Дуже важлива фраза, яку сказала моя супервізорка, і яка постійно запалюється в мене наче червона лампочка в автомобілі поки я слухаю клієнтів.
Я хочу щоб всі мене любили.
Я хочу щоб він/вона перестали/почали/змінили говорити/робити те чи інше.
Я хочу не відчувати емоцій і болю.
Я не хочу щоб зі мною відбувались виклики війни.
Я хочу щоб мій чоловік/тато/брат був живим.
Я хочу щоб батьки мене полюбили так, як мені підходить, а не так як вони вміють.
Я хочу отримати гарантію що це точно той/та, з ким на все життя і жодних помилок не буде.
Я хочу щоб все було з першої спроби вдалим.
Я хочу щоб ніколи не ставалось помилок.
Я хочу щоб «думка інших» була саме такою як я хочу.
Я… (продовжіть у коментарях чого неможливого прагнули коли-небудь ви)
А я сиджу і відчуваю як боляче всі ці бажання розбиваються до холодної листопадової реальності. І цій реальності все одно чи ми до неї готові.
Але прийняття даності – це не фінальна точка, а початкова! Бо лише опершись ногами на реальність, можна відштовхуватись у втіленні змін!
Коли я прагну можливого і шліфую в собі смирення приймати даність, в мені народжується сила втілювати багато доброго. І я тоді не зупиняю дощ, я беру з собою парасолю.
