БЛОК ШОСТИЙ. ЗУСТРІЧ ДРУГА. В ЄДНОСТІ – СИЛА

Читай також

  • БЛОК СЬОМИЙ. ЗУСТРІЧ ДРУГА. ФІНІШ – ЦЕ ПО СУТІ СТАРТ
  • БЛОК СЬОМИЙ. ЗУСТРІЧ ПЕРША. НАЙБІЛЬШИЙ СКАРБ
  • БЛОК ШОСТИЙ. ЗУСТРІЧ ТРЕТЯ. ОВЕЧКИ ХРИСТОВІ, АЛЕ НЕ СТАДО
        • БЛОК ШОСТИЙ. ЗУСТРІЧ ДРУГА. В ЄДНОСТІ – СИЛА

          Талісман:

          Сім’я По із м/ф «Панда кунг-фу 3»

          Біблійний уривок:

          Еф 2, 11-22

          Мета:

          Пояснити значення Церкви і спільноти в житті християнина;

          Дискусійне питання:

          Бог один і любить усіх людей, а окрім християн Йому поклоняються також юдеї й мусульмани; тож чи є сенс після цього всього належати до якоїсь релігії, ходити до церкви, якщо можна просто поклонятись одному Богові або просто бути доброю і чесною людиною?

           

          Джерела для катехизації:

          Біблійне читання: Еф 2, 1-22
          1. І ви були мертві вашими провинами й гріхами,
          2. в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту.
          3. Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші.
          4. Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас,
          5. мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасені! –
          6. І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі;
          7. щоб у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі.
          8. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий.
          9. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися.
          10. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили.
          11. Тож пам’ятайте, ви, колись погани тілом, – яких звуть “необрізанням” ті, що звуться “обрізанням”, довершеним рукою на тілі, –
          12. що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства й чужі заповітам обітниці, без надії і без Бога в цьому світі.
          13. Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою.
          14. Бо він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, – своїм тілом
          15. скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами,
          16. і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому.
          17. Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько;
          18. бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі.
          19. Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі,
          20. побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос.
          21. На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі;
          22. на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.
          Катехизм УГКЦ «Христос - наша Пасха», 283-289

          2. Церква – єдина, свята, соборна й апостольська

          283 Святі Отці в Нікейсько-Царгородському Символі віри соборно окреслили найхарактерніші ознаки Христової Церкви. Спираючись на сповідування віри, що використовувалися від апостольських часів, вони назвали Христову Церкву «єдиною, святою, соборною і апостольською». Ці ознаки Церкви відкриваються у світлі віри, щоб у зновупришесті Христа виявитися в повній славі.

          а. Церква – єдина

          284 Христова Церква єдина, бо один є Бог: «Один Бог і Отець усіх» (Еф. 4,6); і один є Ісус Христос – Будівничий Церкви: «Збудую Мою Церкву» (Мт. 16, 18). Збудована Христом і оживлена Святим Духом, Церква є «таїнством неподільної єдності на зразок Пресвятої Тройці». Єдність Церкви основана на одній спільній вірі в Пресвяту Тройцю – Отця, і Сина, і Святого Духа – і на єдиному Хрещенні: «одна віра, одне Хрещення» (Еф. 4, 5). Через єдину віру і єдине Хрещення ті, що увірували, стають членами єдиного Тіла Христового: «Отак і ми: численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член» (Рм. 12, 5). Єдина Церква є прообразом об’єднаного Божого Люду, котрий буде досконало явлений у Царстві Божому.

          285 Таїнство Божого життя – «тайна, захована від віків та поколінь» (пор. Кл. 1, 26), – було явлене людям у воплоченому Слові Божому. Подібно і Христова Церква – таїнственне Тіло Христа – видимо являється
          в помісних Церквах, «у якиx і з яких існує одна і єдина Соборна Церква».

          286 Кожна місцева Церква виявляє єдність Церкви в ієрархічній упорядкованості різних служінь довкола єпископа: пресвітерського і дияконського, монашого і мирянського. Завдяки служінням цих «різних членів» одного Христового Тіла, «кожне тіло, складене та споєне всякою в’яззю допомоги, згідно з відповідним діянням кожного члена, від нього бере зріст на будування самого себе в любові» (Еф. 4, 16). Єпископ у своєму служінні розпізнає дари Святого Духа у вірних і покликає їх до різних служінь у Церкві.

          287 Єдність віри помісних Церков виявляється у спільному сповідуванні віровчення Вселенських Соборів. З єдиної віри Церкви – Христового Тіла – випливає спільна участь вірних у Святих Таїнствах, особливо ж у Євхаристії, коли вони в Причасті Тіла і Крові Господньої самі стають одним тілом: «Наше вчення згідне з Євхаристією, і Євхаристія підтверджує це вчення». Для кожної помісної Церкви мірилом правовірності її навчання віри («правилом віри») є Святе Письмо і Святе Передання, гарантом збереження і вірності якому є служіння Римського Єпископа.

          б. Церква – свята

          288 У Святому Письмі Сам Господь Бог називає Себе Святим: «Бо я – Бог, не людина; Святий посеред тебе» (Ос. 11, 9), – і покликає людей стати подібними до Нього у святості: «Я бо – Господь, Бог ваш; ви маєте ставати святими й бути святими, бо Я – святий» (Лев. 11, 44). Святість Бога є джерелом святості Церкви. «Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зі словом, щоб появити Собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна» (Еф. 5, 25-27). цю святість Церква стверджує літургійно, запрошуючи вірних до Причастя словами «Святеє святим».

          289 Церква є місцем зростання людини у святості, дарованій благодаттю Святого Духа. Святий Дух веде людей дорогою святості, даруючи у Святих Таїнствах церкви благодать покаяння та обожествлення. Святий Дух відкриває людині ту істину, що «Церква, яка обіймає у своєму лоні також і грішників, є святою і водночас потребує очищення». Входячи до Церкви крізь «двері покаяння», люди вступають у «райські двері» Божого освячення і благословення. У Святій Церкві звершується найбільше чудо – переображення грішника в праведника. Через зростання членів Церкви у святості Господь переображує все творіння, визволяючи його з-під панування стихій «цього світу» і скеровуючи до повноти «нової землі» (пор. Од. 21, 1).

          Катехизм Католицької Церкви, 839-848

          Церква і нехристияни

          839    Щодо тих, хто ще не прийняв Євангелія, то вони також різними шляхами спрямовані до Божого Народу (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 16.):

          Ставлення Церкви до єврейського Народу. Церква, Божий Народ Нового Союзу, досліджуючи своє власне таїнство, відкриває свій зв’язок з єврейським Народом (Пор. ІІ Ватиканський Собор, Декл. « Nostra aetate », 4.), «до кого Господь Бог наш промовляв раніше» (Римський Мисал, Богослужіння Великої П’ятниці, 13, загальна молитва VI.). На відміну від усіх інших нехристиянських релігій, юдейська віра вже є відповіддю на Боже об’явлення в Старому Завіті. Це єврейському Народові «належить усиновлення, і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці; їхні отці, з них І Христос тілом» (Рим. 9,4—5), бо «дари Божі і покликання незмінні» (Рим. 11,29).

          840    А втім, якщо розглядати майбутнє, то Божий Народ у Старому Завіті і новий Божий Народ прагнуть до подібної мети: очікування приходу (або повернення) Месії. Але, з одного боку, це – очікування другого повернення Месії, умерлого й воскреслого, як визнаного Господа і Сина Божого, а з іншого – очікування приходу Месії, риси Якого приховані до кінця віку; очікування, супроводжуване драмою незнання або не визнавання Ісуса Христа.

          841    Відношення Церкви з мусульманами. «Задум спасіння охоплює також і тих, що визнають Творця, насамперед мусульман, які зберігають віру Авраама і вшановують разом з нами єдиного Бога, милосердного, що судитиме людей в останній день» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 16; пор. II Ватиканський Собор, Декл. « Nostra aetate », 3.).

          842    Зв’язок Церкви з нехристиянськими релігіями є насамперед зв’язком спільного походження і спільної мети всього людського роду:

          «Бо всі народи утворюють єдине суспільство; вони мають спільний початок, тому що Бог оселив рід людський на землі; вони мають також одну кінцеву мету – Бога, провидіння Якого, свідчення доброти і задум спасіння поширюються на всіх, аж поки вибрані не об’єднаються у святому місті» (II Ватиканський Собор, Декл. « Nostra aetate », 1.).

          843    Церква визнає в інших релігіях пошуки – «ще в тіні і в образах» – Бога незнаного, але близького, бо Він дає усьому життя, дихання і все і бажає, аби всі люди спаслися. Таким чином, Церква розглядає все, що можна визнати добрим і правдивим у цих релігіях, «як приготування до Євангелія і дар Того, Хто освічує кожну людину, щоб врешті-решт вона мала життя» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 16, пор. II Ватиканський Собор» Декл. « Nostra aetate », 2, Павло VI, Апост. зверн. « Evangelii nuntiandi », 53.).

          844    Однак у своїй релігійній поведінці люди виявляють також обмеженість і помилки, які спотворюють у них образ Божий:

          «Досить часто люди, обмануті лукавим, нікчемніли у своєму розумуванні і заміняли Божу правду на брехню, слугуючи радше створінню, ніж Творцю, або ж, живучи й умираючи без Бога в цьому світі, наражені на крайню розпуку» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 16.).

          845    Щоб знову зібрати всіх Своїх дітей, яких гріх розпорошив і ввів в оману, Отець захотів скликати всіх людей у Церкві Свого Сина. Церква є тим місцем, де людство повинно знову віднайти свою єдність і спасіння. Вона є «примиреним світом» (Св. Августин, Проповіді, 96, 7, 9.). Вона є кораблем, який «плаває у цьому світі подихом Святого Духа під повними вітрилами Хреста Господнього» (Св. Амвросій, Про дівицтво, 18, 119.); за іншим образом, прийнятим Отцями Церкви, Церква є Ковчег Ноя, який єдиний рятує від потопу (Пор. вже 1 Пт. 3, 20-21.).

          «Поза Церквою нема спасіння»

          846    Як слід розуміти це твердження, яке часто повторювали Отці Церкви? Якщо його сформулювати позитивно, воно означає, що всяке спасіння йде від Христа-Голови через Церкву, яка є Його Тілом:

          «Спираючись на Святе Письмо і Традицію, Святий Собор навчає, що ця паломницька Церква є необхідною для спасіння. Власне, один тільки Христос є посередником і дорогою спасіння, Він для нас стає присутній у Своєму Тілі, яким є Церква; виразно наголошуючи на необхідності віри і Хрещення, Він водночас підтвердив необхідність самої Церкви, у яку люди входять через Хрещення, немов через двері. Саме тому не можуть бути спасенними ті люди, які, знаючи, що Вселенську Церкву заснував Бог через Ісуса Христа як необхідну, не хочуть вступити до неї або залишатися в ній» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 14.).

          847    Це твердження не стосується тих, які не з власної вини не знають Христа і Його Церкви:

          «Ті, що не з власної вини не знають Євангелія Христа і Його Церкви, але шукають Бога щирим серцем і намагаються під впливом Його благодаті діяти так, щоб сповнити Його волю, так, як їм диктує їхнє сумління, можуть осягнути вічне спасіння» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 16; пор. Конгрегація віровчення, Послання до архиєпископа Бостона: DS 3866-3872.).

          848    «Хоча Бог відомими лише Йому шляхами може привести людей, які не з власної вини не знають Євангелія, до віри, без якої «неможливо подобатися Богові» (Євр. 11,6), Церква має обов’язок, а водночас і святе право, проповідувати Євангеліє» (II Ватиканський Собор, Декр. «Ad gentes», 7.) усім людям.

           

          Рекомендований порядок проведення катехизації:

          1Після молитви розповідаємо про те, що люди, які не належать до Церкви і не мали змоги чути Слово Боже можуть спастися, коли жили за законами природної моралі.

          2І тоді напрошується висновок: а для чого це все взагалі потрібно, ті Церкви й обряди, якщо можна було би просто жити за законом сумління? І відповідно, для чого нам потрібні священики й інші вірні, якщо Бог може спасти нас кожного зокрема? Що собою являє Церква?
          3Під час цієї дискусії вам допоможе ККЦ, пп. 839-848. Зокрема звідти можна буде чіткіше дізнатись вчення Церкви про спасіння для нехристиян. Зокрема там ідеться, що спастися можуть люди, які не з власної вини не мають можливості почути Благу Вістку про Спасителя, але шукають Його своїм серцем і живуть за природнім законом, який Він вклав у кожну людську душу.

          А як щодо тих, які все ж почули Євангеліє Христове й увірували? Відповідь на це питання дає Святе Письмо (біблійне читання з Еф 2,11-22). Ключовими у даному уривку є його останні слова, де говориться, що ми, християни, разом є міцною будівлею, фундаментом якої є сам Христос.

          Цікавим є вживання в цьому уривку словосполучення «міцно споєна», що в грецькому оригіналі передається через одне слово «сингармолоґео», що бере свій корінь від слова «гармонія» – «злагода». Таке слово у всьому Новому Завіті вживається лише двічі, другий раз – у тому ж Посланні до Ефесян 4,16, де говориться про досконалий гармонійний уклад людського тіла, де кожен орган, пов’язаний з іншими органами, спричиняється розбудови й зросту організму. Саме такою має бути «міцно споєна» будівля Церкви Христової.

          4Інтерактив: Вежа – ділимося на декілька команд по 5-6 осіб. Ведучий називає комбінацію (наприклад – дві ноги, одно коліно, чотири руки) завдання команд як найшвидше побудувати вежу так щоб на землі було тільки те що сказано в комбінації. Хто виконає першим той переміг. Таких комбінацій може бути декілька. (гра на єдність та доповнення один одного). За виграшні бали можна давити якісь винагороди.

          5Таким чином, роблячи висновок кажемо, у спільноті Церкви кожен із нас є ближчим до Царства Божого, тому що тоді він не  самотній, а заручений підтримкою своїх братів та сестер у Христі, який є наріжним каменем Божого Народу.

          6Молитва:

          Псалом 133 (132)
          1. Висхідна пісня. Давида. Глядіть, як добре і як любо, коли брати живуть укупі!
          2. Немов на голові найліпше миро, що на бороду стікає, бороду Арона, на комір його шат стікає.
          3. Немов роса хермонська, що спадає на сіонські гори: бо там Господь зсилає благословення, життя повіки.

          Читай також

        • БЛОК СЬОМИЙ. ЗУСТРІЧ ДРУГА. ФІНІШ – ЦЕ ПО СУТІ СТАРТ
        • БЛОК СЬОМИЙ. ЗУСТРІЧ ПЕРША. НАЙБІЛЬШИЙ СКАРБ
        • БЛОК ШОСТИЙ. ЗУСТРІЧ ТРЕТЯ. ОВЕЧКИ ХРИСТОВІ, АЛЕ НЕ СТАДО
          • Оціни

            [ratemypost]

               

              Коментарі