Коли Бог говорить через людей поруч. Свідчення учасників зустрічі Тезе

Учасники поїздки на 48-му Європейську зустріч молоді Тезе поділилися своїми враженнями, які для багатьох стали глибоким духовним пережиттям, часом внутрішнього оновлення, вдячності та єдності.

Чимало з них зізнавалися, що вирушали в дорогу без особливих очікувань, а дехто — навіть із сумнівами. Поїздка у різдвяно-новорічний час означала вихід із зони комфорту: далеко від родини, усталених традицій і домашнього тепла. Та вже під час перебування в Тезе прийшло усвідомлення, що саме тут народжується особлива спільнотність — коли поруч не лише «свої», а люди, які стають близькими у спільній молитві.

У багатьох свідченнях звучала думка про цінність простих речей — саме про це говорив у своїх настановах владика Богдан Дзюрах. Ковток води в дорозі, добре слово, щирість французьких родин, які приймали паломників, і сама можливість повернутися додому живими — усе це учасники називали знаками Божої любові й підставами для глибокої вдячності. Поїздка допомогла по-іншому подивитися на труднощі, навчила бачити добро навіть у втомі та випробуваннях.

Для декого ця зустріч стала моментом внутрішнього зцілення і повернення на духовний шлях. Попри насичену програму й брак тиші, учасники відчували, як Бог промовляє через людей поруч — через спільноту, священників, проповіді та живі свідчення. Багато хто говорив про полегшення, розраду і нові рішення щодо власних життєвих питань.

Софія:

— У цій поїздці я вкотре переконалася, що потрібно вміти помічати найпростіші речі. Про це дуже просто і глибоко говорив владика Богдан у своїй проповіді: ковток води, який ти зробив в автобусі, доброту французів, які тебе прийняли, добре слово від людей, які поруч із тобою. 

Ми часто задумуємося над тим, що не вдалося, де були проблеми, що не склалося. Але майже ніхто не задумується над тим, скільки доброго було в цих простих речах. Навіть у тому, що ми всі їдемо додому живі й здорові. Хтось трохи втомлений, хтось трохи хворий, але немає якоїсь найбільшої втрати. І за це ми маємо дякувати Богові.

Чесно кажучи, я не дуже хотіла їхати в цю подорож. Багато хто з нас планував провести Новий рік інакше. Це був вихід із зони комфорту — залишити сім’ю, традиції й поїхати святкувати в Європу. Але коли ти розумієш, що святкуєш цей Новий рік зі своїми людьми й з іноземцями, які стали твоїми, тоді приходить усвідомлення ― як добре, що я тут.

І це дало можливість відчути єдність і вдячність за найпростіші речі.

Настя:

― У цю поїздку я їхала зі своїми переживаннями і турботами. Я дуже чітко відчувала, як Господь промовляє до мене через кожного з вас — через людей, священників і владик.

Проповідь владики Богдана мене надзвичайно зачепила. Вона торкнулася того, що боліло мені багато років. Я відчула полегшення, розраду і знайшла для себе певне рішення щодо своїх проблем.

Мені здається, що я знову повертаюся на той шлях, з якого колись збилася. І це, напевно, найцінніше, що дала мені ця поїздка.

Ілона:

― Дякую Богові й усім людям, завдяки яким ця поїздка стала можливою. Ця паломницька подорож була для мене особливою, бо я їхала зі своїм інструментом. Я відчувала себе маленькою частинкою України, адже бандура — це український інструмент.  Мені було дуже приємно, коли після молитов і виступів люди підходили, розпитували, фотографувалися. І ще я зрозуміла, наскільки в нас неймовірна команда. Дякую вам усім за щирість і тепло.

Сергій:

― Дуже вдячний усім за ці майже десять днів. Для мене ця поїздка була важкою — через дорогу, втому, постійні переїзди. Але саме тут я зрозумів, наскільки ми звикли до війни. Я прокидався вночі й ловив себе на думці, що зараз знову не посплю через тривогу, а потім згадував, що я не в Києві, а в Парижі.

Бачити літаки в небі, феєрверки, спокій — це змушує замислитися, за що ми боремося. Нам потрібно зробити все, щоб таке небо знову було і в Україні.

Оленка:

― Дякую Богові за можливість поїхати в це паломництво. Воно об’єднало дуже багато моїх друзів, з якими ми давно не мали нагоди бути разом. Молитви, співи, служби — такого досвіду в нас ще не було. Було складно, але це показало, наскільки ми сильні разом.

Дякую своїм друзям, спільноті «Обнові» та організаторам. Ви зробили дуже багато, навіть тоді, коли не все залежало від вас.

Зеник:
― Для мене ці дні стали часом морального і ментального відновлення. Життя в постійних тривогах і обов’язках потребує тиші. Мені дуже близьке поєднання віри в Бога зі свідченням її в житті — особливо серед ровесників. Дуже вдячний за ці духовні розмови і за те, що ми так провели новорічний час — у молитві, а не в порожніх святкуваннях.

Таня:
― Я їхала в цю поїздку з дуже малими очікуваннями — просто помолитися. Але я повертаюся з набагато більшим. Відчула таку єдність, якої не відчувала ніколи раніше. Навіть у тиші Тезе цю єдність неможливо передати словами. Дуже вдячна кожному з вас за підтримку. Просто бути поруч — це вже дуже багато.

Підготувала Наталія Павлишин