Сім’я – це перша спільнота, де навчаємо та вчимося любити; це привілейоване середовище, в якому навчаємо та вчимося також і вірити, де вчимося чинити добро.
Здорова сім’я є вирішальною для майбутнього світу та Церкви, беручи до уваги різного роду виклики та труднощі, що виникають у щоденному житті.
І справді, коли зустрічаємось із гіркою дійсністю, коли відчуваємо біль, коли в наше життя вривається досвід зла чи насилля, саме у сім’ї, в її спільності життя та любові, все можна зрозуміти та подолати.
Кожна людська реальність позначена стражданням, про що засвідчують численні сторінки Святого Письма: братовбивче насильство Каїна над Авелем, сварки між дітьми та дружинами Авраама, Ісаака та Якова, трагедії в житті царя Давида, страждання Товії, біль Йова…
Також і життя Пресвятої Родини з Назарету не було позбавлене болю та терпінь, зокрема, коли пригадаємо втечу Йосифа та Марії з маленьким Ісусом до Єгипту. Теж й Ісус, у Свою чергу, досвідчує та переживає у Своєму серці життєві випробування тих людей, яких Він зустрічає на Своєму шляху: тещі апостола Петра, яку заторкнула хвороба, Марти та Марії, які оплакували свого брата Лазаря, вдови з Наіну, яка втратила єдиного сина, римського сотника, який переживав за свого важкохворого підлеглого… Ісус завжди здатний співчувати з тими особам, які Його просять про здоров’я чи приходять до Нього зі сльозами.
Ісус ніколи не залишає нас на нашій життєвій дорозі: Він прямує разом з нами, супроводжує всіх людей Своїм милосердям, а в особливий спосіб – сім’ї, які освячує в любові. Його присутність виявляється через ніжність, пестощі, обійми матері, батька, дитини.
Сім’я – це місце ніжності. Саме тому у Святих Писаннях Бог виявляється нам як батько, але також як матір, яка опікується та схиляється для того, щоб нагодувати молоком і дати їсти. Церква, як дбайлива матір, навчає нас бути стійкими у Бозі, у тому Бозі, Який нас любить і підтримує. Лише виходячи з цього фундаментального внутрішнього досвіду, можемо перенести всі складності та неприємні життєві моменти, агресивності світу, невірність і недосконалості, як свої власні, так й інших людей; можемо бути святими у триванні в добрі, яке, завдяки Божій благодаті, перемагає всяке зло.
Саме в колі сім’ї ми вчимося молитись, вчимося тієї покірної та простої молитви, яка, воднораз, є відкритою на надію, яку супроводжує справжня радість задля гармонії між людьми та краси буття разом.
Хороша сім’я передає також і суспільні цінності, вчить почувати себе частиною суспільного тіла, поводитись як лояльні та чесні громадяни. Нація не може встояти, якщо сім’ї не сповнюють цього завдання. Перше громадське виховання здобувається у сім’ї.
