«За_Пости Покликання». Отець Роман Демуш: Ісус нас кличе ― «Іди за мною», «Прийди і подивися» і «Звідки ти мене знаєш?»

Патріарша комісія УГКЦ у справах молоді організовує великопосні онлайн-реколекції «За_Пости Покликання» — духовний простір молитви, єдності та чесного діалогу для молоді з усього світу. Цього разу проповідником став заступник голови Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді отець Роман Демуш. Зустрічі відбуваються щосереди та щоп’ятниці о 21:00 за київським часом, а трансляції ведуться українською та різними іноземними мовами, що дає змогу молоді зі всіх континентів долучатися до духовного обміну та молитви.

Отець Роман говорив про покликання, християнське життя та свідчення віри. 

 ―  Ви ніколи не будете жаліти за те добре, що спробуєте. І можете більше нічого не пам’ятати з того, що я скажу сьогодні, та є ще одна річ, яка в моєму житті відіграла дуже важливу роль, коли я теж блукав, шукав і питав. Мій духівник сказав мені слова ― Бог благословить будь-яке твоє рішення, за яке ти будеш готовий нести відповідальність. Для мене, молодого хлопця, тоді це звучало трохи дивно. Як Бог може благословити будь-яке рішення? Та в цих словах є велика повага до нашої свободи. Бог поважає нашу свободу. Важливо, щоб ми думали, приймали рішення і потім несли за них відповідальність. Тоді з нами буде Бог, і ми не будемо боятися вибирати. Тому пробуйте і несіть відповідальність. Це два слова, які варто запам’ятати. 

Отець базував свої роздуми на уривку з Євангелія від Івана ― першого розділу, з 43-го по 51-й вірші. 

«Другого дня Ісус вирішив піти в Галілею і знайшов Филипа. І мовив до нього: «Іди за мною». А був Филип із Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Филип зустрів Натанаїла і сказав йому: «Ми знайшли того, про кого писав Мойсей у законі і пророки — Ісуса, сина Йосифа, з Назарету». Натанаїл відповів: «А що доброго може бути з Назарету?» Филип сказав йому: «Прийди і подивися».

Ісус, побачивши Натанаїла, що він іде до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, у якому немає лукавства». Натанаїл запитав: «Звідки ти знаєш мене?» Ісус відповів: «Перше ніж Филип покликав тебе, я бачив тебе, коли ти був під смоковницею». Тоді Натанаїл сказав: «Учителю, ти Син Божий, ти цар Ізраїля». Ісус відповів: «Тому що я сказав тобі: бачив я тебе під смоковницею — ти віриш. Побачиш більше, ніж це». І додав: «Істинно, істинно кажу вам: побачите небо відкрите і ангелів Божих, які сходять і сходять на Сина Чоловічого».

― Зупинюся на трьох важливих фразах із цієї потрійної зустрічі, про яку говорить уривок. Відбуваються три зустрічі: Ісуса з Филипом, Филипа з Натанаїлом і Натанаїла з Христом.  І є три фрази, які окреслюють ці зустрічі: «Іди за мною», «Прийди і подивися» і «Звідки ти мене знаєш?»

Отож перша фраза: «Іди за мною». Зустріч Ісуса з Филипом описана дуже коротко. Немає довгих дискусій, немає років розпізнавання покликання чи довгих роздумів. Є проста пропозиція: «Іди за мною». І життєвим завданням кожного з нас є зустрітися з Ісусом і йти за Ним тут, щоб бути з Ним там. Це універсальне покликання — йти за Ісусом. Час Великого посту — це також час розпізнавання свого покликання, час очищення від усього зайвого, що заважає нам іти цим шляхом. На кораблях є баласт — зайвий вантаж, який викидають, коли кораблю важко. Так само Великий піст — це час, коли ми викидаємо з нашого життя баласт, усе те, без чого можемо обійтися, щоб легше йти за Ісусом. 

У цьому запрошенні «Іди за мною» отець Роман виокремив три дії ― рушити, іти і наслідувати.

 ―  Найперше — рушити. Щоб рушити, треба відповісти на запрошення. Коли хтось запрошує мене на день народження, я принаймні маю якось відреагувати — прочитати повідомлення, відповісти, поставити реакцію. Це вже дія. Це вже взаємини, діалог, початок стосунків. Треба відважитися вирушити в дорогу. Тож на початку потрібно мати відвагу, не боятися спробувати. Дуже часто ми живемо страхами і боїмося почати дорогу з Ісусом.
Логіка йти за Ісусом відрізняється від звичайної мандрівки. Коли ми їдемо у подорож — до Риму чи кудись іще — ми беремо досить багато речей. Та коли йдемо за Ісусом, логіка в тому, щоб не напаковувати валізу, щоб вона тріщала, а залишити зайве. Залишити старий спосіб життя. Не брати, а відпустити. Це не означає втратити свою ідентичність чи історію. Я залишаюся тим, ким був. Подумайте про святого Августина — або про себе. Наш досвід, і позитивний, і негативний, не зникає. Ісус не хоче його стерти. Він не хоче ламати нас. Він хоче, щоб ми змінилися. 
Тому рушити — означає бути готовим до змін. Бути готовим пізнати щось нове в житті. А насправді — відкрити щось нове про самого себе. Ми себе можемо здивувати не тільки в 20, не тільки в 30, не тільки в 40, але й у 55 чи 60. Навіть в 55 можна себе здивувати. Отож, рушити — це бути готовим іти.

  ―  Друга дія у наслідуванні — це іти. Тут важливий сам процес, не форсувати, а пройти його поступово. Ісус каже кожному з нас: «Іди за мною». Іти означає не стояти на місці, не топтатися. Це не бігова доріжка, де ми робимо рухи, але залишаємося на одному місці. Йти за Ісусом — означає рухатися до конкретної мети, мати ціль, куди прагнемо.

Третя річ — наслідувати. Рушити, йти, наслідувати. Це запрошення Ісуса радикальне: наслідування потребує дороговказу, прикладу. Не просто карта, а конкретна особа, яку можна наслідувати. Для священників приклад доброго священника надихає. У житті кожного з нас — лікар, вчитель, священник — має бути конкретний приклад, за яким можна йти. І в кінцевому результаті ми хочемо наслідувати Ісуса, Його любов, Його здатність любити щиро й повністю.

Це наслідування означає мати приклад, конкретну особу, і Ісуса, і навчитися любити, навчитися бути щасливими. Це особливо важливо, бо багато молодих людей сьогодні не мають прикладу для наслідування, або їхні «герої» нереальні, недосяжні. Святість конкретних людей досяжна, і її можна наслідувати. Три речі: рушити — відважитися, йти — пройти процес, наслідувати — іти слідами Ісуса, маючи приклад того, хто пройшов цю дорогу. Оце означає першу фразу: «Іди за мною». 

Друга важлива фраза, на якій наголосив отець Роман,  ―  «Прийди і подивися».

 ―  Коли Натанаїл питає Филиппа: «Що доброго може бути з Назарету?» — Филип запрошує його прийти і подивитися. Назарет вважався нічим особливим, і від нього нічого доброго не чекали. Але пошук і дослідження Писання допомагають розпізнати істину, відрізнити справжнє від підробки. Натанаїл міг критично ставитися, але він хотів знайти справжнє. 

«Прийди і подивися» — це конкретне запрошення діяти, перевірити, дослідити, побачити самостійно. Це дуже важливо для духовного життя: не задовольнятися напівфабрикатами, а шукати істину і справжнє.

Так само ми маємо ділитися доброю новиною, радістю, своїм щастям з іншими. Місія євангелістів полягає в тому, щоб ділитися нашою радістю і щастям як християни. Якщо священник сумний, це показує приклад неправильний — тому важливо бути живим свідком радості й любові.
 

Отець Роман Демуш поділився:

 ―  Я не хочу бути сумним священником у своєму служінні. Це трохи особисте, але інколи, коли вітають священників із різними святами чи подіями, їм нагадують: «Ви обрали хресну дорогу, непросту, страждаючу, тернисту». Я ж щасливий з того, ким я є, і хто я є, і хочу лише ділитися цією радістю. Саме тому, напевно, Натанаїл був зачеплений цією пропозицією — він відчув щось особисте.

Прийди і подивися — це про ділення зустрічі. Наша реакція має бути конкретним знаком радості, що ми щасливі. Пригадуйте слова святого Єроніма: «Сумний святий — сумнівний». Це запрошення означає не задовольнятися чутками про Бога, а зустрітися з Ним особисто. Особиста зустріч — пізнати Його самому, а не лише чути про Його дії. Як Тома у Євангелії: він не повірив розповіді інших, він хотів особисто досвідчити воскреслого Ісуса. Це про особисті стосунки, face-to-face.

Натаїл не боїться ставити питання: «Звідки ти мене знаєш?» — бо хоче переконатися в Ісусі, поглибити свій досвід, зробити зустріч особистою, інтимною. Важливо все приймати чистим листком, не просто слухати, а пізнавати і досліджувати. Ми теж можемо діалогувати з Богом, тобто ставити питання, спілкуватися на молитві, читати Боже слово, обговорювати на Сповіді.

Важливо озвучувати свої мрії і покликання. Наприклад, хтось хоче бути священником, але рідні його не розуміють. Поділитися цим — важливо. Треба розрізняти бажання та покликання, бо не кожна мрія є одразу покликанням. Щоб розпізнати своє покликання, треба дослідити його разом із кимось, не наодинці.

Тому наша відвага — це іти за Ісусом, мати особистий досвід із Ним, прийти і подивитися, не задовольнятися чутками. Натанаїл вступив у діалог з Ісусом, і це важливо: ми теж можемо діалогувати з Богом, ставити критичні питання і розвивати особисті стосунки.

Після завершення роздумів отця Романа всі охочі мали можливість запитувати про те. Що їхх цікавило. Одне зі запитань стосувалося особистого розпізнання покликання отця Романа.

Отець Роман розповів, що його шлях не був легким і однозначним. Починаючи з дитячих років, коли він прислуговував у церкві, в підлітковому віці, він серйозно задумався про своє покликання. Його надихали добрі приклади священників із рідного міста Бережани та молоді друзі, які також обрали служіння. У 14–15 років він зустрів отців салезіян, їхня харизма та душпастирство захопили його, і він став салезіянським аніматором, вирішивши присвятити життя Богові через монаше покликання. Проте через кілька років він усвідомив, що монастирське життя є для нього обмеженням. Господь покликав його до душпастирства молоді у греко-католицькій церкві, а згодом — до одруженого священства.

Священник підкреслив, що дозрівання в покликанні потребує часу. Господь не вимагає поспіху, але очікує послідовності. Кожен має розвивати своє покликання, бути уважним до того, ким він є у конкретному стані життя — студент, семінарист, одружена людина, священник.

На питання про страх і сором свідчити про Бога серед друзів і рідних, отець Роман пояснив, що не потрібно намагатися когось переконувати силою. Часто апологія (захист віри) може стати агресивною, і це не є ефективним. Важливіше показувати приклад, щирість та власний досвід, ніж вступати в суперечки.

― Ми хочемо засудити інших і деколи вони, особливо в соціальних мережах, перетворюються на булінг. Я сам сповідаюся і сповідався з того, що був провокатором булінгу християн проти нехристиян. Це небезпечно. Це не означає, що я не маю свідчити, але моє свідоцтво має бути моє життя. Не слова, а моє життя. Я маю бути щасливий. Моя думка така: я маю бути щасливий в тому християнстві, в якому я є. І це має захопити. Це має захоплювати.

Нам не треба соромитися, не треба мати менше вартості. Ми є християни. Наш Бог воскрес. І тому ми маємо мати цю певність і не чутися самотніми. Шукайте середовище. Знайдіть собі вашу спільноту: вашу парафію — це перша спільнота, молодіжну спільноту. Ми знайшли інтернет-спільноту, і це теж окей.

Отож, не займатися апологецтвом. Знайти спільноту і не чутися білою вороною. Ісус сказав, що «нема пророка в своїй батьківщині». Треба любити Бога настільки, щоб не було соромно про нього говорити іншим, а навпаки, щоб хотілось кричати і жити з Богом.

Отець Роман також поглибив роздуми над фразою «нема пророка в своїй батьківщині».

― Ця думка підкреслює кризу апостолів, коли вони прийшли до Ісуса. Вони сказали, що там їм вірять, а тут їм не вірять. Буквально ці слова означають, що наші домашні дуже часто… Я зараз не баналізую, але дуже часто ми їм хочемо щось розказати. Коли ми змінили наше життя, наш спосіб мислення, спосіб вчинків, і ми хочемо жити вже по-новому, після навернення, дуже часто ті, хто нас знали, деколи баналізують і кажуть: «Та я тебе знаю, пам’ятаю, як ти ходив до школи, як ти списував, як дівчат за косички смикав… Що ти мені будеш тут зараз розказувати?» І тут власне про те, щоб ми не знеохочувалися і не зневірювалися бути тим, ким ми є. Це про нашу зміну. Ми маємо її свідчити в інших середовищах, якщо наші близькі нас не чують. Христос каже: «Прийшов до своїх і свої його не прийняли». Так, власне, про це. Тобто йдеться про те, що навіть тоді, коли люди ставлять палки в колеса, не стояти на місці, а рухатись далі.

Підготувала Наталія Павлишин