Наталія Сиротич про емоційне вигорання, стресостійкість і підтримку в часи турбулентності

 Наталія Сиротич — психологиня, арт-терапевтка, авторка 15 книг і членкиня кількох професійних асоціацій. Її діяльність охоплює як наукову, так і практичну психологію: від тренінгів у «Карітас-Київ» до онлайн-курсів і виступів у медіа. Вона працює з дітьми, підлітками й дорослими, допомагаючи розвивати емоційну стійкість і підтримувати родини в непростих обставинах. На Ювілеї молоді Наталія поділиться своїм досвідом і порадами для зцілення душі в часи випробувань. 

Ми поспілкувалися з пані Наталею, щоб більше розкрити тему стресостійкості та самозарадності у час тривожності та випробувань.

Всі зараз говорять про «стресостійкість». А що це реально означає? І чи взагалі нормально — не бути стійким?

— Стресостійкість — це здатність витримувати різні стреси і напруження та при цьому давати собі раду емоційно, демонструючи своє ментальне здоров’я, витривалість, вміння вирішувати проблеми. Це не вроджена якість, а здатність, яка формується через досвід, навчання, і тренування. Вона складається з трьох основних складових: адаптація до викликів, здатність витримувати напруження в процесі і вміння відновлюватись.

Звичайно, нормально не бути завжди стійким. Людина — не машина, і вона може відчувати втому, слабкість. Важливо визнати це, не соромитися і не намагатися постійно «триматися», якщо ресурсів нема. Адже стресостійкість — це також уміння піклуватись про себе і приймати допомогу.

Як зрозуміти, що в тебе вже не просто втома, а емоційне вигорання? Є якісь прості сигнали для себе?

— Після втоми ми можемо відновитися відносно швидко: виспатися, змінити активність, відпочити з друзями — і почуватися краще. Втома — це короткотривале виснаження.

Емоційне вигорання — це хронічна втома, накопичений стрес, коли відпочинок не допомагає. Ми можемо відпочивати, але знову і знову почувати себе виснаженими, і це триває довго.

Один із сигналів — якщо навіть після тривалих вихідних і відпочинку відчуття втоми не минає. Також цинізм і сарказм — це можуть бути маркери вигорання, коли в спілкуванні все частіше використовуються колючі, знецінюючі жарти.

Ще один важливий сигнал — різкі рішення: «Це не моя робота», «Це не моя людина», «Я не хочу цим займатись». Це ознака, що емоційне вигорання торкається соціальної сфери, спілкування.

Чи можна залишатися емоційно живим, коли навколо постійна напруга? Як не зламатися, але й не заснути всередині?

— Так, можна. Важливо дозволяти собі бути вразливим, визнавати свої почуття — це означає бути емоційно живим. Емоційне життя — це не про безперервний позитив, а про адекватне реагування на події, про почуття і їх проживання.

Лякають не люди, які реагують емоційно, а ті, хто «заглушує» свої почуття і ніби «засинає» всередині. Важливо знайти баланс: вміти проживати емоції, але не дозволяти їм повністю нас поглинати.

Чи можна вивести емоцію з тіні через творчість, навіть якщо ти не художник і не актор? Як це працює на практиці?

— Звичайно! Творчість — один із найекологічніших способів проживання і трансформації емоцій. Не обов’язково бути професійним художником чи актором.

Писати, малювати, співати, танцювати, навіть просто робити щось руками — це спосіб дати емоції «вийти на гору», не тримати її всередині, не тиснути. Якщо не вмієте писати — просто записуйте свої думки, якщо не малюєте — спробуйте просто намалювати щось просте, абстрактне, відчути колір і рух.

Це дає можливість «переробити» емоції, побачити їх з іншої сторони і знайти заспокоєння.

Багато молоді зараз старається триматися. Та чи нормально бути вразливим? Чи є в цьому сила?

— Вразливість — це не слабкість, а ознака сили і здоров’я. Вона означає, що людина визнає свої почуття, готова до змін і здатна просити про допомогу.

Вразливі люди — це люди, які вміють бути щирими з собою і з іншими, вони здатні будувати глибокі стосунки і справжню підтримку. Вразливість дає силу для розвитку і адаптації.

Як нам не соромитись просити про допомогу — особливо, коли всі навколо кажуть «будь сильним»?

— Просити про допомогу —нормально і необхідно. Важливо розуміти, що «бути сильним» не означає бути самодостатнім у всьому. Навпаки, справжня сила — це вміння визнавати свої обмеження і приймати підтримку.

Варто пам’ятати: просити допомогу — це прояв любові до себе і відповідальності за своє здоров’я. Не потрібно соромитись, бо кожен іноді потребує підтримки.

Який лайфхак Ви б порадили молодій людині, коли накриває тривога, а поруч — нікого?

— Знайти одну людину, якій можна зателефонувати або написати, навіть якщо вона далеко. Важливо знати, що є хтось, хто поруч хоча б на відстані — хтось, хто може просто послухати або мовчати разом з тобою.

Якщо такої людини немає, варто звернутися до тих, хто підтримує молитвою чи спеціальними онлайн-ресурсами. Дихальні практики з любов’ю до себе — дуже допомагають знизити рівень тривоги.

І пам’ятайте: визнати тривогу — це перший крок до її подолання.

Як триматись за Бога — не лише в молитві, а в буденному стресі?

— Триматись за Бога — це пам’ятати, що Він завжди поруч, навіть коли ми не молимося чи не відчуваємо Його явно. Важливо розвивати щоденну дисципліну: короткі привітання з Богом впродовж дня, подяки, щирі розмови, навіть якщо це просто «Привіт, я тут, мені складно».

Це також про спілкування з людьми, які допомагають відчути Божу присутність через турботу і підтримку. Віра — це не обов’язок, а джерело сили, яке наповнює і підтримує в щоденних викликах.

Чи може віра бути не просто “обов’язком”, а джерелом сили?

— Так, це дуже важливо. Віра не має бути рутинним виконанням обов’язків. Вона живе, коли є щире бажання спілкуватись з Богом, довіряти Йому і відчувати Його підтримку.

Віра дає надію, внутрішній спокій і енергію діяти навіть у складних обставинах. Коли людина відкривається для Бога, вона отримує справжню силу, що не залежить від зовнішніх умов.

Що, на Вашу думку, Бог говорить тим, хто виснажений?

— Переконана, що в таких ситуаціях Бог каже: «Я тебе люблю таким, яким ти є, навіть коли ти втомлений і виснажений. Ти не повинен триматися заради інших, дай собі спокій. Я тримаю тебе на руках, ти не сам».

Це безумовна любов, яка не вимагає від нас бути ідеальними чи сильними весь час. Бог приймає нашу слабкість і підтримує у важкі моменти.

Якби Ви могли зібрати рюкзак стресостійкості для молоді — що б Ви туди поклали?

— У рюкзак стресостійкості я б поклала:

Сон — це база, без нього неможливо бути стійким. Сон зараз — це справжній героїзм.

Цінності — важливо жити відповідно до них, це як компас, що допомагає орієнтуватись у світі.

Спілкування — сильна спільнота, п’ять надійних людей поруч, які можуть бути опорою.

Спонтанність і радість — дозволяти собі маленькі радості, навіть у складні часи.

Дихальні практики і турботу про тіло — щоб знижувати тривогу і підтримувати ресурс.

Віру і духовність — як джерело сили і надії.

Вміння просити про допомогу — це ознака сили, а не слабкості.

Творчість — як спосіб проживання і трансформації емоцій.

Цей рюкзак — не набір речей, а спосіб життя, який допомагає витримувати виклики і зберігати внутрішній баланс.

Підготувала Наталія Павлишин