Місце молитви. Пресвята Мати. Намолений храм, який для мене як і для мільйонів став місцем особливих духовних пережиттів…
Вже завтра мав там бути з французькими єпископами, священиками і вірними на Божественній Літургії освячення мира…
Там, де починалося моє служіння в Парижі…
Але не йдеться про мене, а про нас всіх – про Церкву, про цивілізацію.
Що означає, коли, один з найвідвідуваніших храмів світу у вогні? В суспільстві, в політиці, в Церкві в Україні і світі стільки розбиття, каліцтва…
Але що означає наш біль, коли ми дивимося, як вогонь нищить храм, якому більше, ніж 850 років?
Втрата неймовірна, але… ніяк непоправна.
Світова реакція свідчить, що незважаючи на наш раціоналізм, деконструкцію і десакралізацію, святість символів не втрачена. Критичність раціональної доби не толерує міфу чи казки: кохання – не більше, ніж секс, освіта – інструмент для здобування грошей, гроші – інструмент для здобуття влади. Символи мали би лишитись десь в минулому, у некритичній, органічній наївній добі.
Чому? І чи справді?
Мабуть ні, бо вічне просто не вмирає, а якщо так, тому щоб дати нове життя. Таким є символ святости, Божої гостинності, Його господа, наш у Нього дім.Символ же переносить нас до глибинних змістів. Він не самодостатний, не вичерпаний, не опанований нашими силами, смислами, апетитами чи владою.
У ньому завжди продовження. Ми не затримуємося на ньому, бо він несе нас далі, до іншого. Він відкриває нам врата таїнства.
Крізь сльози втрати радію, що символ живе. Що він сколихнув цілий світ. Що святе знову на виду. Ви того свідками.
Багато, хто вважав, що все втрачено. Їх шокувало і обурювало те, що святині гірше, ніж знищені – позбавлені значення і змісту.
Але це не так!
Храм, в якому я знаходив теплий притулок, іконічну серцевину в секулярному Парижі, сьогодні як ніколи привернув увагу світу. Ще ніколи в його історії стільки людей не задивлялись на нього, на Неї, прагнучи бути там, разом.
Він живе, і як фенікс з попелу востане.
Те, що відбулося, жахливе, але в глибині душі я переконаний, що це потрясіння епохальне і доленосне. Воно промовить до душ, посіє в серцях запитання –
Чому так бентежить і болить?
Що ми втрачаємо в попелі цієї пожежі?
Що ми хочемо віднайти, відновити, оживити?
Нотр-дам востане і відновиться віра.
Бо без неї, немає краси, ні глибини, ні правдивого життя…
Наш сьогоднішний жах і переживання – це парадоксальний коментар, відповідь на культуру одноразовості і споживацтва. Ми враженні, що пропадає щось вічне…помимо наших щоденних звичаїв і рефлексів.
Ми так прагнемо вічності…
Пережитий світом шок це— заклик до подвигу, до тривалої Хресної Дороги, яка провадить до Воскресіння, до вічного правдивого життя.
В цю ніч, світ прокинувся. Навряд чи всі до кінця зрозуміли, що побачили, але вони щось пережили і будуть думати та молитися.
І відбудовувати…
…не вперше…
і не лише храм…
…а цивілізацію…
Бо храм – це символ. Він несе далі і в глиб. За ним –таїнство. За ним – спасіння. За ним – дар життя.
Життя здобувається Смертю, яка смерть долає. І там, де сокрушені сили ада, проявляється Божа слава, до якої у цих днях запрошує нас Господь і його Пресвята Мати – Notre Dame.
Ідім, не сумніваймось!
рис Гудзяк
