Ми не вибирали війну

Читай також

  • У власній злобі їх погубить
  • Мечі проти себе самих
  • Нині мій фронт – це слово, надія, краса, єдність, освіта, підтримка
        • Ми не вибирали війну

          Але вибираємо, як на неї реагувати.

          Отримую зараз багато питань:

          Чи нормально, що я бажаю смерті (тут або конкретна особа, або солдати, які ту особу слухають)?

          Чи нормально так ненавидіти?

          Чи нормально так гніватися і лютувати?

          Бо є дуже багато суперпобожних людей, які нагадують, що ми – християни, маємо любити, прощати, не дозволяти злу охопити нашу свідомість. Думаю, що ці повідомлення люди шлють із теплих і безпечних місць

          Тепер моя думка. Монахині, духовної особи з вищою богословською освітою.

          Чи можна казати людині, якій відрізали ногу, що ти не маєш права відчувати болю?

          Чи можна казати людині, якій знищили дім/сім’ю/майбутнє, що ти маєш бути християнином і простити?

          Чи можна любити того, хто СВІДОМО обирає йти і зносити з лиця землі твій дім, місто, країну?

          Якщо так, то це не про християнство.

          Якщо ваш Бог каже закрити очі на зло, то ми віримо в різних богів.

          Якщо ви вважаєте, що війна, смерть, знищення мирних жителів – це Божа воля, то тут християнством навіть близько не пахне.

          Йдіть і читайте Біблію

          В них вибір є: може йти на чужу землю і вбивати. Може впертися і не йти.

          В нас вибору нема. Ми маємо захищати. Кожен – себе, свій дім, дітей, подвір’я, слабких, старших, вулицю, місто, країну. І захист передбачає те, що кожного, котрий прийде на мою територію вбивати, обіймати протипоказано. І той, хто з таким, не дай Боже, стикнеться, вмить зрозуміє, що то – далеко не ближній, котрого треба любити.

          Що захист передбачає знищення зла, яке лізе в мою хату. Бо це вже не люди, це зло, яке має людське тіло для користування.

          Я від початку повномаштабної війни пишу і буду писати гнівні пости. Щоб ми не почували себе винними за те, що в нас так багато гніву. Бо це ознака того, що ми захистимо свій край.

          Гніватися треба правильно. Говорити про Нього Богові, хай покерує ним:

          Пс 7:7: “Встань, Господи, у твоєму гніві, підведися в обуренні проти моїх супостатів і пробудися задля мене на суді, що сам єси призначив.”

          Пс 56:8: “За беззаконня їхні воздай їм; у гніві розбий народи, Боже.”

          Пс 69:25: “Вилий на них гнів твій, і нехай жар твого обурення їх огорне.”

          А про прощення поговоримо після війни.

          Сестра Антонія Зоряна Шелепило

          Читай також

        • У власній злобі їх погубить
        • Мечі проти себе самих
        • Нині мій фронт – це слово, надія, краса, єдність, освіта, підтримка
          • Оціни

            [rating-system-posts]