Спокуси, які обступають нас, різноманітні. Кожен знає труднощі, які на нього чатують. І сумно констатувати, що на тлі щоденних життєвих випробувань лунають голоси, які, користуючись болями й непевністю, не сіють нічого, крім зневіри. Якщо плід віри – це милосердна любов, як любила повторювати Мати Тереза, то плід зневіри – це апатія та збайдужіння. Зневіра, апатія та збайдужіння: демони, які печуть гарячим залізом і паралізують душі побожних людей.
Великий Піст – це коштовний час, щоб виявити ці й інші спокуси, щоб узгодити наші серцебиття з ритмом Ісусового серця. Увесь великопісний період просякнутий цим усвідомленням, яке відлунює в трьох словах, запропонованих нам, аби «відігріти серця вірних»: зупинися, подивися й повернися.
Зупинися на мить, покинь метушню й безсенсовну гонитву, що наповнюють душу гіркотою, яка ніколи нікуди не доведе. Зупинися, відкинь цей примус до життя у прискореному темпі, який розпорошує, розділяє й позбавляє часу для сім’ї, часу для дружби, часу для дітей, часу для бабусі й дідуся, вільного часу… Божого часу.
Зупинися на мить, стримай порив привертати до себе загальну увагу, бути постійно «на вітрині», яка змушує забути про цінність щиросердності й сокровенності.
Зупинися на мить, перш ніж глянути з погордою, кинути короткий і погордливий коментар, народжений із нехтування ніжністю, співчуттям і повагою до інших людей, особливо вразливих, зранених, нехай і обтяжених гріхами й помилками.
Зупинися на мить і стримай бажання все контролювати, все знати, все руйнувати – це наслідок утрати вдячності за дар життя і за все отримане добро.
Зупинися на мить, не поринай в оглушливий галас, який спотворює й вимикає наш слух, змушуючи забути про плідну і творчу силу тиші.
Зупинися на мить, перш ніж віддатися марним безплідним сентиментам – вони походять від замкнутості й жалості до себе та змушують відмовитися від зустрічі з іншими, з ким можна розділити тягарі і страждання.
Зупинися перед порожнечею скороминущого, швидкоплинного й ефемерного, що позбавляє тебе коріння, стосунків, цінності шляху й сили завжди прямувати вперед.
Зупинися. Зупинися, щоб подивитися й поміркувати!
Подивися. Подивися на знаки, які не дають згаснути милосердній любові, які живуть вогнем віри і надії. Поглянь на обличчя, сповнені ніжності й доброти Бога, Який діє поміж нас.
Подивися на образ сімей, які долають негаразди – день за днем, з великими зусиллями тривають у житті, і серед проблем і турбот не втрачають жодної нагоди облаштувати у своєму домі школу любові.
Подивися на обличчя тих, хто кидає нам виклик: на обличчя дітей і молоді, сповнені майбуття і надії, повні прийдешнього, повні потенціалу, який вимагає відданості й захисту. Живі паростки любові й життя, які завжди пробиваються крізь наші дріб’язкові й егоїстичні розрахунки.
Подивися на старших людей, на їхні лиця, глибоко зорані плугом часу, лиця носіїв живої пам’яті нашого народу. Обличчя чинної Божої мудрості.
Подивися на обличчя хворих і всіх тих, хто про них піклується; лиця, чиї вразливість і служіння нагадують нам, що цінності людини ніколи не можна зводити до питання розрахунку або корисності.
Подивися на покаянні обличчя багатьох, хто намагається подолати свої помилки й недоліки, хто, попри біди та страждання, бореться й рухається далі.
Подивись і споглядай обличчя Розіп’ятої Любові, яка сьогодні з хреста несе нам надію; простягни руку тим, хто почувається розіп’ятим, на чиї плечі тисне тягар невдач, розчарування й розпуки.
Подивись і споглядай справжній лик Христа Розіп’ятого – розп’ятого з любові до всіх без винятку. До всіх? Так, до всіх. Побач у Його лику сповнене надії запрошення цього часу Великого Посту, аби подолати демонів зневіри, апатії та збайдужіння. Цей лик закликає нас вигукнути: «Царство Боже можливе!»
Зупинися, подивися й повертайся. Повернися до дому Отця. Безстрашно повертайся до спраглих простягнутих рук Отця, багатого милосердям (пор. Еф 2, 4), Який чекає на тебе!
Повернися! Без страху: це відповідний час, щоб повернутися додому, в оселю «Отця Мого й Отця вашого» (Йн 20, 17). Це час дозволити Йому торкнутися серця… Залишатися на шляху зла – це просто й далі пити з джерела ілюзій і смутку. Справжнє життя зовсім інше, і наші серця це добре знають. Бог ніколи не втомлюється простягати нам руку допомоги (пор. «Misericordiae Vultus», 19).
Повернися без страху, щоб спізнати ніжність зцілення і примиритися з Богом! Нехай Господь оздоровить рани гріха й виконає пророцтво, дане нашим батькам: «Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне» (Єз 36, 26).
Зупинися, подивися, повернися!
Франциск, Папа
Рим, базиліка святої Сабіни
Середа, 14 лютого 2018 року
