Ви не відстаєте. Ви йдете своїм темпом

Порівняння краде мир.
Поспіх краде глибину.

А Бог не працює на швидкість —
Він працює на зрілість.

Два дні тому я отримав міжнародний диплом PCC (ICF). Після допису у Facebook я отримав багато привітань — і щиро дякую вам за кожне слово. Воно було теплим і дуже підтримуючим.

Але знаєте, що я відчув усередині?
Не “я нарешті довів”.
А радше: я навчився не поспішати.

Підготовка до іспиту, години практики, вимоги, напруга — усе це легко могло перетворитися на гонку: “швидше”, “краще”, “як у інших”, “не відставати”. І я бачив, як непомітно вмикається той тихий злодій радості: порівняння.

Бо ми майже завжди бачимо в інших вітрину, а у собі — майстерню.
Ми бачимо їхні результати, а не їхню ціну.
І тоді наш власний шлях здається повільним, непримітним, “недостатнім”.

Та саме цей шлях мене навчив важливого:
справжній ріст не кричить.
Він визріває.

Що зміниться в моїй роботі після цього етапу?
Я стану ще уважнішим до темпу людини.
Ще бережнішим до її внутрішньої правди.
Ще менш зацікавленим у “правильній картинці” — і ще більше в цілісності.

Бо найнебезпечніше — не повільно йти.
Найнебезпечніше — бігти чужу гонку й загубити себе.

Царство Боже — не про конкуренцію і не про заздрість.
Це простір, де ми не змагаємося, а вчимося радіти зростанню одне одного.
Бо справжні сини й доньки не порівнюють — вони святкують.

Скажіть чесно: де ви зараз підганяєте себе, хоча душа просить іншого темпу?

Отець Михайло Мельник