ЖИВІТЬ
Місце схоже на пекло. Місце бруду, крові, героїзму, страху. Немає зв’язку, немає світла, сон уривками, на голому бетоні чи землі, практично не знімаючи взуття, броні й каски добами. Питна вода – розкіш.
Змінити білизну – розкіш за межею можливого, бо місця, де були речі й документи вже нема.
Бачити сонце, зорі, небо – розкіш рідкісна, доступна крізь щілини і діри перекриття.
Місце, де тебе цілодобово хочуть вбити. Місце, що кожного дня старанно відпрацьовується мінометами, артилерією, авіацією, де ворожі вертушки літають неначе вдома. Місце не для людей. Плата за розкіш бути вільними.
І з цього місця я мабуть маю право сказати:
ЖИВІТЬ
Живіть сьогодні і зараз. Святкуйте дитячі дні народження, посміхайтесь, грайте з дітьми, насолоджуйтесь лавандовими лате і шашликами, саджайте квіти, дивіться кіно, цілуйтеся, кохайтеся, любіть дітей своїх, (і трішечки наших, бо ми зараз не можемо їх любити діями).
Не ставте життя на паузу, не випалюйте себе дотла новинами, нескінченними аналітиками, не висушуйте собі душу сльозами – плач ще нікому не дав свободи.
ЖИВІТЬ
Живіть за себе. І живіть за нас.
(написано там, де немає зв’язку, можливо буде викладено в інтернет, якщо така можливість з’явиться).
Українська захисниця Ірина ПОЛИНЬ
