«Разом ми сильні: соціальна місія Церкви»

У межах чергової Альтернативної пʼятниці відбулася лекція на тему «Разом ми сильні: соціальна місія Церкви», яку провадив о. Іван Винник — докторант соціальної доктрини Католицької Церкви, сотрудник Архикатедрального Собору Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Зустріч була присвячена осмисленню соціального виміру християнської віри та відповідальності Церкви в сучасному суспільстві. 

Католицьке соціальне вчення і соціальна місія Церкви

Соціальна місія Церкви ґрунтується на фундаментальному антропологічному переконанні: людина за своєю природою є істотою соціальною. Класичне означення animal sociale у латинській традиції та грецьке ζῷον πολιτικόν вказують на те, що людське буття не реалізується в ізоляції, а розкривається у взаєминах — з Богом, з іншими людьми та зі створеним світом. Саме в цій реляційності формуються відповідальність, солідарність і орієнтація на спільне благо.

З цього антропологічного підґрунтя постає соціальне вчення Церкви. Воно не є політичною програмою чи економічною моделлю, а радше етично-морально-богословською рефлексією над конкретними суспільними реаліями у світлі Євангелія. Церква не пропонує технічних або управлінських рішень, однак має власну компетенцію в питаннях людської гідності, справедливості, відповідальності та моральних орієнтирів суспільного життя.

Католицьке соціальне вчення

Католицьке соціальне вчення зберігає певну творчу незавершеність — як у формуванні принципів суспільного співжиття, так і в способах їхнього практичного застосування. Ця відкритість не є слабкістю, а внутрішньою динамікою, що дозволяє Церкві залишатися вірною Євангелію та водночас відповідально реагувати на змінні історичні, політичні, соціальні й економічні обставини.

У цьому сенсі католицьке соціальне вчення є відповіддю Католицької Церкви на виклики сучасності. Воно становить сукупність принципів і богословсько-етичних орієнтирів, які Церква розвинула для аналізу та осмислення суспільних проблем і криз у світлі християнської віри та антропології.

Водночас це вчення не є набором інструментів, формул чи готових практичних інструкцій для розв’язання суспільних проблем. Церква свідомо утримується від пропозиції конкретних політичних або економічних рішень, залишаючи їх у компетенції світських інституцій та фахівців. Натомість католицьке соціальне вчення слугує дороговказом — моральним і етично-богословським орієнтиром для віруючих, які прагнуть, опираючись на свою віру, відповідально реагувати на складні й мінливі суспільні процеси.

Таким чином, соціальне вчення Церкви формує не рецепти, а здатність до морального та суспільногорозпізнавання, допомагаючи поєднати віру з конкретною практикою суспільного життя.

Біблійні та історичні витоки

Біблійна традиція вже містить чіткий соціальний вимір. Старий Завіт наголошує на справедливості, відповідальності влади та захисті вбогих, сиріт і вдів. Пророки виступають як радикальні критики соціальної несправедливості та зловживань владою. У Новому Завіті соціальний вимір досягає своєї кульмінації в особі Ісуса Христа, Який стає близьким до бідних, відкинутих і марґіналізованих, відкриваючи нову логіку міжлюдських відносин.

Систематичне формування католицького соціального вчення відбувається у відповідь на виклики індустріальної доби. Соціальні наслідки промислової революції XIX століття — експлуатація праці, масове зубожіння, руйнування традиційних спільнот — стали імпульсом для офіційного соціального голосу Церкви. Енцикліка Rerum novarum папи Лева XIII (1891) започаткувала тривалу традицію соціальних енциклік, у яких Церква етично осмислює соціальні трансформації свого часу.

Принципи і метод

Упродовж XX і XXI століть соціальне вчення Церкви розвивається, реагуючи на нові виклики — тоталітарні ідеології, глобалізацію, економічні та соціальні кризи, екологічні загрози. При цьому воно зберігає внутрішню цілісність, що виражається у фундаментальних принципах: персоналізмі, спільному благі, солідарності та субсидіарності.

Ці принципи не диктують конкретних рішень, але окреслюють етичний горизонт, у межах якого християнин покликаний діяти відповідально й творчо.

Методологічно соціальне вчення Церкви описують формулою: «бачити — судити — діяти» (Mater et magistra, nr. 236), що передбачає аналіз суспільної реальності, її критичне оцінювання та відповідальне практичне застосування.

Лише у солідарності, взаємній відповідальності та служінні спільному благу людська спільнота здатна гідно відповісти на виклики сучасності, зберігаючи й поважаючи гідність кожної людської особи.

Цей текст має на меті не вичерпний виклад католицького соціального вчення, а радше стислий вступний погляд на його ключові ідеї та підходи.

о. Іван Винник