Інтернет перетворює текст на розмову. Двадцять років тому письменники писали, а читачі читали. Інтернет дозволяє читачам відповідати, і все частіше вони це роблять — у ланцюжках коментарів, на форумах та у власних публікаціях на блогах.
Багато хто реагує на щось, з чим не згідний. Цього слід очікувати. Згода, як правило, мотивує людей менше, ніж незгода. І коли ви погоджуєтеся, ви мало що маєте сказати. Можна було б розширити те, що говорить автор, але він, ймовірно, вже досліджував найцікавіші наслідки. Якщо ж ви не згодні, ви входите на територію, яку він, можливо, не досліджував.
У результаті виникає набагато більше незгоди, особливо якщо вимірювати словами. Це не означає, що люди зляться. Структурних змін у тому, як ми спілкуємося, достатньо, щоб пояснити це. Але хоча зростання незгоди не є причиною для гніву, існує небезпека того, що зростання незгоди розлютить людей ще більше. Особливо в Інтернеті, де легко сказати те, що ніколи б не сказали у вічі.
Якщо ми всі збираємося більше не погоджуватися, ми повинні бути обережними, щоб робити це добре. Що означає добре не погоджуватися? Більшість читачів можуть відрізнити обзивання та ретельно аргументоване спростування, але я думаю, що подане нижче допоможе дати визначення проміжним стадіям. Отже, ось спроба побудови єрархії незгоди (ІН):
ІН0. Обзивання
Це найнижча форма незгоди, і, мабуть, також найпоширеніша. Ми всі бачили такі коментарі:
ти – баран!!!!!!!!!!!!
Але важливо усвідомлювати, що більш артикульоване обзивання має таку ж невелику вагу. Коментар схожий на
Автор – пихатий дилетант.
насправді є нічим іншим, як претензійною версією «ти – баран».
ІН1. Ad Hominem
Атака ad hominem не настільки слабка, як просто лайка. Вона дійсно може мати певну вагу. Наприклад, якщо сенатор написав статтю на захист підвищення зарплати сенаторів, можна було б відповісти:
Звичайно, він так сказав. Він – сенатор.
Це не спростує аргументи автора, але принаймні може мати відношення до справи. Однак це все ще дуже слабка форма незгоди. Якщо з аргументом сенатора щось не так, ви повинні сказати, що саме; а якщо ні, тоді яка різниця, що він сенатор?
Говорити, що автору не вистачає повноважень писати на якусь тему, є варіантом ad hominem — і особливо марним, оскільки хороші ідеї часто приходять від сторонніх. Питання в тому, правий автор чи ні. Якщо відсутність повноважень спричинила його помилки, вкажіть на них. А якщо ні, тоді це не проблема.
ІН2. Реакція на тон
На наступному рівні ми починаємо бачити реакцію на написане, а не на автора. Найнижча форма – не погодитися з тоном автора, наприклад:
Не можу повірити, що автор відкидає розумний задум у такий безтурботний спосіб.
Хоча це краще, ніж нападати на автора, це все ж слабка форма незгоди. Набагато важливіше, помиляється автор чи правий, ніж його тон. Тим більше, що тон так важко оцінити. Хтось, кому певна тема є важливою, може бути ображений тоном, який іншим читачам здавався нейтральним.
Тож якщо найгірше, що ви можете сказати про текст – це критикувати його тон, ви мало що скажете. Автор легковажний, але правий? Краще це, ніж бути серйозним і неправим. А якщо автор десь не правий, скажіть де.
ІН3. Протиріччя
На цьому етапі ми нарешті отримуємо відповіді на те, що було сказано, а не як чи ким. Найнижча форма відповіді на аргумент – це просто викласти протилежну думку, з невеликою кількістю підтверджуючих доказів або без них.
Це часто поєднується з заявами ІН2, як у:
Не можу повірити, що автор відкидає розумний задум у такий безтурботний спосіб. Розумний задум є визнаною науковою теорією.
Протиріччя іноді може мати певну вагу. Іноді достатньо просто побачити чітко викладений протилежний випадок, щоб переконатися, що він правильний. Але зазвичай допомагають докази.
ІН4. Контраргумент
На рівні 4 ми досягаємо першої форми переконливої незгоди: контраргументу. Форми до цього моменту зазвичай можна ігнорувати, оскільки вони нічого не доводять. Контраргумент може щось довести. Проблема в тому, що важко сказати, що саме.
Контраргумент – це протиріччя плюс міркування та/або докази. Коли він націлений на первісний аргумент, він може бути переконливим. Але, на жаль, зазвичай контраргументи спрямовані на дещо інше. Найчастіше двоє людей, які пристрасно сперечаються про щось, насправді сперечаються про дві різні речі. Іноді вони навіть погоджуються один з одним, але настільки захоплені своєю суперечкою, що не усвідомлюють цього.
Може існувати правомірна причина заперечити щось, дещо відмінне від того, що стверджує оригінальний автор: коли ви відчуваєте, що він прогледів суть справи. Але якщо ви це робите, ви повинні сказати про це прямо.
ІН5. Спростування
Найпереконливішою формою незгоди є спростування. Вона також є найрідкіснішою, тому що вимагає найбільше зусиль. Справді, ієрархія незгоди утворює своєрідну піраміду, у тому сенсі, що чим вище ви підіймаєтеся, тим менше випадків застосування знаходите.
Щоб спростувати когось, вам, мабуть, доведеться його процитувати. Ви повинні знайти «пістолет що димиться», уривок щодо того, з чим ви не згодні, який, на вашу думку, є помилковим, а потім пояснити, чому він помилковий. Якщо ви не можете знайти реальну цитату, з якою б ви не погодилися, можливо, ви сперечаєтеся із «опудалом»*.
Хоча спростування зазвичай тягне за собою цитування, цитування не обов’язково означає спростування. Деякі критики цитують частини речей, з якими вони не згодні, щоб створити видимість законного спростування, а потім дають відповідь із низьким рівнем ІН3 або навіть ІН0.
*«Опудало» – перекручена думка опонента, зручна для критики.
ІН6. Спростування центральної думки
Сила спростування залежить від того, що саме ви спростовуєте. Найсильніша форма незгоди – спростувати чиюсь центральну думку.
Навіть на рівні ІН5 ми все ще іноді бачимо навмисну нечесність, наприклад, коли хтось виділяє незначні моменти аргументу та спростовує їх. Іноді дух, у якому це робиться, робить це більше витонченою формою ad hominem, ніж фактичним спростуванням. Наприклад, виправляючи чиюсь граматику, чи нагадуючи незначні помилки в іменах чи числах. Якщо протилежний аргумент насправді не залежить від таких речей, єдиною метою їх виправлення є дискредитація свого опонента.
Для справжнього спростування чогось потрібно спростувати його центральні думки або хоча б одну з них. А це означає, що потрібно чітко визначити, що є центральними думками. Отже, дійсно ефективне спростування виглядало б так:
Схоже, що головною думкою автора є X. Як він каже:
<цитата>
Але це неправильно з наступних причин…
Цитата, яку ви вказуєте як помилкову, не обов’язково має бути фактичним викладом основної думки автора. Досить спростувати те, від чого вона залежить.
Що це означає
Тепер у нас є спосіб класифікації форм незгоди. Яка від цього користь? Єдине, чого нам не дає ієрархія незгоди (ІН), це спосіб вибрати переможця. Рівні ІН просто описують форми тверджень, а не те, чи вони правильні. Відповідь ІН6 все ще може бути повністю помилковою.
Але хоча рівні ІН не встановлюють нижню межу для переконливості відповіді, вони встановлюють верхню межу. Відповідь ІН6 може бути непереконливою, але відповідь ІН2 або нижче непереконлива завжди.
Найбільш очевидна перевага класифікації форм незгоди полягає в тому, що вона допоможе людям оцінити прочитане. Зокрема, це допоможе їм розгледіти інтелектуально нечесні аргументи. Красномовний оратор або автор може створити враження, що перемагає опонента, просто використовуючи енергійні слова. Насправді, це, мабуть, визначальна якість демагогії. Даючи назви різним формам незгоди, ми даємо критично налаштованим читачам булавку для того, щоб лускати такі повітряні кульки.
Такі категорії можуть допомогти і авторам. Більшість випадків інтелектуальної нечесності є ненавмисними. Хтось, хто сперечається з тоном чогось, з чим він не згоден, може вважати, що він дійсно щось стверджує. Зменшення масштабу та перегляд його поточної позиції у ієрархії незгоди може надихнути його спробувати перейти до контраргументу чи спростування.
Але найбільша користь від правильної незгоди полягає не тільки в тому, що це покращить розмову, але й у тому, що це зробить людей, які спілкуються, щасливішими. Якщо ви вивчаєте розмови, ви виявите, що в ІН1 набагато більше підлості, ніж у ІН6. Ви не повинні бути злими, коли у вас є бажання висловити справжню думку. Насправді ви і не хочете бути злими. Якщо у вас є що сказати, злий образ просто заважає.
Якщо просування вгору по ієрархії незгоди зробить людей менш злими, це зробить більшість з них щасливішими. Більшість людей не дуже люблять бути злими; вони роблять це, тому що не вміють інакше.
Дякую Тревору Блеквелу та Джесіці Лівінгстон за те, що вони прочитали чернетки цього тексту.
Автор: Пол Грем (Paul Graham), відомий програміст, інвестор, автор
Джерело: How to Disagree (March 2008)
Переклад з англійської: Максим Гонтар
