Продовжуємо роздумувати над біблійними образами, зокрема над словом „вихід“. Воно відкриває людині не лише фізичні речі, а й те, що не можемо до кінця збагнути. Вихід спонукає нас простягнути руку до вічності.
Згідно з навчанням Біблії, вихід — це також шлях. Але головне його завдання — випробовування, оновлення і початок нового життя. У Святому Письмі воно вживається для означення виходу єврейського народу з єгипетської неволі, а також сорокарічного мандрування євреїв у пустелі аж до приходу в обіцяну землю. Біблія нас навчає, що вихід є остаточним звільненням. Вихід ізраїльського народу з Єгипту стає символом і запорукою звільнення, яке Бог може здійснити і здійснює для добра свого народу і кожного з нас.
Про необхідність виходу Господь говорить, звертаючись до Авраама, Мойсея. Мета виходу — прийти до обіцяної землі.
У Новому Завіті народження Ісуса відбувається у Вифлиємі, хоч Марія жила в Назареті. Ця подорож, окрім адміністративного обов’язку — перепису населення, мала також і духовний характер — повернення до земель предків. І так здійснюється старозавітне пророцтво.
Вихід у Біблії є знаком Божої любові і запорукою спасіння. Поняття вихід треба бачити через призму постійної Божої присутності в нашому житті.
З приходом на землю Господа Ісуса Христа розпочинається новий етап виходу. Це історія Пасхи, яку здійснив Ісус у день Свого воскресіння. Кожна людина повинна здійснити свій перехід із цього світу — до Отця. Такий перехід відбувається впродовж усього життя. Ми шукаємо свою обіцяну землю — як нам осягнути Небо. Це стається тільки через віру. Щоб ми зробили свій великий вихід, Бог подає нам велику допомогу — молитви: благальні, покаяльні, подячні. Та щоб здійснити великий вихід треба щодня здійснювати малий вихід. Тобто позбуватися власного егоїзму, особистих суджень і піти на зустріч Богові та нашим ближнім. Людина під впливом спокус вважає, що сама знає, що є добре, а що зле, хто праведний, а хто — грішний. У цих випадках відбувається внутрішнє засудження людей. Натомість Бог застерігає нас від спокуси стати замість Бога. А, щоб ми прагнули вийти з внутрішнього маленького світу і відкритися на Божу благодать.
Нинішні роздуми спонукають нас подивитися на наше життя не як на набір певних справ, які треба постійно, інколи без великого ентузіазму, виконувати. Але через нашу віру в Господа, яка має бути підкріплена молитвою. Бажати бачити і свідомо приймати, що кожен день — це шлях, який веде нас до великого виходу, тобто до спасіння. Пам’ятаймо, що ніколи не йдемо самі і не шукаємо напотемки цей вихід. Нас веде Ісус. Навчає і вказує, де є вихід і як його потрібно здійснити, щоб осягнути небо.
