«За_Пости Покликання». Про покликання до святості з отцем Романом Демушем

Патріарша комісія УГКЦ у справах молоді проводить великопосні онлайн-реколекції «За_Пости Покликання» — простір молитви, духовного збагачення та щирого діалогу для молоді з усього світу. Цього разу проповідником став заступник голови комісії, отець Роман Демуш. Зустрічі проходять щосереди та щоп’ятниці о 21:00 за київським часом, а трансляції ведуться українською та різними іноземними мовами, що дозволяє молоді з усіх континентів активно долучатися до молитви та духовного обміну.

Цього разу отець Роман Демуш говорив про покликання до святості. 

— Святість означає віднайти себе в спільноті з Богом, у стосунку з Богом, у повноті Його любові. Вона не є привілеєм для обраних. І святість не є прерогативою, тобто привілеєм вибраних єпископів, священників, монахів, монахинь. Вони далеко не святі. Ми далеко не святі. Святість є пропозицією для усіх. Святість полягає у сумлінному виконанні обов’язків. Наша святість — це робити добре те, що ми маємо робити, те, що ми вміємо робити. Це спроможність розвивати свої таланти. 

Під час своїх реколекцій отець Роман заохотив присутніх прислухатися до власних дарів. Священник наголосив на небезпеці страху і ліні: 

— Пам’ятаєте про того чоловіка, який один талант сховав у землю? Він боявся. Він не хотів діяти, він не хотів нічого робити. Я думаю, що він мав страх і був лінивий. Я думаю, що він не хотів брати на себе відповідальність. Напевне, він сказав: «Навіщо воно мені? Мені дали один талант, я його віддам». Святість проявляється у відповіді на потреби навколо. Ніхто нам не каже то робити. Але коли ти бачиш можливість, коли ти бачиш потребу, ти не можеш на неї не відповісти. І на ці потреби ми відповідаємо тим, ким ми є. Ми розвиваємо в собі усі ті позитивні сторони, якими Господь нам подарував. В цьому полягає наша святість.

Як підкреслив отець Роман, святість полягає у сумлінному виконанні наших щоденних обов’язків. І це вчить мене святий Іван Босков, батько і учитель молоді. Не слід вважати, що святість можлива лише через відречення від повсякденного життя. Спокусою є вважати, що святість призначена для тих, хто має можливість зректися якихось щоденних занять і присвятити себе виключно молитві. Навпаки, саме живучи у любові і даючи християнське свідчення серед щоденних занять, ми покликані ставати святими, коли ми не втікаємо від людей.

— Святими стають, коли ми спілкуємося з людьми. Тоді ми освячуємося. Тоді ми маємо нагоду попрактикувати святість. Святість реалізовується тоді, коли ми вдаримо себе по пальцю, коли ми маємо стосунок, коли ми хочемо всі ті емоції виявити наяву. Святість практикується в контакті з іншими людьми. Святість — це постійне прагнення до кращого: Мусимо відповісти в своєму сумлінні на запитання про те, як ми відповідаємо на Господнє запитання до покликання до святості. Адже дорога до святості полягає в тому, щоби прагнути ставати кращими, поводитися більше по-християнськи. І власне наша святість полягає у практикуванні наших щоденних обов’язків і в плеканні наших стосунків із Богом.

Отець Роман навів конкретні приклади святих молодих людей, щоб показати, що святість доступна кожному:

— Карло Акутіс, юнак, який нещодавно був проголошений святим, бо він у своїй юності євангелізував в інтернеті. Святий Севастіан, молодий капітан преторіанської гвардії, який скрізь говорив про Ісуса Христа. Святий Франциск Асишський, Жанна Дарк, свята Катерина, святий Домінік Савіо. Більшість з вас не стане монахом, монахинею. Більшість з вас будуть покликані освятитися у сім’ї, в родині, ставати святими через служіння своєму чоловікові, своїй дружині, народжуючи і виховуючи дітей. Душпастирство — це душпастирство покликань.

Отець Роман Демуш продовжуючи тему покликання, акцентував на важливості допомогти молодій людині зрозуміти, «що від мене хоче Бог і на що готовий я». 

Особливу увагу отець  Роман приділив родині: 

— Чому я говорю про родину? Не тільки з цієї причини, що 10 років тому Папа Франциск видав документ «Amoris Laetitia» про душпастирство сімей. Не тільки тому, що сьогодні Папа Лев XIV покликав усіх єпископів на жовтень до Риму, щоби роздумувати над душпастирством сім’ї. Проте найважливішим є те, що сучасна молодь часто боїться відповідальності і серйозного вибору. Сьогодні багато молодих людей бояться укладати сім’ї, бояться відповідальності, бояться робити вибір не в Тіндері, не в Інстаграмі, не в соціальних мережах, а в реальному житті обирати людину, з якою жити не тиждень, не місяць, не рік, а до кінця життя. Це про любов.

Священник підкреслив, що свідчити красу подружнього життя — це важливо.

— Те, що я роблю у своєму житті і те, що я намагаюся свідчити — це показати красу подружнього життя. Це показати, що це не просто. Це вимагає викликів, це є певні труднощі. Двоє людей з різних середовищ, з різних культур, дуже часто з різним досвідом стають одним, живуть в одному домі, планують спільне життя, лягають спати на одне ліжко. Народжують дітей, дають нове життя і не кидають один одного аж до смерті.

Отець Роман наголосив, що будь-яке покликання — це відповідальність за себе і за іншу особу, за інших. Покликання до духовенства, до священства, до монашества — це не про егоїстичний вибір, але про вибір служити іншим, дарувати себе іншим тоді, коли треба, тоді, коли є по запит на це. Невиконання цього перетворює покликання на фальшиве. Інакше це вдаване покликання, якесь вигідне втеча.

— Святість проявляється у конкретних стосунках і служінні. Чоловік — жінці, жінка — чоловікові, обоє в різний спосіб — дітям. І це служить суспільству. Цим я докладаюся до розвитку суспільства. Добрим прикладом є святі Йосифа, Марії та Ісуса. Йосиф був опікуном Ісуса. Він є прикладом правдивого батьківства, яке проявляється у відповідальності, у спроможності приймати рішення, брати відповідальність, він бере жінку з дитиною і не до кінця розуміє, що відбувається. Народ, Йосиф взяв жінку з дитиною, але взяв на себе відповідальність за них. Він довірився ангелу і пішов у Єгипет. Він працював для того, щоб годувати Ісуса і Марію. Він працею з своїх рук у столярській майстерні працював, щоби дати їжу своїй сім’ї. Він був дбайливий, мужній, відповідальний, турботливий, люблячий чоловік і тато. Відважний, взяв відповідальність.

Цим уривком отець Романа продемонстрував, що покликання, святість і служіння тісно пов’язані з щоденним життям, родиною і конкретними діями, які проявляють любов, відповідальність і готовність дарувати себе іншим.

Отець Роман Демуш продовжив роздуми про відповідальність у сім’ї, задаючи риторичні запитання: 

— Навіщо було Йосифові того Єгипту? Нащо йому було тої втечі? Нащо йому був ризик каменування? Сьогодні багато чоловіків бояться відповідальності, використовують інших без відповідальності або уникають її. Йосиф стає прикладом відповідальної поведінки, а Марія демонструє довіру до свого чоловіка. Коли ми чуємо про Марію, зокрема в євангельських описах її Різдва, ми чуємо одне слово — що вона народила. І коли вона народила, це розказує про її материнство. Її жіночість реалізовується через материнство, вона почувалася самореалізованою, любленою Йосифом, а її довіра до чоловіка показує гармонію та взаємну відповідальність у подружжі.

Отець Роман наголосив, що народження дитини завжди докорінно змінює життя батьків: 

— Народження Ісуса змінило історію людства. Але практично народження дитини змінює спосіб життя його батьків. Не всі готові до цих змін, не всі готові мінятися, навіть коли йдеться лише про одну дитину. Сім’я, життя сім’ї змінюється, коли народжується нове життя. Важливо, щоб чоловік і жінка не перестали любити одне одного, і щоб життя, яке народжується, було плодом любові, а не наслідком нещасного випадку. Бо нове життя — це плід любові, і кожна дитина має право народжуватися і зростати в любові.

Подружнє життя, за словами отця Романа, — це шлях освячення і реалізації покликання. І це можливе лише тоді, коли маємо відвагу приймати рішення, сказати «так» або «ні» у важливих ситуаціях, коли готові дарувати себе не речі, а себе. Дарування себе — це значно важче, ніж дарувати речі.

Священник порівняв дарування себе у подружжі з Євхаристією:

— Коли ми в подружжі даруємо своє тіло, зокрема, в любові, даруючи себе, ми служимо Євхаристію, бо в Євхаристії Господь теж дарує нам самого себе. Вівтарем, престолом у цьому сенсі є подружнє ложе, де ми даруємо себе. І тільки через це дарування себе, через вмирання для себе і життя для іншого, ми реалізовуємо наше покликання до подружнього життя вповні і маємо можливість стати святими.

Наприкінці отець Роман закликав учасників: 

— Майте відвагу дарувати себе. Майте відвагу приймати рішення. Майте відвагу любити, любити аж до смерті, бо це шлях нашого освячення, нашої святості, до якої всі ми покликані. Це можливо, хоча й не просто.

Отець Роман завершив свої роздуми нагадуванням про універсальність святості: 

— Немає святих, які б не мали своєї історії грішної. Але немає грішника, який не міг би стати святим. Амінь». Важливо любити людину в ім’я Бога та прощати її в ім’я Бога. Покликання до святого життя доступне кожному, якщо усвідомлювати Божу любов. Стати святим означає усвідомити, що Бог ніколи не перестане любити тебе, що Бог прощає тобі все і жодна відмова від його любові не змінить його думки, оскільки він є любов..

Реколектант також розглянув приклад Ісуса, Йосифа та Марії, пояснюючи, що послух і відповідальність, які проявили Йосиф і Марія, підготували Ісуса прийняти волю Отця та померти на хресті за людство. Отець Роман підкреслив глобальність цієї науки, зазначаючи, що слухачі з різних куточків світу можуть об’єднуватися через переклад і різні мови, сприймаючи одне й те ж послання.

Після завершення роздумів, отець Роман відповідав на запитання учасників.

Відповідає на практичне запитання про вибір партнера, наголошуючи на важливості спільних цінностей та відповідальності: 

— Вибір завжди полягає у виборі не чогось поверхневого, а того, що є наше, що ми розділяємо. Якщо для вас важлива церква, подружня вірність, милосердя, ваш майбутній чоловік або дружина не повинні цьому перешкоджати. Критерій — спільні цінності та готовність брати відповідальність за іншого.

Отець Роман зауважив, що сучасні стосунки часто перескакують етапи знайомства, зустрічання, заручин і подружнього життя, відразу переходячи до фізичного контакту, що позбавляє партнерів можливості емоційного та ціннісного зближення: 

— Не було нагоди зближення не тільки тілесного, а емоційного, ціннісного. Люди розлучаються не через несумісність у ліжку, а через різні цінності та світогляд, який не пізнали вчасно. Вони втратили цей час, і через це страждають. Та, якщо цей час використати на пізнання одне одного і на спільне зростання, то майбутнє сім’ї буде щасливим і успішним. «Якщо люди використали той час на добре, вони потім дуже щасливі, і все в них вдається.

Отець Роман відповів на запитання про чоловіків, які бояться відповідальності. Священник наголосив, що часто це — результат соціальних та історичних обставин, акцентувавши, що сучасне суспільство сформувало образ нереалізованого, боязкого чоловіка, і водночас у цьому процесі можуть бути причетні й жінки, які взяли на себе надто багато відповідальності, не переадресувавши її партнеру. Реколектант підкреслив, що найболючіше для чоловіка — відчуття власної неспроможності, яку він називає «імпотентум» не лише в сексуальному, а й у економічному та організаційному вимірі. Часто обставини такі, що чоловік не може реалізуватися як чоловік, і це може призводити до криз, закритості, залежностей або уникання відповідальності.

Священник наголосив на важливості взаємодопомоги та гармонії у сім’ї, коли чоловік і жінка підтримують одне одного, стимулюють і допомагають реалізовувати таланти та потенціал. Він пояснив, що, попри історичні та соціальні причини труднощів, любов і спільна праця над сім’єю дозволяють створювати середовище, де обидва партнери можуть розвиватися. Тому так важливо бачити причини, чому чоловік може боятися відповідальності, розуміти контекст і підтримувати один одного, створюючи взаємну гармонію та можливість для реалізації обох партнерів.

Отець Роман, наголосив також на тому, що справжня відвага — це готовність брати на себе відповідальність навіть у невідомості, приймати непопулярні рішення і довірятися Богу. Також додав, що важливо вміти приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки, навіть якщо близькі або батьки цього не розуміють. Ключовим є також довіряти Богові і залишати інших вільними у їхніх виборах, як люблячий батько дозволяє дитині робити власні помилки, не перестаючи її любити.

Підготувала Наталія Павлишин