Ви не ліниві. Можливо, ви просто виснажені

Ви не ліниві. Можливо, ви просто виснажені.

Давайте назвати це чесно.
Не “зі мною щось не так”.
Не “я розлінився”.
Не “я втратив дисципліну”.

А: я втомився. Глибоко. Хронічно.

Є вигорання, яке всі впізнають: коли людина падає з ніг.
А є інше — тихе.
Воно накопичується, коли ти довго живеш “на повну”:
постійно на зв’язку,
постійно потрібний,
постійно тримаєш інших,
а себе — ніби десь після всіх.

Зовні все може виглядати нормально.
Ви працюєте. Піклуєтесь. Служите. Тягнете.
А всередині — порожньо.
Думка про ще одне “невеличке завдання” здається нестерпною.
Складніше зосередитись. Тіло важке. Радість згасає.
І найболючіше — приходить провина:
“Чому я не можу просто взяти себе в руки?”

Бо ми живемо в культурі, яка винагороджує результат, а не глибину.
Якщо ти сповільнюєшся — тебе легко записують у “ледачі”.
Якщо ти відпочиваєш — у тебе всередині вмикається сором, ніби ти відстаєш у гонці, в якій ніколи не просив брати участь.

Але є правда, яку мені важливо повторювати і як священнику, і як коучу:
ви не створені, щоб витримувати все самі.
І відпочинок — це не нагорода. Це потреба. Це людська гідність.

Ісус не соромив виснажених.
Він кликав їх: “Прийдіть до Мене… і Я заспокою вас”.
Не “зберіться”. Не “дотисніть”.
А — “прийдіть”.

Можливо, ваш перший крок сьогодні — не нова система планування.
А дозвіл собі сказати:
“Я виснажений. І я маю право на відновлення.”

Що вам зараз потрібніше: ще більше зусиль — чи трохи милосердя до себе?

Отець Михайло Мельник