Одна місія. Три різні стилі. І жоден не зайвий.

Сьогодні — свято Трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого.
І щоразу, коли Церква ставить їх поруч, я думаю про одну дуже практичну річ: Бог будує Церкву — і світ — не однаковими людьми.

Василій — це про порядок і дію. Про структуру, відповідальність, опору для спільноти. Його дар — будувати так, щоб інші могли жити й служити.

Григорій — це про глибину й сенс. Про слово, яке не просто звучить, а торкається серця. Його дар — називати невидиме і вести думку до Бога.

Іван Золотоуст — це про правду і сміливість. Про пастирську ревність і чесність, яка не шукає зручності. Його дар — пробуджувати сумління і захищати слабких.

Три підходи. Три темпераменти. Три “мови”.

І одна місія.
Мені здається, це один із найкращих образів здорової команди — у Церкві, в соціальному бізнесі, в громадській організації, в будь-якій справі, де є служіння.
Бо ми часто спотикаємося не об брак таланту, а об нетерпимість до різності.

Хтось здається нам “надто повільним”.
Хтось — “надто різким”.
Хтось — “надто мрійливим”.
І ми починаємо не співпрацювати, а переробляти одне одного під свій стиль.

А Бог не просить нас бути копіями.
Він просить бути вірними своїм дарам — і навчитися бачити дари інших.
Свято Трьох святителів нагадує:
єдність — це не однаковість.
Єдність — це коли різні дари служать одній любові.

 А у вашій команді/спільноті хто ви частіше: “Василій”, “Григорій” чи “Іван”? І чию “інакшість” вам зараз важливо прийняти?

Отець Михайло Мельник