Із 21 по 24 березня 2019 року відбулися Великопосні обновлянскі реколекції в Перемишлі, реколектантом яких був отець Олексій Саранчук із Івано-Франківська. На цю подію приїхала українська молодь із Польщі та України.
Нас приймали сестри Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у реколекційному домі «Effata». Організація цих реколекцій – це ініціатива нашої молоді з Польщі: обновлян разом з семінаристами із Любліна. На самих реколекціях також була задіяна молодь для виконання необхідних функцій. За чотири роки їх проведення створилася своєрідна спільнота молоді, яка постійно доповнюється новими учасниками.
Усі ми живемо в гамірному світі, де наші дні іноді розписані по хвилинах. Життя біжить, а за ним біжимо ми. І якою ж благодаттю є перестати бігти і змусити своє життя також призупинитись. Реколекції – це час віднови сил, духовних і фізичних. Це можливість залишити своє гамірне життя і пожити декілька днів життям спокійним, без приземлених турбот, життям повним любові до Бога, до ближніх, і, зрештою, до себе. В перший день реколекцій сестра Маркіяна дала нам настанову зловити цей час, поцінувати і добре переосмислити своє життя, поглянувши на нього з іншої точки зору, наче глядач, а не головний виконавець.
Кожного з нас сюди звели різні обставини: хтось тут вперше , а хтось не пропустив ще жодних перемиських реколекцій, організованих Товариством «Обнова». Найголовніше те, що кожного з нас сюди привело Боже Провидіння. Хтось отримав такі рідкісні 4 дні вихідних саме на час реколекцій, дехто приїхав із своїми друзями, хтось приїхав сам – але центром всіх цих історій є Бог, дітьми якого ми є, і якого ми відшукуємо та відчуваємо на реколекціях ще більше. Це він зібрав нас укупочку, щоб поділитися тією безмежною і незбагненною радістю, якої так бракує у нашому швидкому житті.
Наріжним словом цих реколекцій були рядки із Послання до Римлян 10:17 – «Тож віра зі слухання, а слухання через слово Христове». Отець Олексій з особливим хистом вчив нас слухати: дві години цілковитої тиші, без розмов один із одним. Для багатьох із нас такий досвід був абсолютно новим, бо одна річ, це бути на одинці в тиші, інша ж – перебувати поміж людей, але мовчати і бути в діалозі тільки з Богом. Дехто зізнавався, що для нього це була непосильна праця, адже розмови «ні про що, тільки б щось сказати» є частою звичкою в нашому житті, якою ми заглушуємо тишу, а саме в ній можна чути своє сумління або Бога.
Отець також поділився із нами особистими історіями, що зворушували та подекуди нагадували про схожі проблеми у нашому житті, які ми часто не помічаємо і вважаємо нормальним. Коли Боже слово підкріплене прикладом із власного життя, тоді воно стає насінням, яке падає на добрий ґрунт, що проростає та дає плоди.
В останній спільний вечір ми не тільки приймали благословення, але й давали його один одному зі словами: «Хай Господь тебе благословляє, хай дарує мир тобі; Він добром наповнює тебе, Він завжди з тобою є». Дивитись в очі майже кожному із присутніх, промовляючи такі слова – надзвичайне диво, в якому особливо відчувається те, що кожен із нас – дитина Божа.
Пісні прослави, Літургії, Вечірні, Утрені, спільний виїзд до Катедри, духовні розмови з отцем, Сповідь, тепле чаювання, найсмачніші сніданки, обіди та вечері, посмішки та сльози – все це тривало 4 прекрасних дні. Багатьом хотілося продовжити цей час і не поспішати у звичайне життя, але саме це відчуття знову і знову збирає молодь, щоб у мирі слухати Слово Боже.
