Владика Андрій Хімʼяк: «Ви інвестуєте свою працю в молодь, а це перспектива Церкви на найближчі 50 років»

Патріарша комісія УГКЦ у справах молоді 28–30 вересня провела формаційні навчання для представників молодіжних комісій з різних єпархій України. Упродовж трьох днів учасники працювали над практичними інструментами для молодіжного служіння ― вивчали основи проєктного менеджменту та фандрайзингу, а також напрацьовували власні проєкти.

До учасників навчань звернувся  єпископ-помічник Київської архиєпархії, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, заступник голови Душпастирської Ради Патріаршої курії УГКЦ - Владика Андрій (Хімʼяк), подякував тим, хто щодня працює з молодими людьми, наголосивши, що це служіння має значення не тільки для сьогодення, а й для майбутнього Церкви.

― Дякую вам за вашу активність, за вашу працю. Бо ви робите дуже велику місію, бо інвестуєте свою працю в молодь. Це перспектива Церкви на найближчі щонайменше 50 років. Коли ці люди будуть дозрівати до свого середнього віку, до свого зрілого віку, відповідно, це є те, чим буде наповнена Церква найближчі 50 років. Робота з молоддю значно ширша, ніж організація зустрічей чи окремих заходів. Через неї Церква інвестує у майбутні християнські родини, виховання дітей, формацію та святість наступних поколінь.

Ви маєте честь працювати з найкращими. Ми як Церква дуже радіємо, що маємо таку живу, автентичну молодь, яка шукає глибини. Вона не хоче чогось поверхового. Її цікавлять речі, які виходять далеко за межі TikTok, — насправді глибокі питання. Нерідко це такі серйозні питання, що ми самі замислюємося, як на них відповісти, бо ці відповіді не лежать на поверхні, їх потрібно шукати глибше.

Саме тому служіння молоді вимагає від тих, хто ним займається, особистої залученості, готовності слухати, шукати відповіді разом із молодими людьми і присвячувати цьому значну частину свого життя.

Однією з тем, на якій владика Андрій Хімяк зосередив увагу, стало покликання. Це тема також була серед пріоритетуСиноду Єпископів УГКЦ, який окремо розглядав питання покликань до священства, чернецтва та богопосвяченогожиття. Це питання безпосередньо пов’язане з християнською родиною та молодіжним середовищем.

― Минулого року ми мали своє розважання, роздуми над християнською родиною. Бо християнська родина — це найменша частинка наших парафій, нашої цілої глобальної Церкви, в якій народжується життя. А цьогоріч ми розуміємо, що християнські родини, з одного боку, потребують душпастирського слова, потребують душпастирів, а з іншого боку, вони і приводять душпастирів для цілої Церкви. Тобто з них виходять ці душпастирі.

Владика звернув увагу на демографічні виклики, які сьогодні переживають семінарії. 

― Наша Церква сьогодні потребує нових покликань. Молодь хоче бачити поруч зі собою священника, до якого можна прийти, якому можна довіряти, з яким цікаво говорити про віру і життя. Тому маємо дбати про те, щоб таких священників було більше. А формування покликань — це спільна відповідальність. До цього долучаються християнська родина, парафія, катехитична та молодіжна комісії, єпископи й священники. Кожен на своєму місці може зробити свій внесок у те, щоб молода людина почула своє покликання і наважилася його прийняти. Саме тому ваша роль у цьому процесі є надзвичайно важливою.

Молодіжні спільноти як середовище покликань

Під час Синоду єпископи також аналізували, з яких середовищ найчастіше походять покликання. Одним із таких середовищ він назвав священничі родини, іншим — молодіжні спільноти.

― Ми кажемо, що одна з категорій — це священничі родини. Це, з одного боку, логічно, бо якщо тато є священником, і ти бачиш тата-священника, що він є добрим священником, хочеш його наслідувати. Хоч, як я казав на зустрічі з душпастирями, нераз є такі випадки, коли кажуть, що не хочуть бути священником, бо тата ніколи немає вдома. Тобто і таке буває.

Саме активне християнське середовище молоді створює умови, у яких людина може почати розпізнавати своє покликання.

― Друге середовище — це молодіжні спільноти. Тому що ми кажемо, що, як би не було, всі покликання — це активна християнська молодь. Якщо молодь наша неактивна і нехристиянська, там, щоб вийшло покликання, це мусить бути якесь велике чудо Боже. Бог деколи робить чудеса, маємо конкретні приклади, але це є насправді радше випадки, ніж тенденція. А якщо дивитися на тенденцію, то з молодіжного середовища виростають нові покликання. Не тільки до священства, але також і до чернецтва, до богопосвяченого життя. Це є те, що також у нашій Церкві потрібно, бо Церква потребує тих структур, які будуть молитися і будуть у тих молитовнях.

«Молодіжна спільнота має бути місцем, де людина може почути Божий голос»

Єпископ-помічник також застеріг від того, щоб сприймати молодіжну спільноту лише як механізм пошуку майбутніх священників чи монахів. Її завдання — допомогти молодій людині розпізнати власний шлях.

― Це місце має бути місцем, де людина має досліджувати, бути з Божим словом і почути, ким вона має бути. Покликання не обов’язково пов’язане з церковним служінням. Воно може реалізуватися у найрізноманітніших професіях і формах життя. Можна в майбутньому бути добрим архітектором, можна бути добрим менеджером, може, має бути добрим водієм комбайна чи рятувальником у часі війни. Тобто кожен відчуває свій поклик і має цей Божий голос почути.

Саме тому молодіжна комісія має створювати не просто активне середовище, а простір для розпізнання.

― Напевно, вашим завданням як молодіжної комісії є створити таке молодіжне середовище, де той голос люди зможуть почути. Якщо ми в тому середовищі перебуваємо і нічого від Бога не чуємо, то думаємо: а чи інші можуть почути, якщо ми нічого не чуємо? Значить, щось, можливо, в нашій спільноті є не так.

Говорячи про молодіжні середовища, владика Андрій також звернув увагу на необхідність розрізняти здорові та нездорові форми спільнотного життя. Сам факт активності ще не свідчить про те, що спільнота допомагає молодій людині зростати.

― Спільноти бувають різними насправді. В юності, будучи семінаристом, я був у різних спільнотах. Є спільноти дуже гарні, а є іноді токсичні. Насправді деколи молодій людині треба з таких спільнот тікати, бо вона там може просто духовно вмерти. Це також правда про наше життя. Тому важливою є присутність священника або духівника, який супроводжує молодь, без диктування, а в співпереживанні. Тому ця співпраця між молоддю і Церквою, духовенством, духівниками є дуже важливою.

Від формації — до конкретної роботи

Формаційні навчання Патріаршої комісії стали можливістю отримати практичні інструменти для роботи. Учасники навчалися панувати проєкти, шукати ресурси для їх реалізації та працювали над власними ідеями. Владика Андрій наголосив, що така формація потрібна для того, щоб молодіжне служіння було відповіддю на реальні потреби молодих людей. Одним із прикладів він назвав цьогорічне проведення Дня підлітка. Ініціативу реалізували в єпархіях УГКЦ, та її впровадження на рівні всіх парафій потребує часу.

― Ви провели таку акцію, як День підлітка. Десь це було гучно, десь, можливо, скромніше, але всі єпархії в той чи інший спосіб долучилися. Можливо, ще не всі парафії про це чули. Я бачив, що навіть серед отців є старші священники, які, напевно, ще не знають, що День підлітка вже з’явився і що така ініціатива є. Але це потребує часу. Ми не можемо вимагати, щоб уже завтра вся Церква, усі п’ять чи шість мільйонів наших вірних по світу почали це святкувати. Потрібен час, щоб такі речі увійшли в життя наших парафій.

Говорячи про розвиток молодіжного служіння, владика Андрій наголосив, що зміни в Церкві не можуть відбуватися лише як відповідь на запит зверху. Молоді люди самі мають ставати учасниками цього процесу — пропонувати нове, запитувати, чого їм бракує, і допомагати своїм спільнотам розвиватися.

― Це має відбуватися природно — як свічка запалюється від іншої свічки, як це відбувається сьогодні ввечері під час процесії. Так само і з молоддю ― ми маємо передавати їй цей вогонь. Важливо, щоб молоді люди самі хотіли брати участь у житті Церкви, щоб не лише запитували, а що ви можете запропонувати молоді? Якщо певна програма вже не працює чи не викликає зацікавлення, непотрібно шукати щось нове, живе, актуальне. Це постійна спільна праця — разом шукати формати, які допоможуть молоді бути активною, поступово розвиватися і доростати до свого майбутнього дорослого життя.

Одним із напрямів такої роботи є супровід покликань. Владика нагадав, що молодіжні комісії також долучені до організації Тижня молитов за покликання, який в УГКЦ відбуватиметься 21–28 листопада, після свята Введення в храм Пресвятої Богородиці.

― Важливо, щоб ми на цьому наголошували. Чому? Тому що ми потребуємо нових покликань. Ми потребуємо нових священників, ми потребуємо живої Церкви, яка дає свої нові паростки. І добре сьогодні про це говорити, що покликання — це нормально.

«Найбільше запалює, коли хтось є щасливий»

Звертаючись до учасників навчань, владика побажав їм не просто професійно зростати у молодіжному служінні, а самим залишатися людьми, чия радість і спосіб життя можуть бути свідченням для інших.

― Я вам бажаю, щоб ви зростали у вашій такій гарній службі, у вашому житті. І світили перш за все тим, що ви є щасливі. Бо це є найбільше, що запалює. Коли хтось є щасливий, він прикликає до себе і хочеться його наслідувати. Якщо хтось є нещасливий, ми не хочемо це життя грати в трагікомедію з якимись сльозами. Ми можемо поспівчувати, але ми не хочемо з тим гіти через усе своє життя. Тому дуже важливо, щоб ми справді вміли бути щасливими. А це означає бути з Богом. Бути щасливим ― не означає, що ми не маємо проблем, криз, навіть смерті рідних, близьких чи, не знаю, хвороби власної чи чужої. Якщо ми є з Богом, ми вміємо бути все ж таки щасливими і радісними. Тому цього мусимо навчитися не тільки мати в собі, а також світити у світ.

Владика пов'язав це також із тим, як українці розповідають про себе за кордоном. За його словами, світ часто чує передусім про біль українців, тоді як історії про живу Церкву, молодь, людську силу та солідарність залишаються менш помітними.

― В нас, в українців, є така здатність, що наша радість є для нас особисто, а наше горе нехай знають всі. Ми всі говоримо про війну в Україні, ми не говоримо зовсім про наші радості. Коли ми їдемо за кордон, ми всі розказуємо, як нам зле: нас б'ють, обстрілюють, там вибухає, а там нас чекає зима. І це правда. Але попри те ми маємо живу Церкву, ми маємо живу молодь, ми маємо гарних людей, ми маємо сильний народ. Ми про ці речі не говоримо, на жаль.

Саме тому християнське свідчення має бути не тільки розповіддю про труднощі, а й свідченням того добра, яке людина бачить і переживає.

Завершуючи зустріч, владика побажав учасникам формаційних навчань продовжувати зростати у служінні та не втрачати радості, яку можуть передавати іншим.

Після виступу учасники мали можливість поставити владиці запитання. Одне з них стосувалося молодих людей віком близько 20 років, які вже не знаходять себе у форматах, орієнтованих на підлітків, але водночас ще не мають достатньо спільнот для глибшого духовного та особистісного розвитку. Владика запропонував шукати такі можливості як у парафіяльному житті, так і в молодіжних організаціях.

― Тут є два шляхи. Перший шлях — це, знову ж таки, відносини на парафії. На парафії є зазвичай кілька спільнот, дещо менших, які зможуть знайти своє середовище. Це може бути біблійне коло, де є різні вікові категорії. Це можуть бути якісь парафіяльні спільноти за інтересами. Зараз навіть профорієнтація дорослих є, дорослих ставлять у спільноти парафіяльні. Тому це є один із шляхів.

Другим напрямом владика назвав молодіжні організації, де людина може залишатися частиною спільноти навіть після того, як виходить за межі вікової категорії, з якою починала.

― Другий — це знову ж таки належність до молодіжних організацій. Це можна брати приклад зі скаутів. Вони мають тих скаутів, які вже є батьками, які є сеньйорами, чи як вони називаються, тобто вже старші за них. І між собою далі не перестають бути пластунами, але можуть збиратися з тими самими вимогами. 

Такі формати, за словами владики, дозволяють не втрачати людину тоді, коли вона переходить з одного вікового етапу в інший, а допомагають їй поступово знаходити нове місце в спільноті.

Підготувала Наталія Павлишин