Владика Григорій Комар під час Форуму душпастисртва молоді УГКЦ в Римі: «Перед тим, як навчати інших, дозвольмо Божому слову навчити нас»

У межах Форуму душпастирів молоді УГКЦ в Європі, який 8–10 вересня проходить у Римі, учасники спільно молилися в Прокатедральному Соборі Святої Софії. Архиєрейську Літургію очолив Апостольський адміністратор Апостольського екзархату для українців-католиків в Італії, Голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ владика Григорій Комар.

У своїй проповіді владика Григорій, зокрема, зазначив:

 —  Сьогодні ми чуємо Боже слово — слово, яке є дуже важливим для кожного з нас, особливо для тих, хто покликаний до душпастирського служіння. Ми просили Божого благословення для нашого служіння, для нашої місії, для проповіді Божого слова. І тепер саме це слово приймаємо як допомогу, як орієнтир, як силу для нашого служіння.

Боже слово допомагає нам краще зрозуміти наше покликання, нашу місію і відповідальність. Воно ставить перед нами дуже просте, але водночас непросте запитання  — що ми маємо робити, щоб наше душпастирське служіння приносило добрі й потрібні плоди?

Христос каже: «Хто має вуха слухати, нехай слухає». Здавалося б, усі ми маємо вуха. Проте мати вуха ще не означає вміти слухати. Справжнє слухання залежить від того, що відбувається в людському серці.

Ми можемо почути слова, але не прийняти їх. Можемо фізично слухати, але залишатися закритими всередині. Тому слухати Боже слово — це не просто почути текст Євангелія. Це дозволити цьому слову увійти в наше життя, торкнутися нашого серця, змінити наші думки, рішення і вчинки. Це особливо важливо для нас, священників. Бо існує велика спокуса багато говорити, багато навчати, багато проповідувати — і водночас самим не чути того, про що говоримо. Ми можемо проповідувати власні думки власними словами. Можемо говорити про Бога, не перебуваючи достатньо довго перед Богом у тиші. Можемо навчати інших, не дозволяючи Божому слову спочатку навчити нас самих. Тому перед тим, як Боже слово стане словом нашої проповіді, воно має стати словом нашого життя.

Ми часто чуємо молитву перед читанням Євангелія: щоб Господь дав нам благодать звіщати Його слово не людською силою, а силою Божою. І це дуже важливо. Бо слово, яке ми виголошуємо, не повинно залишатися просто набором правильних фраз. Воно має нести Божу силу. А для цього потрібно самому прийняти Боже слово. Це велике мистецтво духовного життя — навчитися слухати. Ми цього мистецтва постійно вчимося.

Нам легко слухати ті слова, які приємні для нашого слуху. Нам подобається, коли Євангеліє підтверджує наші переконання, підтримує наші позиції, говорить те, що ми хочемо почути. Набагато важче прийняти слово, яке викриває. Слово, яке вимагає змін. Слово, яке не залишає місця для компромісу з гріхом. Слово, яке показує нам терни, що виросли в нашому серці, і закликає їх викорінити.

Христос нагадує нам, що з серця людини виходять її думки й помисли. А ще Він каже: «Чим наповнене серце, те промовляють уста». Тому, якщо ми хочемо, щоб нашими устами промовляло Боже слово, передусім маємо наповнити ним власне серце.

Що потрібно для того, щоб Боже слово, посіяне в нас, розквітло і принесло плід? Передусім треба навчитися приходити до Господа із простим запитанням: «Господи, що Ти хочеш сказати мені?» Це запитання змінює наше ставлення до молитви. Ми приходимо до Бога не тільки для того, щоб говорити. Не тільки для того, щоб просити. Не тільки для того, щоб висловити свої переживання, плани чи потреби. 

Ми приходимо також слухати. Іноді для цього потрібно просто залишитися в тиші. Не боятися мовчання. Дати Господу можливість промовити до нас через Євангеліє, через Святе Письмо, через молитву, через людей, через обставини нашого життя. Господь шукає різні способи, щоб достукатися до людського серця. Але для цього наше серце має бути відкритим.

Боже слово не дається нам просто як інформація. Господь не дає нам Євангеліє лише для того, щоб ми більше знали про Бога, духовне життя чи християнське вчення. Він дає нам своє слово, щоб ми жили. І разом із цим словом приходить сила, приходить наснага, приходить благодать, необхідна для того, щоб це слово могло розквітнути в нашому житті й принести плід. Тому не треба боятися повертатися до Божого слова знову і знову. Навіть якщо спочатку воно здається нам складним, незрозумілим або таким, що не стосується безпосередньо нашого життя. Можливо, саме через це слово Господь хоче щось змінити в нас.

Нам потрібно бути свідками того добра, яке Господь уже посіяв у нашій історії, і водночас самим ставати продовженням цієї історії. Тож нехай Господь допоможе нам не тільки чути Його слово, а справді слухати його. Не тільки слухати, а приймати. Не тільки приймати, а жити ним. Нехай Боже слово розквітне в нашому серці й принесе плід у нашому служінні, у наших родинах, у наших громадах і в нашій Україні.  Бажаю кожному з вас духовного піднесення, сили і натхнення робити добро незалежно від обставин, які є довкола вас.

Нехай Господь благословить ваше служіння, ваші родини, вашу працю і всі добрі наміри. А Пресвята Богородиця нехай заступається за вас, береже вас і провадить до Христа.

Амінь.