Перебуваючи в Ясах у Румунії, Папа помітив радісний погляд літньої жінки з онуком на руках. Ділячись цим досвідом, він закликав молодь не забувати власного коріння.
Я вже завершую проповідь, мені ще бракує один параграф, але я б не хотів залишити поза увагою досвід, який я пережив, проїжджаючи площею. Там була літня жінка, досить похилого віку, бабуся. В руках вона тримала внука, приблизно двомісячного, не більше. Коли я проїжджав, вона мені його показала, усміхаючись. Це була усмішка співучасті, ніби мені кажучи: “Бачите, тепер я можу мріяти”! тієї миті мене переповнювали емоції і я не наважився привести її прямо сюди. Тому тепер розповідаю про це. Бабусі й дідусі мріють, коли внуки прямують вперед, а онуки мають мужність, коли беруть соє коріння від бабусь і дідусів. ”
“Коли зростаєш, – зазначив Папа, звертаючись до молоді, – не забувай свою матір і свою бабусю й ту просту, але міцну віру, якою вони відзначалися і яка давала їм силу та витривалість прямувати вперед, не опускаючи рук. Це заклик до вдячності й до відновлення великодушності, мужності, безкорисливості «домашньої віри», що є непомітною, але яка крок за кроком будує Боже Царство.
В цих словах відображений також особистий досвід Папи Франциска зі своєю бабусею Розою, що була простою й сильною жінкою віри. Вона походила з бідної селянської сім’ї італійського регіону П’ємонте та емігрувала до Аргентини, втікаючи від злиднів. У проповіді під час чування перед святом П’ятидесятниці у 2013 році він зазначив, що бабуся Роза першою передала йому віру:
“ Я мав благодать зростати в сім’ї, в якій віру досвідчували просто й конкретно. Однак, на мій шлях віри вплинула, насамперед, бабуся, мама мого батька. Це була жінка, яка пояснювала й говорила нам про Христа, навчала нас катехизму. Пам’ятаю, що в Страсну П’ятницю ввечері вона водила нас на процесійний похід із свічками, по завершенні якого вносили статую Ісуса, знятого з хреста, й бабуся наказувала нам ставати навколішки, промовляючи: «Дивіться, Він помер, але завтра воскресне». Я отримав перше християнське звіщення саме від цієї жінки, від моєї бабусі. Це прекрасно! Перше звіщення відбувається в сім’ї, в дома. І це мене наводить на думку про любов багатьох матерів і багатьох бабусь в передаванні віри. Це вони передають віру. Так відбувалося також у часи перших християн, коли святий Павло казав Тимотеєві: «Я пригадую віру твоєї матері й твоєї бабусі» (пор. ІІ Тим 1, 5). Усі матері й усі бабусі, які тут присутні, подумайте про це! Передавати віру. Тому, що Бог посилає нам людей, які нам допомагають на нашому шляху віри. Ми не знаходимо віру абстрактно, ні! Завжди є людина, яка проповідує, яка говорить, Ким є Христос, передає нам віру, несе нам перше звіщення. І таким був також перший досвід віри, який я отримав. ”
