різних форматів.

Насамкінець варто підкреслити, що часто йдеться про гібридні пропозиції — онлайн та офлайн, у яких цифровий формат завжди поєднаний із реальними зустрічами.

Це підтверджує те, що пише Папа Лев XIV в енциклічному листі «Magnifica Humanitas», словами, які є великим натхненням також для душпастирства молоді:

«Навіть коли машини перевершують людину в ефективності, у центрі історії залишається людське обличчя, яке просить, щоб на нього дивилися. Це людське обличчя є тією повнотою, до якої прямує історія. Це таїнство зібрання всього воєдино, впевненість у тому, що Отець постановив повернути до Христа, єдиного Глави, усе — те, що на небі, і те, що на землі» (№ 233).

І ще:

«Правда, яку ми не повинні втрачати, — це правда про Бога і людину, якою їх об’явив нам Христос. Необхідно відмовитися від індивідуалістичного й технічного бачення людини, начебто реальність є лише матерією, яку можна формувати відповідно до егоїстичних інтересів — як особистих, так і групових» (№ 237).

Це також моє переконання і моє побажання: щоб завдяки свідченню кожного з нас обличчя наших молодих людей могло зустріти обличчя Христа та разом із Ним будувати нову Європу, спрямовану до тієї цивілізації любові та миру, яка є єдиною, гідною людини.