Молоді часто закидають відхід від Церкви. Чи справді молоді люди втрачають віру, чи це лише стереотип? Якою є роль душпастиря в цьому та як на виклики сьогодення має відповідати Церква? Отець Роман Демуш, заступник голови Патріаршої комісії у справах молоді Української Греко-Католицької Церкви, відповів на ці запитання.
А також він розповів, яким є живий Бог і чому так важливо з Ним познайомитися; про що нова духовно-формаційна програма для молоді, створена у співпраці з Українською освітньою платформою. Детальніше ― далі.
— Яким чином має відбуватися знайомство молоді з живим Ісусом?
— Сьогодні, коли говоримо з молоддю про віру, потрібно дати їй розуміння того, що віра ― це не моралізаторство, а християнство ― це не лише доктрина догм, правил і законів. Християнство ― це передусім історія стосунків людини і Бога, стосунків, котрі Бог почав будувати з нами першим. Так важливо, говорячи про віру, Бога, Ісуса, прагнути особистої зустрічі з живим Богом. Зустрічі, котра змінює життя й дає відповіді на есенціальні питання. Зустрічі, яка є знаковою. Зустрічі, яка не просто дарує нам сурогат дуже мінливого й швидкоплинного щастя, а робить нас щасливими по-справжньому. Христос ― це той, хто може наповнити наше життя справжнім сенсом, щоб ми почали жити, а не просто животіти, що дуже часто відбувається, коли вдовольняємося чимось несправжнім. Христос є справжнім. Тому зустріч з Ним має дарувати справжнє життя християнам.
Ця зустріч може відбутися в різний спосіб: через особистий досвід Бога, у спільноті, в Церкві. Важливо, щоб вона відбулася. Зрештою стратегія нашої Церкви ― це жива парафія, місце зустрічі з живим Христом. Коли ми будемо вміти жити парафіяльною, спільнотовою, синодальною дійсністю, коли будемо чутись діяльними, активними, відповідальними, будемо чутися власне Церквою, тоді зустрінемо живого Бога. Понад те, важливо також про Нього свідчити для тих, хто є поза Церквою, і щоб вони в нас розпізнали та знайшли живого Бога.
— Чому молодим людям важливо плекати життя в духовності?
— Запит на духовність, духовність як така ― це природна потреба кожної людини. Є гарне українське прислів’я: «Святе місце порожнім не буває». Сьогодні бачимо, як запит на духовне заповнюють інші релігії та практики. У нашому суспільстві є й викривлені інтерпретації духовного. Багато молодих людей вдається до занять йогою, пошуку якихось езотеричних практик. Люди сповідують релігії, чужі для нас. Ба, навіть величезний запит на психологію ― це про духовні потреби. Ми покликані давати правильні відповіді на глибинні питання, які є в кожного, зокрема в молодих людей. Пошук Бога є природним прагненням. Тому так важливо нам, як спільноті, супроводжувати молодих людей на шляху віри.
Святі Таїнства, зокрема Таїнство Хрещення, є точкою старту, а не прибуття. Коли ми хрестимо малих дітей, то в нашій традиції вони отримують не лише рідних, але й хрещених батьків, які покликані допомогти плекати віру, зростати у ній. На жаль, через неспроможність свідчення цієї віри одне одному, зокрема в наших сім’ях і родинах, ми зупиняємося в зростанні. Лише формально виконуємо обряд, зводимо все до традиційності й навіть забобонності.
До речі, забобонність ― це теж про пошук легких відповідей на духовні запитання. Варто розуміти, що справжня духовність ― це зусилля, старання. Віра ― це завжди про готовність вносити зміни у своє життя, нести відповідальність за свої вчинки, а не про чудотворні «пігулки».
Часто рівень молоді, та й дорослих також, зупиняється на катехизації тих дітей, які готуються до першої Сповіді й урочистого Святого Причастя. І тому так важливо бути відкритими, давати відповіді на запитання молодих людей, супроводжувати їх у зростанні й духовній формації.
Церква має цілі відділи й програми молодіжного душпастирства, духовної формації молодих людей, що передовсім має звершуватися вдома батьками, коли діти зростають, а потім через різні катехитичні ініціативи, школи, євангелізаційні, просвітницькі, формаційні проєкти перш за все на парафії. УГКЦ має дуже багато пропозицій: реколекції, проєкти онлайн і наживо. Змінюються обставини й запити, тому ми постійно творимо щось нове. А молода людина, яка шукає, завжди знаходить.
— З якими викликами має справу сучасна молодь і як Церква мала б допомагати відповісти на них?
— Викликів дуже багато. Обставини, у яких живемо, війна, еміграція ― це все виклики. Але, з іншого боку, ці обставини також є нагодою щось переосмислити, спробувати запропонувати цінні речі, дати відповіді на актуальні запитання по-новому.
Якщо ми говоримо про виклики, то варто зазначити, що Церква сьогодні має багато конкурентів. Відповіді на духовні запити пропонує світ у своїй секулярності, світськості, дешевих і швидко мінливих ідеологіях разом з підміною понять. Але на них погоджуються. Тому викликом є допомогти молодим людям розпізнати справжнє, цінне. Як каже Блаженніший Святослав: замість того, щоб вони цінували те, що люблять, спробувати допомогти їм любити те, що є цінне.
Сьогодні живемо в епоху такої мінливості, відносності, де все хоче бути суб’єктивним ― навіть правда. Але є об’єктивна правда, об’єктивні цінності. Тобто не всюди можна керуватися поглядами «я так думаю/ я так хочу/ живу лише так, як мені підходить». Світ пропонує комфорт, у якому стає дуже легко; «успішний успіх», який нічого не коштує . Це не про справжність. Правдиві цінності мають ціну. Бути християнином ― це йти проти течії, бути білою вороною, бути святим, а отже ― дивним. Це означає, що пропозиція святості ще не втратила своєї актуальності. Тому так важливо нам мати відвагу бути справжніми.
Ще один виклик: ми чуємо, що Церква має бути зрозумілою та сучасною. Але бути сучасним ― це зовсім не означає легалізувати гріх, іти в ногу з часом і думати так, як думає світ. Пропозиція Христа є радикальною пропозицією передовсім зміни життя. Ось те справжнє, чого шукає кожна людина. І коли вона віднайде смак у справжньому, тоді відбудеться зміна в житті.
Тож викликів перед молодими людьми ― з одного боку, і пропозицією Церкви ― з іншого, дуже багато. І тільки разом, діалогуючи, ми можемо допомогти одне одному, творити спільноту, йти разом. У молодіжному душпастирстві одним з найважливіших умінь є слухати одне одного, чути потреби й шукати на них відповіді разом. Але справжні, а не фальшиві.
— Існує стереотип, ніби молоді люди далекі від Церкви та духовного життя. Що ви можете відповісти на це?
— Ключовим словом у цьому запитанні є «стереотип». Релігійність молоді проявляється, можливо, трохи по-іншому. Ми бачимо, як любов, яка є засадничою у християнстві, сьогодні виявляється в житті молодих людей: тих, хто на фронті захищає нашу країну, і тих, хто волонтерить, і тих, хто допомагає іншим, і тих, хто працює в Україні і для України. Як каже наш Блаженніший Святослав, увесь тягар упав головним чином на плечі молодих людей. Чи це було в час пандемії коронавірусу, коли молодь мобілізувалася для взаємодопомоги одні одним і старшому поколінню, чи зараз, у часі війни. Бачимо в молодих людей ініціативу боротьби, життя у цінностях: у любові, у даруванні себе, у цінності захисту Батьківщини, у готовності померти за своїх ближніх. Це про живу віру, її прояви, про християнські глибинні сенси.
Чи віра проявляється тільки в тому, щоби кожної неділі ходити до церкви? Так, це ознака зрілого вірянина, який розуміє, чому так важливо будувати спільноту та жити у Святих Таїнствах. Але якщо молоді люди цим не живуть сьогодні, то це питання також і до тих, хто мав би їх супроводжувати, хто мав би свідчити, хто мав би цю віру й культуру передати, не роблячи з цього просто традицію і формальність. Дуже часто молоді люди чули, що йти до церкви треба, «бо так треба». Вони не отримували пояснень та аргументів. Ми повинні давати відповіді на такі запитання. Не критикувати, не жити стереотипами, але наповнювати змістом вияв оцієї релігійності та побожності. Наше завдання ― перетворити релігійність на духовність.
— Як священикам ставати містком між Ісусом і сучасними молодими людьми, підлітками. Які підходи, з вашого досвіду, є дієвими?
— Готуючись до дуже важливої події, яка відбудеться невдовзі, ― Форуму душпастирства молоді Української Греко-Католицької Церкви ― Патріарша комісія у справах молоді у співпраці з компетентними соціологами зробили глибинне соціологічне дослідження. У ньому взяли участь майже тисяча осіб. Зокрема, ми хотіли дослідити досвід молодих людей у Церкві та їхні причини відходу від неї. Так-от, серед причин є відкинення, негативний досвід, пов’язаний з Церквою, нерозуміння меседжів Церкви, нерозуміння мови комунікації. А з іншого боку, причиною стала також ідеологічна медійна політика дискредитації Церкви.
У цьому всьому ключовою є роль священика, душпастиря. Під час одного з семінарів молодь спробувала написати портрет душпастиря: які якості мають бути йому притаманні. Цей портрет трохи ідеалістичний. Молодь, мабуть, має високі очікування від душпастиря. Але я би це все спростив до трьох основних моментів у характеристиці священника.
Перше: бути собою ― справжнім. Молодь відчуває фальш, її не можна обманювати.
Друге: говорити зрозумілою мовою. Не архаїзмами, не богословською термінологією, а казати важливі речі простими словами. У цьому мудрість Церкви. Багатство, традицію Церкви треба актуалізувати й передати молоді зрозуміло. А ще треба йти до молоді, бути в тих середовищах, де вона перебуває, ― в соціальних мережах, наприклад. Молоді люди сьогодні мають дуже багато запитань. Треба бути відкритим до діалогу і не боятися, бути готовим навіть не мати відповіді на ті запитання.
Третя річ, яка мені здається також дуже важливою: не треба пропонувати те, що пропонує світ, що вже є, щоб бути модним, щоб хайпувати. Слід пропонувати те, що може мати тільки Церква: духовність і цінності. Не варто сходити до світськості, бо її молоді люди знаходять деінде. Отже, наша пропозиція має бути ціннісною.
— Розкажіть, будь ласка, про нову програму для молоді, яку спільно запускають Українська освітня платформа та Патріарша комісія у справах молоді УГКЦ.
— Це духовно-формаційна програма під назвою «Прийди і подивися». Вона базується на євангельській картині діалогу Филипа і Натанаїла, коли один одному передає зустріч з Ісусом.
Ця формаційна програма покликана через духовний супровід, цикл реколекцій, онлайн-марафонів, духовних розмов, онлайн-зустрічей упродовж цілого року запропонувати молодій людині курс духовного життя. Ми бажаємо заохотити молодих людей прийти й пізнати того живого справжнього Бога, живого Ісуса, позбутися стереотипів, мітів, упереджень, застережень, закрити ті гештальти, які не закриті через брак катехизації й доступу до інформації.
Ми християни, але дуже часто не можемо відповісти на питання: ким є Христос для мене? Він змінив історію людства, але чи змінив моє життя? Дуже сподіваємося, що ця духовно-формаційна програма допоможе молоді краще познайомитися з Ісусом, і зрозуміти, ким Він є у їхньому житті. А ще ― засвідчити про Нього іншим.
— Як виникла така ідея?
— Це відповідь на виклики часу. Молодь хоче мати глибші знання. І ця програма стане однією з відповідей на її питання.
Українська освітня платформа пропонує дуже багато різних формаційних шкіл, програм соціального, гуманітарного, харитативного, просвітницького спрямування. Патріарша комісія у справах молоді також напрацювала низку духовно-формаційних програм і за потреби ми створюємо нові проєкти.
— Хто може потрапити на програму?
— Перш за все це молоді люди віком 18-25 років, які є справжніми християнами, належать до певної спільноти чи волонтерять, є активними в житті Церкви. Це молодь, яка хоче вийти на новий рівень обізнаності, прагне розуміти глибші сенси християнства, хоче розуміти, як бути добрим християнином на практиці та сприяти позитивним змінам у своєму середовищі.
Подати заявку на участь у програмі можна тут
Джерело: РІСУ
